16/99 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - Текст документа

Закрите акціонерне товариство "Український кредитний банк" звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Закарпаттяобленерго" і просило суд стягнути з останнього, з урахуванням уточнених позовних вимог, 4 415 981,43 грн., у тому числі 3 160 000,0 грн. основної заборгованості, 972 369,13 грн. процентів та 283 612,30 грн. пені.

До ухвалення рішення у даній справі, у зв'язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості, позивач уточнив позовні вимоги, і просить суд стягнути з відповідача 2 355 981,43 грн., у тому числі 1 100 000,0 грн. основної заборгованості, 972 369,13 грн. процентів та 283 612,30 грн. пені.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором №01/03-10-99 від 19.10.1999р. щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за його користування.

Відповідач, частково заперечуючи заявлений позов, посилається на безпідставне нарахування процентів, оскільки умовами кредитного договору оплата процентів за користування кредитом не передбачена.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.12.2006р. (суддя О.В.Васьковський) позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 1 100 000,0 грн. основної заборгованості та 20 000,0 грн. пені. У частині позовних вимог на суму 2 060 000,0 грн. провадження у справі припинено. В решті позовних вимог відмовлено. У задоволенні заяви ВАТ "ЕК "Закарпаттяобленерго" про відстрочку виконання рішення строком на 2 роки з подальшою розстрочкою рівними частинами на 3 роки відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що за умовами укладеного між сторонами кредитного договору №01/03-10-99 від 19.10.1999р. та додаткових угод до нього, відповідач мав повернути позивачу до 29.12.2004р. залишок кредитних коштів, який, з урахуванням уточнених позовних вимог від 26.12.2006р., становить 1 100 000,0 грн.

Відмовляючи позивачу у задоволені вимог в частині стягнення з відповідача 972 369,13 грн. процентів за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що додаткова угода від 29.12.2003р. до кредитного договору, яка визначає, що відповідач сплачує позивачу за користування кредитом проценти по ставці у розмірі 13% річних сум кредиту за фактично використаний час з 19.12.2003р, не породжує для сторін прав та обов'язків.

Такого висновку суд першої інстанції дійшов з огляду на те, що 28.10.1999р. між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору, згідно з якою текст кредитного договору доповнено статтею 8 "Ціна кредиту", яка передбачає, що відповідач сплачує позивачу за користування кредитом проценти по ставці, встановленій з розрахунку однієї облікової ставки НБУ + 3% річних від суми кредиту за фактичне користування з 01.11.1999р. Проценти сплачуються в кінці строку дії кредитного договору.

29.12.2003р. між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору, за умовами якої п.8.1. кредитного договору доповнено абзацом наступного змісту: "позичальник сплачує банку за користування кредитом проценти по ставці у розмірі 13% річних сум кредиту за фактично використаний час з 19.12.2003".

Проте, оскільки рішенням господарського суду Закарпатської області від 24.01.2006р. в іншій справі №5/333, яке набрало законної сили, за позовом ВАТ "ЕК "Закарпаттяобленерго" до ЗАТ "Український кредитний банк" про визнання недійсним кредитного договору та додаткових угод, встановлено, зокрема, що додаткова угода від 28.10.1999р. є неукладеною, то суд першої інстанції дійшов висновку, що і доповнення до кредитного договору (додаткова угода від 29.12.2003р.), а саме до тієї частини, щодо якої встановлено факт неукладенності, не може породжувати прав та обов'язків, на яких грунтуються позовні вимоги, за відсутності предмету в цілому щодо цього зобов'язання, його істотних умов та з огляду на предмет кредитного договору, який за своїм змістом є безоплатним.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру пені, нарахованої за період з 30.12.2004р. по 30.12.2005р, з 283 612,30 грн. до 20 000,0 грн. Такого висновку суд дійшов з врахуванням того, що на час судового розгляду відповідач у більшій частині виконав зобов'язання щодо повернення кредиту; відповідач є підприємством паливно-енергетичного комплексу, основною діяльністю якого є постачання електроенергії споживачам Закарпатської області, а розподіл коштів, що надходять від споживачів проводиться виключно до Алгоритму встановленого НКРЕ; за відповідачем рахується заборгованість перед бюджетом, дебіторська та кредиторська заборгованості.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2007р. (головуючий, суддя Кордюк Г.Т., судді Давид Л.Л., Краєвська М.В.) рішення суду першої інстанції в частині відмови в решті позовних вимог скасовано. В цій частині вимог ухвалено нове рішення про їх задоволення: присудження до стягнення з відповідача 972 369,0 грн. процентів за користування кредитом та 263 612,30 грн. пені.

Постанова мотивована безпідставністю висновку суду першої інстанції про те, що кредитний договір є безвідплатним, а додаткова угода від 29.12.2003р. до нього такою, що не породжує прав та обов'язків для сторін.

Визнаючи безпідставним зменшення судом першої інстанції розміру пені, суд апеляційної інстанцій послався на те, що оскільки надані відповідачем докази належним чином не досліджувалися, і не оцінювалися, вони є такими, що не можуть об'єктивно підтверджувати фінансово-майновий стан відповідача, а відтак, не можуть бути підставою для зменшення розміру пені.

