ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2007 р.
№ 20-8/247
Колегія суддів Вищого господарського суду України у
складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака I.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційні скарги суб'єктів підприємницької
діяльності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 19.02.2007р. та рішення
господарського суду м. Севастополя від 15.12.2006р.
у справі №20-8/247 господарського суду м. Севастополя
за позовом Приватного підприємства "Сокол і К"
до відповідача суб'єктів підприємницької діяльності
ОСОБА_1,
ОСОБА_2
третя особа ОСОБА_3
про витребування майна з чужого незаконного володіння
за участю представників:
ПП "Сокол і К" -не з'явилися;
СПД ОСОБА_1 -не з'явилися;
СПД ОСОБА_2-не з'явилися;
ОСОБА_3- не з'явилися
в с т а н о в и л а :
Приватне підприємство "Сокіл і К" звернулося до
господарського суду м. Севастополя з позовом та просило суд:
- витребувати у відповідача -суб'єкта підприємницької
діяльності ОСОБА_1 приміщення площею 212,3м-2, що розташовані у
будинку АДРЕСА_1 (літера Ж) та зобов'язати її звільнити вказані
приміщення;
- витребувати у відповідача -суб'єкта підприємницької
діяльності ОСОБА_2 приміщення площею 507,3м-2, що розташовані у
будинку АДРЕСА_1 (літера Ж) та зобов'язати його звільнити вказані
приміщення.
В обгрунтування заявлених вимог, позивач стверджує, що
відповідачі безпідставно займають приміщення, які є його
власністю, оскільки нові договори оренди вказаних приміщень з
відповідачами не укладались (а.с.2-3).
У подальшому, позивачем доповнені заявлені ним вимоги.
Відповідно до уточнень та заяв про збільшення позовних вимог,
позивач остаточно просить стягнути в рахунок відшкодування
матеріальної шкоди з:
- СПД ОСОБА_1 - 21 560,50 685грн.;
- СПД ОСОБА_2-35 135,75грн. (а.с.25-27,47-48,110-111).
Перший відповідач у справі -СПД ОСОБА_1 у відзиві на позов
заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що позивач не є
особою, яка має право вимоги (належний позивач), оскільки не є
власником приміщень, які він просить звільнити (а.с.42-43).
Другий відповідач у справі -СПД ОСОБА_2. у відзиві на позов
заявлені вимоги відхилив з доводів, які аналогічні доводам першого
відповідача, викладеним ним у відзиві на позов (а.с.49-50).
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 15.12.2006р.
позовні вимоги задоволені. Відповідно до рішення суду:
- суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 зобов'язано
звільнити приміщення площею 212,3м-2, що розташовані у будинку
АДРЕСА_1 (літера Ж);
- зобов'язано суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2
звільнити приміщення площею 507,3м-2, що розташовані у будинку
АДРЕСА_1 (літера Ж);
- стягнуто з СПД ОСОБА_1 на користь ПП "Сокол і К" 21
560,50грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди;
- стягнуто з СПД ОСОБА_2на користь ПП "Сокол і К" 35
135,75грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди
(а.с.118-120).
Задовольняючи заявлені вимоги в частині зобов'язання
відповідачів звільнити спірні приміщення, суд першої інстанції
виходив з того, що:
- відповідачі користуються спірними приміщеннями
безпідставно, оскільки відповідні договори оренди діяли до
17.05.2004р.;
- позивачу заподіяно матеріальної шкоди, розмір якої
дорівнює приблизному розміру орендної плати за користування
відповідними приміщеннями.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідачі
звернулись з апеляційними скаргами до Севастопольського
апеляційного господарського суду.
Під час розгляду поданих апеляційних скарг, ухвалою
Севастопольського апеляційного господарського суду від
01.02.2007р. до участі у справі в якості третьої особи без
самостійних вимог на предмет спору залучено ОСОБА_3 (а.с.159-160).
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 19.02.2007р. рішення господарського суду м. Севастополя від
15.12.2007р. залишено без змін (а.с.174-180).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, СПД
ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2. звернулись до Вищого господарського суду
України з касаційними скаргами та просять їх скасувати, а
провадження у справі припинити.
Вимоги касаційних скарг відповідачів мотивовані порушення
судами норм матеріального та процесуального права, а саме
ст.ст.210,334 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, 33,34,80 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до ст.1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, підприємства,
установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі
іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу
суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до
господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю
господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних
прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття
передбачених ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
заходів, спрямованих на
запобігання правопорушенням.
