ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2007 р.
№ 10/157-2853
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Кравчука Г.А.,
суддів:
Мачульського Г.М.,
Шаргала В.I.
за участю представників сторін:
позивача
Стегній Л.М. дов. №12-14/582 від 06.10.2006 р.
відповідачів:
1. не з'явився
2. Дуровича М.Ф. -директора,
Василика В.В. дов. б/н від 15.09.2006 р.
третьої особи
не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Державної акціонерної компанії "Хліб України"
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2006
р.
у справі
№10/157-2853 господарського суду Тернопільської області
за позовом
Державної акціонерної компанії "Хліб України"
до
1. Регіонального відділення Фонду Державного майна України по
Тернопільській області
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Віконт"
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору
Дочірнє підприємство ДАК "Хліб України" "Тернопільський
комбінат хлібопродуктів"
про
визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень №6
від 23.09.1999 р.
В С Т А Н О В И В:
В червні 2006 року Державна акціонерна компанія (надалі ДАК)
"Хліб України" звернулася до господарського суду Тернопільської
області з позовом до Регіонального відділення Фонду Державного
майна України (надалі РВ ФДМУ) по Тернопільській області та
Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) "Віконт",
третя особа - Дочірнє підприємство (надалі ДП) ДАК "Хліб
Доповідач: Шаргало В.I.
України" "Тернопільський комбінат хлібопродуктів" (залучена
ухвалою господарського суду від 15.08.2006р.) про визнання
недійсним укладеного між відповідачами договору оренди нежитлових
приміщень №6 від 23.09.1999 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що власником переданого в
оренду майна є ДАК "Хліб України", а у РВ ФДМУ по Тернопільській
області відсутнє право розпоряджатися майном, що входить до
статутного фонду компанії, тому спірний договір не відповідає
вимогам закону, а відтак підлягає визнанню недійсним на підставі
ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(в редакції
1963 р., чинній на момент укладення договору).
Рішенням господарського суду Тернопільської області від
02.10.2006 року (суддя Півторак М.Є.) в позові відмовлено з огляду
на відсутність підстав, з якими закон пов'язує недійсність
договору.
За апеляційною скаргою ДАК "Хліб України" судове рішення
переглянуте в апеляційному порядку і постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 21.12.2006 року (судді: Дух
Я.В., Краєвська М.В., Кузь В.Л.) залишене без змін. При цьому суд
апеляційної інстанції відзначив, що позов заявлений поза межами
строку позовної давності, що відповідно до ст. 80 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(в редакції 1963 р.), є
підставою для відмови в його задоволенні.
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою,
ДАК "Хліб України" звернулось до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення
судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального
права, зокрема, ст. 4, 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст.4 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
, ст. 12 Закону України "Про господарські товариства"
( 1576-12 ) (1576-12)
, ст. 85 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
,
ст.115 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, просить їх скасувати
та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржник також зазначає про неправильне застосування судом
апеляційної інстанції строку позовної давності, оскільки на його
думку цей строк закінчується разом із закінченням терміну дії
договору, тобто 01.09.2009 року.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 ТОВ "Віконт"
просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені
у справі судові рішення - без зміни, як такі, що відповідають
обставинам справи та чинному законодавству.
Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників
позивача, відповідача-2, розглянувши матеріали справи та доводи
касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами
першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду
вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що
відповідно до протоколу засідання правління ДАК "Хліб України" від
11.05.1999 року №10, компанія надала ДП ДАК "Хліб України"
"Тернопільський комбінат хлібопродуктів" (балансоутримувачу) згоду
на передачу приміщення нежитлового корпусу млина в оренду ТОВ
"Віконт", а 23.09.1999 року між РВ ФДМУ по Тернопільській області
(Орендодавець) та ТОВ "Віконт" (Орендар) укладений договір оренди
нежитлового приміщення №6, відповідно до умов якого Орендодавець
передає, а Орендар приймає в строкове платне використання
трьохповерхову будівлю млина з цокольним поверхом площею 2293 кв.
м., яке знаходиться за адресою: с. Миролюбівка Тернопільського
району Тернопільської області. Термін дії договору погоджений
сторонами до 01.09.2009 року. За актом приймання-передачі від
23.09.1999 року вказане приміщення передане з балансу ДП ДАК "Хліб
України" "Тернопільський комбінат хлібопродуктів" на баланс ТОВ
"Віконт". При цьому судом також встановлено, що передане в оренду
майно є цілісним майновим комплексом з завершеним циклом
виробництва та відповідно до Статуту ДАК "Хліб України" є
державною власністю, тому РВ ФДМУ по Тернопільській області діяло
в даному випадку згідно з вимогами статей 1, 4, 5 Закону України
"Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, який є
спеціальним законом стосовно регулювання спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних Положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
правила Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
про позовну давність застосовуються до позовів,
строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло
раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що трьохрічний строк
позовної давності, враховуючи дату укладення договору - 23.09.1999
року, на день набрання чинності ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(01.01.04р.)
сплинув, а тому відсутні підстави для застосування до даного
позову правил цього Кодексу, а слід керуватися відповідними
положеннями Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
в
редакції 1963 року. Судами не встановлено, що учасники процесу
звертались з клопотаннями про поновлення строку позовної давності.
Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
Української (в редакції 1963 року) загальний строк позовної
давності встановлений у три роки. При цьому, за правилами статті
76 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається з
дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли
особа довідалася або повинна була довідатися про порушення свого
права.
Згідно з приписами ст. 80 Кодексу перебіг строку позовної
давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Враховуючи вимоги наведеного законодавства та встановлені
судами обставини щодо відсутності підстав, з якими закон пов'язує
недійсність договору та виникнення права на позов одразу ж після
23.09.1999 року, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в
задоволенні позову.
Оскільки в силу вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених
фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування
судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і
процесуального права, судова колегія не приймає до уваги доводи
скаржника щодо неправомірного відхилення судами попередніх
інстанцій доказів, на які посилався позивач в обгрунтування своїх
вимог.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що під час
розгляду справи господарськими судами фактичні обставини справи
встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження
матеріалів справи, висновки судів відповідають цим обставинам і їм
надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм
матеріального і процесуального права, а відтак, у касаційної
інстанції відсутні підстави для скасування прийнятих у справі
рішень.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної акціонерної компанії "Хліб
України" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
21.12.2006р. у справі №10/157-2853 залишити без зміни.
Головуючий суддя
Кравчук Г.А.
Суддя
Мачульський Г.М.
Суддя
Шаргало В.I.