ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2007 р.
№ 1/394
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Савенко Г.В.,
Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу
державного підприємства "Донецька залізниця" (далі
Підприємство)
на рішення
господарського суду Донецької області
від
31.01.07
у справі
№ 1/394
господарського суду
Донецької області
за позовом
Підприємства
до
відкритого акціонерного товариства "Єнакієвський
металургійний завод" (далі Товариство)
про
стягнення 36 826,56 грн.
В засіданнях взяли участь представники:
- позивача:
не з'явились;
- відповідача:
Томицька Н.М. (за дов. № 73/5-51 від 29.12.06)
- у судовому засіданні 17.05.07.
Ухвалою від 02.04.07 Вищого господарського суду України
касаційна скарга Підприємства № Н3-02/699 від 06.03.07 була
прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 03.05.07.
У зв'язку з неявкою представників сторін, ухвалою від
03.05.07 розгляд справи було відкладено на 17.05.07.
Вказані ухвали суду були направлені сторонам у справі в
установленому порядку, документів які б свідчили про їх
неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду
України не надходило, отже усіх учасників судового процесу
відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце
розгляду касаційної скарги.
На день розгляду справи у судовому засіданні 17.05.07
будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового
процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.
У судове засідання 17.05.07 представник Підприємства не
з'явився.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду
учасників судового процесу було попереджено, що неявка без
поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення
розгляду справи на інші строки, а від Підприємства повідомлень
щодо неможливості участі у судовому засіданні 17.05.07 до колегії
суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа
розглядається за наявними матеріалами справи за участі
представника Товариства.
Про вказані обставини представника Товариства було
повідомлено на початку судового засіданні 17.05.07. Відводів
складу колегії суддів не заявлено.
За згодою представника Товариства, відповідно до ч. 2 ст. 85
та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 17.05.07 було оголошено лише
вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського
суду України.
Рішенням від 31.01.07 господарського суду Донецької області
(суддя Азарова З.П.) в задоволенні позовних вимог Підприємству
відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю вини
Товариства у затримці вагонів на підходах до станції призначення
та пропуском 6-місячного строку позовної давності, встановленого
ст. 315 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 137
Статуту залізниць України.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду,
Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить рішення від 31.01.07
господарського суду Донецької області скасувати, та задовольнити
його позовні вимоги.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та
процесуального права, а саме: ст. 46 Статуту залізниць України, п.
8 р. 7 Правил зберігання вантажів, п. 10 Правил перевезення
вантажів залізничним транспортом України, ч. 1 р. 6 Правил
користування вагонами і контейнерами, ст.ст. 256, 267 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та ст.ст. 43, 53 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зокрема, скаржник у своїй касаційній скарзі доводить вину
Товариства у несвоєчасному звільненні колій станції, зайнятих його
вантажем.
Щодо строку позовної давності скаржник вважає, що
застосування такого строку можливе лише за умови, якщо позовні
вимоги підлягають задоволенню. Також, скаржник вказує на порушення
норм процесуального права щодо невинесення судом ухвали про
результати розгляду його клопотання про відновлення строку
позовної давності.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів
скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим
просить касаційну скаргу Підприємства залишити без задоволення, а
оскаржене рішення без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Товариства,
суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі
встановлених фактичних обставин справи правильність застосування
судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено попереднєю судовою інстанцією на підставі
матеріалів справи, у січні 2006 року на станцію Єнакієве прибували
вагони з вантажем для Товариства, але вони були затримані на
підходах до вказаної станції, а саме: на станціях Вуглегорська та
Красний Лиман, з причини неприйняття їх одержувачем через
зайнятість фронтів вивантаження.
На підставі ст. 46 Статуту залізниць України та р. 7 Правил
зберігання вантажів станцією Єнакієве було нараховано збір за
зберігання вантажів у сумі 30 688,80 грн. (без податку на додану
вартість) по накопичувальним карткам форми ФДУ-92 №
0602115-0602118 та згідно актів про затримку вагонів форми ГУ-23А
№ 314 від 25.01.06 та № 66 від 26.01.06, складених по станціях
Підприємства Красний Лиман та Вуглегорськ.
При вирішенні спору по суті судом першої інстанції
встановлено, що Підприємством в обгрунтування позовних вимог
надані акти форми ГУ-23А, складені на станціях в односторонньому
порядку, а Товариство, не погодившись з нарахуванням плати за
користування вагонами, зробило застереження до накопичувальних
карток.