За висновком суду апеляційної інстанції зменшення судом пені можливе за умови, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. В той же час, розмір збитків кредитора, що понесені ним внаслідок невиконання відповідачем грошових зобов'язань протягом майже двох років, судом не встановлювалися. Тому, підстави для зменшення пені у суду першої інстанції були відсутні. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що місцевим господарським судом не взято до уваги майновий стан позивача та те, що борг по кредиту у сумі 2 060 000,0 грн. погашено під час провадження справи у суді, тобто своїми діями боржник сприяв до збільшення розміру неустойки.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача в якому просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами укладено кредитний договір №01/03-10-99 від 19.10.1999р. за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 5 500 000,0 грн. шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку відповідача, згідно його розпоряджень.

У подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до кредитного договору, згідно з якими остаточний термін повернення залишкових кредитних коштів відстрочено до 29.12.2004р.

В силу ст.374 ЦК УРСР (1540-06) , діючого на час виникнення між сторонами кредитних правовідносин, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Статтею 377 ЦК УРСР (1540-06) передбачено, що позикові операції банків і державних трудових ощадних кас регулюються законодавством Союзу РСР.

Відповідно до розділу I Положення Національного банку України "Про кредитування", затвердженого постановою Правління НБУ від 28.09.1995р №246 (v0246500-95) (із подальшими змінами), діючого на час укладення сторонами кредитного договору, кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Пунктом 9 розділу II названого Положення передбачено, що банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість. При цьому, принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що укладений між сторонами кредитний договір є оплатним.

28.10.1999р. між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору, згідно з якою текст кредитного договору доповнено статтею 8 "Ціна кредиту", яка передбачає, що відповідач сплачує позивачу за користування кредитом проценти по ставці, встановленій з розрахунку однієї облікової ставки НБУ + 3% річних від суми кредиту за фактичне користування з 01.11.1999р. Проценти сплачуються в кінці строку дії кредитного договору.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 24.01.2006р. в іншій справі №5/333, яке набрало законної сили, встановлено, що вказана додаткова угода є неукладеною, у зв'язку з чим, суди двох інстанцій, керуючись приписами ст.35 ГПК України (1798-12) , дійшли вірного висновку про те, що вона не породжує прав та обов'язків для сторін.

Колегія суддів вважає цілком правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що укладена сторонами додаткова угода від 29.12.2003р., за умовами якої позичальник сплачує банку за користування кредитом проценти по ставці у розмірі 13% річних сум кредиту за фактично використаний час з 19.12.2003, є доповненням змісту саме основного кредитного договору, а не його додаткової угоди від 28.10.1999р., як помилково визначено судом першої інстанції, а відтак ця угода від 29.12.2003р. породжує права та обов'язки сторін, визначені нею.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції в частині присудження до стягнення з відповідача 972 369,0 грн. процентів за користування кредитними коштами, визначених додатковою угодою від 29.12.2003р. до кредитного договору, грунтується на матеріалах справи та нормах матеріального права.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення пені у сумі 263612,30 грн., нарахованої за період з 30.12.2004р. по 30.12.2005р., суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що нарахована позивачем сума пені є такою, що відповідає нормам чинного законодавства.

Так, відповідно до ст.178 ЦК УРСР (1540-06) , діючого на час укладання сторонами кредитного договору від 19.10.1999р., виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

В силу ст.179 ЦК УРСР (1540-06) , неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , передбачено, що розмір пені, встановлений за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.1. кредитного договору сторони передбачили, що у разі недотримання відповідачем строків повернення кредиту, встановлених даним договором, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 1% від суми своєчасно не повернутого кредиту за кожний день прострочки.

Згідно укладених сторонами додаткових угод, остаточний термін повернення залишкових кредитних коштів відстрочено до 29.12.2004р.

Встановлена п.5.1. договору відповідальність за порушення зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту у вигляді пені, за визначенням статті 230 Господарського кодексу України (436-15) , є штрафною санкцією.

Частиною 6 статті 232 ГК України (436-15) , який набрав чинності 01.01.2004р. і згідно пунктів 4, 5 Прикінцевих положень ГК України (436-15) має застосовуватися до спірних правовідносин, встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 223 ГК України (436-15) визначено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України (435-15) , якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

За змістом пункту 1 частини 2 ст.258 ЦК України (435-15) щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачена спеціальна позовна давність в один рік.

З огляду на те, що при ухваленні судом першої інстанції рішення про стягнення пені у сумі 20 000,0 грн. та рішення суду апеляційної інстанції про стягнення пені у сумі 263 612,30 грн. не були враховані приписи наведених вище норм, не надана правова оцінка правильності нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, нарахованої за період з 30.12.2004р. по 30.12.2005р., ухвалені у справі рішення та постанова в частині стягнення пені підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Закарпаттяобленерго" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 27.12.2006р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2007р. у справі №16/99 (rs561371) в частині стягнення пені скасувати, та направити справу в цій частині на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.