Згідно ст.2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд
порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та
організацій, які звертаються до господарського суду за захистом
своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону
України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) (3018-14)
є, зокрема, захист
гарантованих Конституцією України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та законами, прав
і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення
позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а
суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб,
права і охоронювані законом інтереси яких порушені або
оспорюються.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною
підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з
необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами
права.
Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір
по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася
з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного
законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити
чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено
провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на
позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення
про відмову у задоволенні позову (враховуючи відсутність у
господарського суду права на заміну неналежного позивача
належним), незалежно від інших встановлених судом обставин,
оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб
відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і
яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії
або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Отже, лише
встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом,
суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом
інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи
відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає
рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у
захисті, встановивши безпідставність та необгрунтованість
заявлених вимог.
Предметом спору у даній справі, зокрема, є право відповідачів
володіти та користуватись спірними приміщеннями, які розташовані у
будинку АДРЕСА_1. Крім того, предметом спору також є виконання
відповідачами зобов'язання щодо відшкодування шкоди, що заподіяна,
як вказує позивач, неправомірними діями відповідачів, що полягають
у порушенні прав на спірні приміщення.
Вирішуючи даній спір по суті, суди, не зважаючи на доводи,
викладені у відзивах, не з'ясували чи є позивач особою, якій
належить право вимоги (належний позивач). Враховуючи, що предмети
спорів у даній справі пов'язані з правами на спірні приміщення,
судам необхідно було з'ясувати чи належить відповідне право, на
захист якого подано позов, ПП "Сокол і К".
Так, під час вирішення спорів у даній справі, судами першої
та апеляційної інстанцій встановлено, що 17.05.2004р. між ТОВ
"Севплодовощ" та ОСОБА_3 укладено договір, предметом якого є
купівля-продаж об'єктів нерухомості -майстерні (літера Ж)
загальною площею 2 123м-2 з навісом (літ. ж) та прибудовою (літ.
ж.1); майстернями (літ. Ж1, Ж2) з прибудовою (літ. ж.2) та двома
, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. За вищевказаним договором,
ОСОБА_3набула права власності на об'єкти купівлі-продажу з моменту
його реєстрації Севастопольським ДКП "Бюро технічної
інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна".
У подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу від
29.06.2004р., який посвідчено нотаріально, між ОСОБА_3та ПП "Сокол
і К" укладено договір купівлі-продажу вищевказаних об'єктів, за
яким право власності відчужувалось на користь позивача у даній
справі.
При цьому, лише факт укладення договору купівлі-продажу не є
достатньою підставою вважати, що право власності на спірні
приміщення перейшло до позивача, враховуючи наступне.
Договір від 29.06.2004р. за своєю правовою природою є
договором купівлі-продажу.
Так, відповідно до ст.655 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, за договором
купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або
зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні
(покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно
(товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ст.657 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, договір купівлі-продажу
земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку
(квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій
формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній
реєстрації.
Згідно п.1 ст.328 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, право власності
набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із
правочинів.
При цьому, в силу пп.3,4 ст.334 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, право
власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному
посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з
моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання
договору, не посвідченого нотаріально, дійсним; а якщо договір про
відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у
набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Договір купівлі-продажу нерухомого майна, в силу ст.657 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, підлягає нотаріальному посвідченню та
державній реєстрації. При цьому, договір, який підлягає
нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, є укладеним з
моменту державної реєстрації, що визначено п.3 ст.640 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Таким чином, для встановлення чи набув позивач право
власності на спірні приміщення, суду першої інстанції необхідно
було з'ясувати чи виконані вимоги ст.657 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в
частині державної реєстрації.
У матеріалах справи наявний лист ДПК "Бюро технічної
інвентаризації державної реєстрації об'єктів нерухомого майна м.
Севастополя" від 13.01.2006р. за вих.НОМЕР_1 відповідно до якого
станом на 13.01.2006р. право власності на спірні об'єкти
зареєстровано за гр. ОСОБА_3(а.с.90-91).
Отже, для з'ясування вищевказаного питання, суду необхідно
було дослідити у повному обсязі наявні у справі письмові докази та
витребувати відповідні дані про реєстрацію станом на момент
подання позову ПП "Сокіл і К".
