1/514 (16/8) (16/8) Про стягнення боргу у зв'язку з невиконанням зобов'язань щодо оплати в повному обсязі виконаних робіт за договором підряду - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Лисичанськнафтооргсинтез" (ВАТ "ЛИНОС")

на постанову

від 25.01.2007 Луганського апеляційного господарського суду

у справі №1/514(16/8) господарського суду Луганської області

Колективного підприємства № 52 "Термоізоляція"

Відкритого акціонерного товариства "Лисичанськнафтооргсинтез"

стягнення 22372,80 грн.

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2002 р. КП № 52 "Термоізоляція" звернулось до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з ВАТ "Лисичанськ-нафтооргсинтез" заборгованості в розмірі 104166,60 грн. у зв'язку з невиконанням останнім зобов'язань щодо оплати в повному обсязі виконаних позивачем робіт за договором № 22-кр-Д-5-627 від 06.07.1999, укладеним між КП № 52 "Термоізоляція" та ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез".

Рішенням господарського суду Луганської області від 14.04.2006 (суддя Василенко Т. А.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Луганський апеляційний господарський суд постановою від 05.06.2006 рішення скасував частково, задовольнивши позов в частині стягнення 22372,80 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.09.2006 р. судові рішення у справі скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою для скасування рішення від 14.04.2006 р. господарського суду Луганської області та постанови від 05.06.2006 р. Луганського апеляційного господарського суду стали доводи відповідача, які не були предметом розгляду господарських судів першої та апеляційної інстанції про часткову оплату за спірним договором, а саме за спірною платіжною вимогою - дорученням від 24.12.1999 р. № 09, з посиланням на платіжні доручення від 14.04.2000 р. № 2180 на 10000 грн., від 13.07.2000 р. № 3448 на 25000 грн., від 11.08.2000 р. № 3954 на 20000 грн.

Заявою від 07.11.2006 р. позивач - КП № 52 "Термоізоляція" в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез" борг за платіжною вимогою -дорученням № 09 від 24.12.1999 р. у сумі 22372,80 грн. (том.2 а.с.4).

Під час нового розгляду, з урахуванням уточнених позовних вимог, господарський суд Луганської області рішенням від 05.12.2006 р. (суддя Зюбанова Н.М.) позов задовольнив, стягнув з Відкритого акціонерного товариства "Лисичанськнафтооргсинтез" на користь Колективного підприємства № 52 "Термоізоляція" 22372,80 грн. боргу.

Мотивуючи рішення господарський суд зазначив, що позивачем виконано умови укладеного між сторонами договору від 06.07.1999 р. № 22-кр-Д-5-627, факт прострочення відповідачем оплати робіт, виконаних у грудні 1999 р. на суму 22372,80 грн. підтверджено матеріалами справи.

При цьому суд керувався приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України (435-15) та Iнструкцією № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02.08.1996 р. № 204 (v0204500-96) .

Крім того, господарським судом відхилено клопотання відповідача про застосування до правовідносин сторін правил позовної давності, оскільки сплата боргу відповідачем за виконані у грудні 1999 р. роботи мала відбутися до 13.01.2000 р., а позивач звернувся до суду з позовом 29.12.2002 р., тобто в межах трирічного строку позовної давності, встановленого чинним на той час Цивільним кодексом УРСР.

За апеляційною скаргою ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез" Луганський апеляційний господарський суд (судді: Єжова С.С., Баннова Т.М., Бойченко К.I.), переглянувши рішення від 05.12.2006 р. в апеляційному порядку, постановою від 25.01.2007 р. залишив його без змін.

ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез" подало касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 25.01.2007 р., в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, обгрунтовуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо оцінки доказів.

Скаржник, зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку відносного того, що строк оплати відповідачем вимог - доручень складає 20 днів, оскільки відповідно до умов договору, а саме пункту 4.2, строк виконання зобов'язання з оплати вартості виконаних робіт сторонами у договорі встановлений не був, а тому, відповідно до статті 165 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) відповідач повинен був сплатити вартість виконаних робіт у семиденний строк з дня отримання платіжної вимоги -доручення.

У відзиві на касаційну скаргу КП № 52 "Термоізоляція" проти доводів касаційної скарги заперечило та просило залишити її без задоволення, а постанову Луганського апеляційного господарського суду від 25.01.2007 р. без змін.

Заслухавши доповідь судді -доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції між КП № 52 "Термоізоляція" і ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез" був укладений договір № 22-кр-Д-5-627 від 06.07.1999р., відповідно до умов якого останній (замовник) доручає, а КП № 52 "Термоізоляція" (підрядник) приймає на себе зобов'язання щодо виконання робіт з капітального ремонту теплоізоляції і теплозахисту трубопроводів і технологічного обладнання.

Пунктом 4.1. договору сторони обумовили, що розрахунки за виконані роботи здійснюються після підписання актів форми КБ-2в шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника.

Відповідно до пункту 4.2. договору підрядник здійснює оплату виконаних робіт на підставі пред'явлених платіжних вимог - доручень замовника.

Строк дії договору встановлено до 31.12.2000 р. (пункт 10.1. договору).

Господарськими судами також встановлено, що на виконання умов договору КП № 52 "Термоізоляція" виконало роботи на замовлення ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез", що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в.

Підставою виникнення даного господарського спору стало невиконання ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез" своїх зобов'язань за договором з оплати робіт, виконаних у грудні 1999 р. у сумі 22372,80 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено судом апеляційної інстанції, роботи за договором № 2-кр-Д-5-627 від 06.07.1999 р. позивачем виконані на загальну суму 169166,60 грн., у тому числі заявлених до стягнення 22372,80 грн., а відповідачем сплачено 65000 грн. за платіжними дорученнями від 01.10.1999 р. № 4328, від 14.04.2000 р. № 2180, від 11.08.2000 р. № 3954, від 13.07.2000 р. № 3448, які позивач зарахував в рахунок боргу, оскільки останні, окрім платіжного доручення № 3448 від 13.07.2000 р., не містили відомостей за які саме виконані роботи та за який період перераховані кошти.

У зв'язку з чим суди дійшли висновку, що станом на 01.01.2000 р. відповідачем не було погашено борг за виконані у грудні 1999 р. роботи в сумі 22372,80 грн. за платіжною вимогою -дорученням № 09 від 24.12.1999.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України (435-15) , зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогам цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

А тому, беручи до уваги встановлені під час розгляду справи обставини стосовно того, що ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез" зобов'язання за договором № 2-кр-Д-5-627 від 06.07.1999 р. щодо оплати виконаних робіт виконало не у повному обсязі, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог.

Викладені у касаційній скарзі доводи заявника, судова колегія вважає непереконливими та такими, що зводяться до оцінки доказів у справі, розгляд яких за приписами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-5, 111-10,- 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Луганської області від 05.12.2006р. та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 25.01.2007 р. у справі № 1/514(16/8) господарського суду Луганської області залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез" без задоволення.