Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., —

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою ОСОБА_4 справу за його позовом до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, за участю третьої особи Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві, про визнання наказів нечинними, їх скасування, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, визнання бездіяльності протиправною та надання відпустки,

У березні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовами, які були об’єднані в одне провадження, про: визнання нечинними та скасування наказів від 29 грудня 2007 року № 911 "Про здійснення організаційно-штатних заходів у організаційних структурах, підпорядкованих МНС" та від 22 лютого 2008 року № 129; поновлення на роботі; стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної шкоди; визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання видати наказ про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначив, що наказом від 22 лютого 2008 року № 129 його було звільнено з посади начальника Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Підставою для звільнення став наказ від 29 грудня 2007 року № 911 "Про здійснення організаційно-штатних заходів у організаційних структурах, підпорядкованих МНС". При цьому, ніяких змін в організації виробництва праці в Головному управлінні Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві не відбулося.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 6 жовтня 2008 року позов частково задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2009 року рішення суду першої інстанції частково скасував.

Вищий адміністративний суд України постановою від 11 листопада 2009 року рішення суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції змінив, скасувавши його в частині задоволення позову.

У скарзі до Верховного Суду України ОСОБА_4 порушив питання про перегляд за винятковими обставинами зазначеної постанови Вищого адміністративного суду України, пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.

Судами встановлено, що наказом Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 22 січня 2007 року № 29 ОСОБА_4 було призначено на посаду начальника Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві.

Відповідно до Указу Президента України від 21 березня 2002 року № 277/2002 "Про переліки посад військовослужбовців і працівників правоохоронних органів, що підлягають заміщенню особами вищого офіцерського (начальницького) складу, та граничних військових і спеціальних звань за цими посадами" (277/2002) (в редакції Указу Президента України від 18 серпня 2006 року № 692 (692/2006) ) посада начальника Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві підлягала заміщенню особою вищого начальницького складу з граничним спеціальним званням генерал-майор служби цивільного захисту.

Наказом Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 29 грудня 2007 року № 911 штат Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві був приведений у відповідність до вищенаведеного Указу Президента України (277/2002) , зокрема посада начальника цього управління підлягала заміщенню особою вищого начальницького складу з граничним спеціальним званням генерал-майор служби цивільного захисту.

На виконання цього наказу 29 грудня 2007 року ОСОБА_4, який не мав спеціального звання, було попереджено про наступне його вивільнення із займаної посади, а 22 лютого 2008 року Міністром України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи був виданий наказ № 129 про звільнення ОСОБА_4 з 29 лютого 2008 року відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та змінюючи рішення суду першої інстанції, фактично відмовив ОСОБА_4 у задоволенні позову. При цьому суд дійшов висновку, що у судів не було підстав для визнання протиправним та скасування наказу від 22 лютого 2008 року № 129, поновлення на роботі, визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання видати наказ про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Проте, такий висновок суду касаційної інстанції не можна визнати обґрунтованим з огляду на нижченаведене.

Звільнення позивача із займаної посади відповідно до оспорюваного наказу від 22 лютого 2008 року № 129 було здійснено на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. При цьому правильним є висновок суду першої інстанції про те, що зміни штату Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві могли потягти за собою звільнення ОСОБА_4 на підставі указаної норми, лише за умови дотримання відповідачем порядку вивільнення та забезпечення всіх прав працівника.

Водночас помилковим є висновок суду касаційної інстанції про те, що звільнення позивача було здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства України, бо судом не враховано, що останньому, в порушення вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, не було запропоновано іншу роботу в системі органів МНС України. Указаною нормою Кодексу законів про працю України (322-08) передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Зі змісту цього положення випливає, що відповідач зобов’язаний був запропонувати позивачу всі наявні вакантні посади.

Таким чином, визнаючи протиправним та скасовуючи наказ від 22 лютого 2008 року № 129, суд першої інстанції правомірно вирішив питання як про поновлення позивача на посаді начальника Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві, так і про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України необґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для надання позивачеві відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, заява ОСОБА_4 була подана у відповідності до статей 18, 20 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки", тому позовні вимоги про визнання протиправною саме бездіяльність відповідача щодо розгляду указаної заяви та зобов’язання останнього видати наказ про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку були правомірно задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції – залишенню без змін.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справа Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 11 листопада 2009 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року скасувати, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2008 року залишити без змін.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

Звільнення на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України можливе лише за умови дотримання роботодавцем порядку вивільнення та забезпечення всіх прав працівника. Не дотримання цього порядку тягне за собою визнання протиправним такого вивільнення та поновлення на роботі працівника із компенсацією неотриманих коштів за час вимушеного прогулу.