Неповне з'ясування судом обставин справи, що підлягали
встановленню для правильного вирішення спору у даній справі, та
невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи є
порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.ст.4-7,34,38,43
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачами
заявлялось клопотання про зупинення розгляду справи до вирішення
цивільної справи №2-420/06 за позовом ВАТ "Севплодовощ" до
ОСОБА_4, ОСОБА_3, ПП "Сокол і К" про визнання недійсним договору
купівлі-продажу від 29.06.2004р., який укладено між ОСОБА_3та ПП
"Сокол і К", яка знаходиться у провадження Гагарінського районного
суду м. Севастополя, що вбачається із відповідної довідки суду від
06.12.2006р. за НОМЕР_2 (а.с.106-107).
Враховуючи, що набуття права на спірні приміщення, позивач
обгрунтовує укладенням угоди, дійсність якої оспорюється у справі
№2-420/06, суд першої інстанції безпідставно відхилив подане
клопотання.
Так, в силу ч.1 ст.79 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський
суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду
даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що
розглядається іншим судом.
Переглядаючи прийняте у цій справі рішення апеляційна
інстанція також не з'ясувала чи розглянута відповідна цивільна
справа судом.
Разом з тим, результати вирішення вищевказаної цивільної
справи мають значення для даної справи, оскільки можуть
підтвердити чи спростувати наявність у позивача права, на захист
якого ним подано позов, а отже, і з'ясувати чи є він належним
позивачем.
Задовольняючи заявлені позивачем вимоги, суди також виходили
з того, що позивачу громадянкою ОСОБА_3передано право передачі
спірних приміщень у найом, що обумовлює виникнення у позивача
права на отримання плати за користування таким майном.
Даного висновку суди дійшли виходячи з того, що гр.
ОСОБА_3видано довіреність від 14.10.2005р., відповідно до якої гр.
ОСОБА_5 доручалось розпоряджатись належним вказаній громадянці
майном, укладати правочини щодо міни, передання в оренду,
заставу, купівлі на ім'я довірителя тощо.
Разом з тим, судом не взято до уваги, що зазначена
довіреність видана фізичній особі і строк її дії на момент
прийняття рішення закінчився.
Крім того, в силу видачі вказаної довіреності між гр.
ОСОБА_3та ОСОБА_5 виникли відносини з представництва.
Виходячи з правової природи таких відносин, видача
довіреності не тягне за собою перехід матеріального права, що
належить особі, яку представляють, а лише передбачає можливість
реалізації відповідних правомочностей, пов'язаних з таким правом,
через представника.
Так, в силу ст.237 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, представництвом є
правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана
або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона
представляє. При цьому, відповідно до ст.239 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, правочин, вчинений представником, створює, змінює,
припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Отже, передача права розпоряджатись від імені особи, яку
представляють, її майном не тягне за собою перехід відповідного
права власності на це майно. Здійснюючи правочини від імені особи,
яку представляють, представник не набуває, змінює і припиняє
відповідні цивільні права та обов'язки для себе, а створює, змінює
або припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Таким чином, висновку щодо набуття позивачем права на
отримання плати за передачу майна у користування в силу надання
гр. ОСОБА_3ОСОБА_5., який є засновником ПП "Сокіл і К", права від
імені ОСОБА_3здавати її майно у найом, суди дійшли без врахування
вищевказаних норм матеріального права, які регулюють відносини з
представництва.
В силу такої довіреності представник набув права діяти у
межах, визначених довірителем, від його імені. Зокрема,
представник не набуває відповідних прав у зобов'язанні, які
залишаються належними особі, яку представляють, а лише здійснює за
особу, яку представляє, реалізацію такого права, при цьому, від її
імені.
Враховуючи зазначене, прийняті у справі судові акти
підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Під час нового розгляду спорів у даній справі, суду
необхідно: з'ясувати чи належить позивачу матеріальне право, на
захист якого ним подано позов; чи дотримано позивачем правил
об'єднання позовних вимог, визначених ч.1 ст.58 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, і чи можуть бути об'єднані однорідні вимоги до
різних відповідачів судом в порядку, визначеному ч.2 ст.58 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
; дотримано чи ні позивачем вимог ст.46 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо сплати державного мита у встановленому
розмірі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9- 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційні скарги суб'єктів підприємницької діяльності
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 19.02.2007р. та рішення господарського суду м.
Севастополя від 15.12.2006р. у справі №20-8/247 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
м. Севастополя.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак I.М.
Палій В.М.