ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 квітня 2007 р.
№ 9/30д(06)-7/66д(06)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді:
суддів:
Добролюбової Т.В.,
Гоголь Т.Г.,
Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю Науково -виробничого
підприємства "Iнтертехсервіс", м. Запоріжжя
на рішення
господарського суду Запорізької області від 09.03.2006
та постанову
Запорізького апеляційного господарського суду від 19.01.2007
у справі
№ 9/30д/06-7/66д/06
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю Науково -виробничого
підприємства "Iнтертехсервіс", м. Запоріжжя
до
Товариства з обмеженою відповідальністю
"Запоріжкабельсервіс", м. Запоріжжя
про
визнання договору недійсним
за участю представників сторін:
від позивача:
не з'явилися
від відповідача:
Відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
учасники судового процесу належним
чином повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого
господарського суду України від 03.04.2007, надіслана сторонам у
справі -03.04.2007), проте сторони не скористалися своїм правом,
наданим їм статею 22 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
на участь у судовому засіданні касаційної інстанції.
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю
Науково -виробниче підприємство ?Iнтертехсервіс? звернулося до
господарського суду Запорізької області із позовом про визнання
недійсним на підставі статті
Доповідач: Продаєвич Л.В.
48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
укладеного між ним та
Товариством з обмеженою відповідальністю ?Запоріжкабельсервіс?
договору про уступку права вимоги від 29.03.2002 №1, з огляду на
невідповідність його вимогам законодавства, чинного на момент
укладення спірної угоди, а саме: Закону України "Про фінансові
послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"
( 2664-14 ) (2664-14)
. Позивач вважає, що зміст договору уступки права
вимоги, а також характер прийнятих сторонами зобов'язань свідчить
про те, що цей договір є договором факторингу.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
09.03.2006 (суддя: Кутіщева Н.С.) - у задоволенні позову
відмовлено.
На зазначене рішення ТОВ Науково -виробничим підприємством
"Iнтертехсервіс" подана апеляційна скарга до Запорізького
апеляційного господарського суду.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від
10.04.2006 (судді: Антонік С.Г. - головуючий, Кричмаржевський
В.А., Радченко О.П.) апеляційна скарга прийнята до розгляду з
призначенням її у судове засідання на 25.05.2006 року.
У зв'язку з оскарженням до Вищого господарського суду України
ТОВ Науково -виробничим підприємством "Iнтертехсервіс" ухвали
Запорізького апеляційного господарського суду від 10.04.2006
апеляційний суд ухвалою від 12.05.2006 зупинив провадження у
справі.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.06.2006
провадження з перегляду ухвали Запорізького апеляційного
господарського суду від 10.04.2006 - припинено, касаційна скарга
ТОВ НВП "Iнтертехсервіс" залишена без задоволення з огляду на те,
що процесуальним законодавством не передбачено оскарження ухвали,
винесеної в порядку статті 98 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від
09.08.2007 провадження у справі поновлене, проте розгляд
апеляційної скарги, призначений на 30.08.2006 року не відбувся у
зв'язку з оскарженням ТОВ Науково -виробничим підприємством
"Iнтертехсервіс" до Верховного Суду України ухвали Вищого
господарського суду України від 29.06.2006 року.
Ухвалою Верховного Суду України від 21.09.2006 відмовлено ТОВ
Науково -виробничому підприємству "Iнтертехсервіс" у порушенні
касаційного провадження з перегляду ухвали Вищого господарського
суду України від 29.06.2006 року, що зумовило поновлення
провадження у справі Запорізьким апеляційним господарським судом,
про що винесена ухвала від 08.12.2006 року.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
19.01.2007 (судді: Кричмаржевський В.А. -головуючий, Мірошниченко
М.В., Хуторной В.М.) - судове рішення залишене без змін.
Постанова апеляційного господарського суду вмотивована тим,
що договір уступки права вимоги відповідає приписам статті 197
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ
Науково -виробниче підприємство "Iнтертехсервіс" звернулося до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх
скасування, прийняття нового рішення про задоволення позову.
В обгрунтування касаційної скарги товариство посилається на
те, що судом не застосовані приписи статті 48 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, Закону України "Про фінансові послуги та
державне регулювання ринків фінансових послуг" ( 2664-14 ) (2664-14)
.
Скаржник тлумачить зміст оспорюваного договору, як договору
факторингу, наводить визначення поняття факторингу, яке міститься
у різних законодавчих актах, а також відмінності, які розрізняють
цей вид договору від договору уступки права вимоги та вважає, що
цим його доводам суди не надали належної правової оцінки, а також
не врахували судову практику з цих спорів, зокрема, постанову
Вищого господарського суду України від 13.10.2005 у справі
№14/113.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи
до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції,
проаналізувавши правильність застосування господарськими судами
норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи
касаційної скарги дійшла висновку про відсутність підстав для її
задоволення з огляду на таке:
В силу статті 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти такі докази. Касаційна інстанція лише на підставі
встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність
застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та
вбачається із матеріалів справи, між сторонами укладено договір
від 29.03.2002 №1 про уступку права вимоги.
ТОВ Науково -виробниче підприємство "Iнтертехсервіс",
застосувавши до спірних правовідносин приписи Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в частині визначення
поняття факторингу, вважає, що укладений з ТОВ
"Запоріжкабельсервіс" договір за своєю правовою природою є саме
договором факторингу, можливість укладання якого надана фінансовим
установам згідно зі статею 5 Закону України "Про фінансові послуги
та державне регулювання ринків фінансових послуг" ( 2664-14 ) (2664-14)
, до
яких товариство не належить, а тому не може бути стороною у
договорі факторингу.
