ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 квітня 2007 р.
№ 18/49
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Добролюбової Т.В.
суддів
Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
за участю представників сторін котрі
позивача
Поплавська I.П., довіреність від 23.04.2007р.
відповідача
Шевченко Л.М., довіреність від 20.01.2006р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Бутпромпобут"
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від
26.10.2006року
у справі
№ 18/49
господарського суду
Дніпропетровської області
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Бутпромпобут"
до
Військової частини А 1509
про
стягнення будівельних матеріалів
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будпромпобут"
звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з
позовом про стягнення з Військової частини А1509 будівельних
матеріалів згідно списку №3 (всього 24405 одиниць), з посиланням
на те, що відповідачем не виконані умови договору - доручення № 32
від 07.11.2003 року про спільну роботу з демонтажу п'ятиповерхової
казарми на території військової частини, що знаходиться в
аварійному стані, стосовно повернення зазначених будматеріалів в
якості оплати за виконані позивачем роботи згідно з умовами
вказаного договору.
Доповідач: Гоголь Т. Г.
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від
09.06.2006 року (суддя Петрова В.I) позов Товариства з обмеженою
відповідальністю "Будпромпобут" задовольнив, стягнув з Військової
частини А1509 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю
"Будпромпобут" будівельні матеріали згідно списку №3 (всього 24405
одиниць). Рішення вмотивоване доведеністю позовних вимог.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою
від 26.10.2006 року (судді Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М., Євстигнєєва
О.С.) рішення господарського суду Дніпропетровської області
09.06.2006 року скасував, в задоволенні позовних вимог відмовив. В
постанові суд зазначив, що позивач не довів, як це передбачено
статтею 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, виконання робіт з демонтажу казарми №4, оскільки
обов'язок передати будівельні матеріали виникає у замовника,
згідно з умовами договору, після демонтажу п'ятиповерхової
казарми, а доказів виконання зазначених робіт і прийняття їх
замовником, позивачем не надано, у господарського суду були
відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
26.10.2006 року скасувати та залишити без змін рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2006 року.
Скаржник посилається на те, що постанова ухвалена з порушенням
норм матеріального та процесуального права, а саме статті 218
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, статей 525, 526
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, статті 33 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо належного
доведення позивачем своїх вимог на підставі поданих доказів.
Відповідач - Військова частина А 1509 не скористався своїм
правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді
доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши на
підставі встановлених фактичних обставин справи правильність
застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм
матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи в
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції
норм матеріального і процесуального права.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що
07.11.2003 року між Військовою частиною А1509 (Замовник) та
Товариством з обмеженою відповідальністю "Будпромпобут"
(Підрядник) укладений договір доручення №32 про спільну роботу з
демонтажу аварійної будівлі п'ятиповерхової казарми №4 з
підвальними приміщеннями, що знаходиться на території військової
частини. За умовами договору Підрядник зобов'язався виконати
роботи з демонтажу плит перекриття, балконних плит, перемичок,
блоків, порушення стелі, а Замовник зобов'язався передати
Підряднику в якості оплати 38% "Б.У" будматеріалів, оприбуткованих
Замовником в результаті демонтажу; розрахунок між сторонами
здійснюється після розбирання кожного поверху будівлі. На
підтвердження виконання зазначених робіт Товариством з обмеженою
відповідальністю "Будпромпобут" надані суду акти №№1,2,3.
Дослідивши зазначені докази, суд апеляційної інстанції встановив,
що вказані акти не містять переліку виконаних робіт, а містять
лише перелік оприбуткованих будівельних матеріалів казарми №3,
тоді як за договором №32 передбачалося виконання робіт з демонтажу
казарми №4. Відповідно до довідки та інвентарної картки приміщення
казарми №4 значаться на балансі основних засобів Замовника -
Військової частини А1509. Господарські суди також встановили, що
за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є
договором підряду.
Згідно з вимогами статті 837 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
за договором підряду одна сторона (підрядник)
зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням
другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та
оплатити виконану роботу.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що оплата підрядних
робіт проводиться після їх виконання та прийняття замовником, що
підтверджується також положеннями статтей 853, 854 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Аналогічні положення містять і статті
332,345 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
в редакції 1963
року. Зазвичай приймання -передача виконаних робіт оформлюється
відповідним актом, який обов'язково повинен містити перелік
виконаних підрядних робіт.
Апеляційним господарським судом встановлено, що позивач не
подав належних доказів на підтвердження своїх вимог, як-то
передбачено нормами статті 33 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, тобто не довів факту виконання ним
робіт згідно з договором №32, а відтак з урахуванням норм
наведеного законодавства суд апеляційної інстанції правомірно
відмовив в задоволенні позову.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Господарським судом апеляційної інстанції фактичні обставини
справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження
поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм
надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм
матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги
визнаються непереконливими, оскільки зводяться до необхідності
вирішення касаційною інстанцією питань про перевагу одних доказів
над іншими, що суперечить вимогам статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, тому до уваги не
приймаються, а відтак у касаційної інстанції відсутні підстави для
скасування прийнятої у справі постанови.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 108, 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 26.10.2006 року у справі №18/49 залишити без змін.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Будпромпобут" -без задоволення.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
С у д д і Т. Гоголь
Л.Продаєвич