6/603 Про стягнення заборгованості за договором про постачання природного газу - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтертрансбуд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2007 року у справі № 6/603 Господарського суду м. Києва, за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтертрансбуд" м. Київ, про стягнення 3 966 606,20 грн.,

за участю представників сторін:

позивача:- Єнік Є.В. (дов. № 370/10 від 29.12.2006р.);

відповідача:- не з'явився,

У жовтні 2006 року позивач - ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - пред'явив у господарському суді позов до відповідача - ТОВ "Iнтертрансбуд" про стягнення 3966606,20 грн. заборгованості.

Вказував, що 31.03.2006р. між ним та відповідачем було укладено договір на постачання природного газу № 03/2006-I ТБ-06/06-375, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу в 2006 році природний газ для потреб промислових споживачів, а покупець - прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині оплати, позивач просив стягнути з відповідача 3 616 808,00грн. боргу, 252040,32грн. пені, 54465,55грн. інфляційних, трьох процентів річних в сумі 43300,33 грн. та судові витрати (255500 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу), а всього 3966606,20 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21 листопада 2006 року (суддя Ковтун С.А.) позов задоволено повністю. Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 3 616 808,00грн. боргу, 252040,32грн. пені, 54465,55грн. інфляційних нарахувань, трьох процентів річних в сумі 43300,33 грн., 255500 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3616808,00 грн. боргу мотивоване тим, що згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України (435-15) , якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 252040,32 грн. пені, мотивоване посиланнями на п. 7.2. Договору, відповідно до якого в разі несплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 367 1265,55 грн. інфляційних нарахувань та 43300,33 грн. річних, мотивоване посиланнями на ст. 625 ЦК України (435-15) , згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 березня 2007 року (колегія суддів у складі Григоровича О.М. - головуючий, Гольцової Л.А., Рябухи В.I.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 31.03.2006 р. сторонами по справі було укладено договір № 03/2006-I ТБ-06/06-375 на постачання природного газу для потреб промислових споживачів, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору позивач передає у власність покупцю в квітні 2006 року газ в обсязі 11000,000 тис. куб. м.

Згідно з п. 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється покупцем грошовими коштами в такому порядку: 100% від вартості запланованого місячного обсягу, зазначеного в п. 2.1. Договору, протягом трьох банківських днів з моменту підписання Договору. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.

В силу ст. 629 ЦК України (435-15) , договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 11 ЦК України (435-15) , договір є однією з підстав виникнення зобов'язань.

Відповідно до ст. 526 ЦК України (435-15) та ст. 193 ГК України (436-15) , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України (435-15) , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України (435-15) , боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання, проте відповідач, в порушення умов договору оплатив вартість газу частково, залишивши за собою заборгованість в сумі 3616800,00 грн., тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3616800 грн. основного боргу.

Відповідно до п. 7.2 договору, в разі несплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п. 6.1 договору покупець (відповідач) сплачує на користь постачальника (позивача) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Згідно ст. 625 ЦК України (435-15) та п. 7.2. Договору боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 3616800,00 грн. заборгованості, 252040,32 грн. пені, 54465,55 грн. втрат від інфляції та 43300,33 грн. річних за період з 11.05.06р. по 04.10.06р.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України (1798-12) , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України (1798-12) передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Матеріали справи свідчать про те, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обгрунтованими.

Посилання касаційної скарги на порушення норм ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України (1798-12) у зв'язку з неможливістю представника бути присутнім на судовому засіданні в суді першої інстанції, не відповідають дійсності, оскільки відповідно до ст. 75 ГПК України (1798-12) якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Також, відповідно до ст. 99 ГПК України (1798-12) Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Отже, відповідач мав можливість скористатися усіма своїми процесуальними правами, передбаченими законодавством.

Iнші доводи, наведені у касаційній скарзі, щодо невірно вказаного розміру заборгованості, не мають матеріального підтвердження, що дозволяє не брати їх до уваги.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування Київським апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обгрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.