Крім того, позивач, посилаючись на відсутність реально
існуючого зобов'язання за спірним договором, вважає, що відсутній
предмет договору уступки, що є порушенням статті 153 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що
відповідно до пункту 1 договору від 29.03.2002 позивач отримав від
відповідача право вимоги стягнення боргу з ПП "Стробер" (боржник).
За уступлене право вимоги ТОВ Науково -виробниче підприємство
"Iнтертехсервіс" зобов'язане сплатити відповідачеві відповідну
суму, яка дорівнює сумі уступлених вимог або передати товарно -
матеріальні цінності на вказану суму (пункт 4 договору).
У відповідності з вимогами чинного на той час цивільного
законодавства (ст. 198 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
) кредитор - ТОВ
"Запоріжкабельсервіс", який уступив вимогу - ТОВ
Науково -виробничому підприємству "Iнтертехсервіс" передав
документи, що свідчать про право вимоги, а саме: оригінал
видаткової накладної від 30.07.2001, оригінал акта звірки,
оригінал довіреності на отримання боржником товарно-матеріальних
цінностей від ТОВ "Запоріжкабельсервіс".
Оскільки правовідносини за спірним договором виникли до
набрання чинності Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
, до них
слід застосовувати норми Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
В розділі III "Зобов'язальне право" цього Кодексу були
врегульовані загальні положення та умови виконання зобов'язань,
види забезпечення виконання зобов'язань та було передбачено
укладання договорів уступки права вимоги (цесії).
Відповідно до статті 197 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не
суперечить закону чи договору або коли вимога не пов'язана з
особою кредитора. Не допускається уступка вимог про відшкодування
майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або заподіянням
смерті. До набувача вимоги переходять права, що забезпечують
виконання зобов'язання.
За своєю правовою природою договір уступки права вимоги
означає зміну осіб у зобов'язанні шляхом переходу прав кредитора
до іншої особи, тобто вибуття первісного кредитора із
правовідносин.
Судами надана правильна оцінка тій обставині, що спірною
угодою уступлене право вимоги щодо сплати ПП "Стробер" отриманих
за накладною від 30.07.2001 товарно - матеріальних цінностей, що
відповідає приписам статті 197 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка передбачає
уступку вимоги виконання зобов'язання, що виникають із договору
або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.
Чинний на момент укладання спірного договору Цивільний Кодекс
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не містив поняття та визначення факторингу.
Законом України "Про фінансові послуги та державне
регулювання ринків фінансових послуг" ( 2664-14 ) (2664-14)
, на який
посилається позивач, встановлює загальні правові засади у сфері
надання фінансових послуг, які визначаються як операції з
фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб або
за власний рахунок чи за рахунок цих осіб і за рахунок залучених
від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або
збереження реальної вартості фінансових активів.
Стаття 4 цього Закону містить перелік фінансових послуг, до
яких віднесено факторинг, проте не дає визначення поняття
факторингу.
Закон України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
регулює податкові відносини, визначення факторингу за цим Законом
використовується з метою оподаткування та врегулювання саме
податкових відносин, а не зобов'язань, що виникають з цивільних
угод або інших передбачених цивільним законодавством підстав.
Суди попередніх інстанцій, також, встановили, що ТОВ
"Запоріжкабельсервіс" за видатковою накладною від 30.07.2001 №
КС -0000065 передало представнику ПП "Стробер", який діяв на
підставі довіреності серії ЯГХ №035081 від 30.07.2001року, товар
на загальну суму 126049,97грн. Зобов'язання по оплаті отриманого
товару ПП "Стробер" належним чином не виконані.
Згідно з умовами договору уступки права вимоги від 29.03.2002
№1 кредитор - ТОВ "Запоріжкабельсервіс" передав, а позивач - ТОВ
Науково -виробниче підприємство "Iнтертехсервіс" (новий кредитор)
прийняв на себе право вимоги до боржника і став кредитором за
договором з ПП "Стробер", який в силу статей 153, 154 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
укладено в інший, ніж письмовій формі.
Оригінали всіх документів були передані первісним кредитором
новому, а відтак твердження позивача про відсутність реального
зобов'язання спростовується матеріалами справи та висновками
господарських судів, які зроблені на підставі досліджених доказів.
Доводи скаржника про те, що договір уступки права вимоги від
29.03.2002 №1 слід кваліфікувати як договір факторингу, правомірно
відхилені господарськими судами, оскільки предметом договору
факторингу є фінансування під відступлення права грошової вимоги,
а предметом договору уступки права вимоги є виключно право вимоги
до боржника.
А відтак, скаржником не доведено, що договір уступки права
вимоги є недійсним згідно з нормами Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
З огляду на викладене, ухвалені господарськими судами рішення
та постанова грунтуються на всебічному і повному встановленні всіх
фактичних обставин справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у
ній доказів, як -то передбачено статею 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, достеменному
з'ясуванні дійсних прав і обов'язків сторін та правильному
застосуванні норм процесуального і матеріального права, що регулює
спірні правовідносини, а тому вони підлягають залишенню без змін.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі не
спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не можуть
бути підставами для їх зміни чи скасування.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Запорізької області від
09.03.2006 та постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 09.08.2006 у справі № 9/30д/06-7/66д/06 -залишити без
змін.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
Науково -виробничого підприємства "Iнтертехсервіс" -залишити без
задоволення.
Головуючий, суддя
Т. Добролюбова
Суддя
Т. Гоголь
Суддя
Л. Продаєвич