Розглядаючи спір, місцевий суд встановив, що Підприємство
звернулось до суду з позовом про стягнення збору за зберігання
вантажу 18.12.06. При цьому, суд першої інстанції відмовив в
задоволенні клопотання Підприємства про відновлення пропущеного
строку у зв'язку з ненаведенням заявником обгрунтування його
підставності.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до п. 46 Статуту залізниць України, затвердженого
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457
( 457-98-п ) (457-98-п)
(далі Статут), вантажі, що прибули, зберігаються на
станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ї
години дати вивантаження вантажу засобами залізниці або з 24 часів
дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача.
За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін
справляється плата, встановлена тарифом.
Відповідно до п. 9 Правил зберігання вантажів, затверджених
наказом Міністерства транспорту України від 21.11.00 № 644
( z0866-00 ) (z0866-00)
, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України
24.11.00 за № 866/5087 (далі Правила), за зберігання на місцях
загального користування та на коліях станції відправлення
вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в
очікуванні оформлення перевезення (у т.ч. під митним оформленням
та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з
моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення
затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної
форми.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере
до уваги, що згідно ст. 258 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
для окремих видів вимог Зако ном може встановлюватися спеціальна
позовна давність, у межах яких особа мо же звернутися до суду з
вимогою.
Так, ст. 315 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
встановлено, що для пред'явлення перевізником до
вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з
перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Згідно п. 137 Статуту позови залізниць до
вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають
із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до встановленої
підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження
відповідача протягом 6 місяців. Зазначений термін обчислюється з
дня настання події, що стала підставою для подання позову.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
до виконання господарських договорів застосовуються
відповідні положення Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
з
урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Цивільний кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
, який є основним актом
цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові
відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,
вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У
тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що
мають вказані ознаки.
Частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості
регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким
законом є, зокрема, Господарський кодекс України ( 436-15 ) (436-15)
, який
набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів
господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Це стосується і положень про позовну
давність.
За змістом ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
при реалізації у судовому порядку відповідальності за
правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та
скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом
України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо інші строки не встановлено цим кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
сплив позовної давності, про застосування якої заявлено
стороною у спорі до винесення рішення, є підставою для відмови у
позові.
За таких обставин, враховуючи, що, як встановлено судом
першої інстанції, Підприємство звернулось з позовом 18.12.06,
фактично не обгрунтувало заяву про відновлення пропущеного строку
позовної давності та не надало будь-яких доказів на підтвердження
поважності причин такого пропуску, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд
правильно та обгрунтовано постановив рішення про відмову у позові,
дослідив всі наявні у справі матеріали, надав їм належну правову
оцінку, а тому судова колегія не вбачає підстав для скасування
постановленого судом рішення з наведених у касаційній скарзі
мотивів.
Щодо посилань скаржника на порушення судом першої інстанції
окремих норм процесуального права, зокрема, щодо невинесення судом
ухвали про результати розгляду його клопотання про відновлення
строку позовної давності, то колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що вони не можуть бути прийняті до уваги з
наступних підстав.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що правовий аналіз оскарженого рішення свідчить, що вказане
клопотання Підприємства було предметом правової оцінки місцевим
судом у відповідному рішенні, здійсненої судом за внутрішнім
переконанням та керуючись законом. Так, при винесення рішення суд
першої інстанції, зокрема, дійшов до висновку про неможливість
задоволення заяви Підприємства про відновлення пропущеного строку
позовної давності у зв'язку з його необгрунтованістю.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що доводи Підприємства, викладені в касаційній
скарзі, є необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними
по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального
права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але
оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до
висновку про встановлення тих чи інших обставин справи,
здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не
віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів
та встановлення обставин по справі в силу ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
знаходиться поза межами
компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку про неможливість
задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що судом першої інстанції було повно та
всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано
їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм
матеріального та процесуального права, що дає підстави для
залишення його без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу державного підприємства "Донецька залізниця"
№ Н3-02/699 від 06.03.07 залишити без задоволення.
Рішення від 31.01.07 господарського суду Донецької області у
справі № 1/394 господарського суду Донецької області залишити без
змін.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Г.Савенко
I.Ходаківська