Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого,

Костенко Т.Ф.

Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційної скарги

Приватної фірми "Віра"

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.01.2007

у справі

господарського суду Дніпропетровської області

за позовом

Приватної фірми "Віра"

до

Закритого акціонерного товариства ім. Котовського

про

стягнення 137750,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:

не з'явилися

від відповідача:

не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 12.10.2006 господарського суду Дніпропетровської області в задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою від 17.01.2007 Дніпропетровського апеляційного господарського суду рішення від 12.10.2006 господарського суду Дніпропетровської області скасовано. В позові відмовлено.

Постанова мотивована тим, що між сторонами склалися правовідносини за договором схову, відповідно до ст. 413 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , (чинного на час укладення договору). За договором схову одна сторона (зберігач) зобов'язується берегти майно, передане їй другою стороною і повернути це майно в цілісності.

Крім того, на момент звернення з позовом до суду 07.07.2006 позивачем порушено строк позовної давності, згідно ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України (435-15) , сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Не погоджуючись з постановою ПФ "Віра" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального права, зокрема, ст.ст. 264, 321 Цивільного кодексу України (435-15) .

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Як встановлено господарським судом, ПФ "Віра" за договором № 15 від 10.07.2001 придбало у ПП "Тисса" бензиновий генератор та оприскувач.

За твердженням ПФ "Віра" на підставі договору № 46 від 05.04.2001 вони виконували сільськогосподарську обробку полів СТОВ ім.Котовського з використанням вказаних бензинового генератора та оприскувача. Після закінчення цих робіт обладнання залишилось на току СТОВ ім.Котовського для подальшого використання його у весняно -літній період наступного року.

Однак, позивачем не надано суду технічні паспорти на обладнання в яких вказані заводські номера та інші докази на підставі яких господарський суд міг би встановити, що саме це обладнання, а не ідентичне йому було передано відповідачеві.

Окрім того, довіреність на отримання ТМЦ підприємством не видавалась, також суду не надано акт приймання-передачі майна від фірми до товариства, тобто не дотриманні умови встановленні чинним законодавством щодо передачі ТМЦ, що унеможливило встановити судом факт передачі майна відповідачеві.

Господарський суд дійшов висновку, що обгрунтування позивача щодо спричинення йому матеріальної шкоди не знайшли підтвердження належними доказами, тому правомірно відмовив йому у стягненні моральної шкоди, внаслідок недоведеності спричинення матеріальної та моральної шкоди позивачеві.

Твердження про те, що ПФ "Віра" завдано моральну шкоду, що виражається у деформації їхнього психічного стану, нервовому та психологічному напруженні, не може бути прийнято до уваги, оскільки, вищевказаний вираз моральної шкоди стосується тільки фізичних осіб, а не юридичних. Позивачем у даній справі є юридична особа.

Згідно п.4 ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України (435-15) моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пункт 3 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику " в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 (v0004700-95) від 31.03.1995 визначає, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, принагідно розуміти витрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посягання на фірмові найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду підлягає частковому скасуванню, а рішення господарського суду Дніпропетровської області залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, ст. 111-9 - ст.111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Пункт 3 постанови від 17.01.2007 Дніпропетровського апеляційного господарського суду та рішення від 12.10.2006 господарського суду Дніпропетровської області зі справи № 34/204-06 залишити без змін.

В решті частині постанову від 17.01.2007 Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі справи № 34/204-06 скасувати.