Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого,

Костенко Т.Ф.

Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційної скарги

Закритого акціонерного товариства "Торговий дім "Iнтерсервіс"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2006

у справі

господарського суду м. Києва

за позовом

Закритого акціонерного товариства "Торговий дім "Iнтерсервіс"

до

Приватного підприємства "Техінвест-ком"

треті особи:

1.Державна госпрозрахункова організація "Житло-Iнвест" Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації;

2. Товариство з обмеженою відповідальністю БКФ "Граніт";

3. Комунальне підприємство "Житлоінвестбуд-УКБ"

про

визнання недійсним договору

та за зустрічним позовом

Приватного підприємства "Техінвест-ком"

до

Закритого акціонерного товариства "Торговий дім "Iнтерсервіс"

треті особи:

1.Державна госпрозрахункова організація "Житло-Iнвест" Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації;

2. Товариство з обмеженою відповідальністю БКФ "Граніт";

3. Комунальне підприємство "Житлоінвестбуд-УКБ"

про

визнання добросовісним набувачем майнових прав (майна)

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивачів:

не з'явилися

від відповідача:

від третіх осіб:

Жулідова I.С.-дов.-від 19.06.2006

не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 20.09.2006 господарського суду м. Києва в задоволені первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено.

Визнано ПП "Техінвест-ком" добросовісним набувачем майнових прав на нежитлові приміщення (офіси) загальною площею 1436,92 кв.м на першому поверсі в житловому будинку № 35-39 по вул. Л.Толстого в м. Києві згідно інвестиційного договору № 26/10-04-30 від 26.10.2004 укладеного між ЗАТ "Торговий дім "Iнтерсервіс" та ПП "Техінвест-ком".

Постановою від 19.12.2006 Київського апеляційного господарського суду рішення від 20.09.2006 господарського суду м. Києва скасовано в частині задоволення зустрічного позову ПП "Техінвест-ком" до ЗАТ "Торговий дім "Iнтерсервіс" про визнання добросовісним набувачем майнових прав (майна) на нежитлові приміщення (офіси) загальною площею 1436,92 кв.м на першому поверсі в житловому будинку № 35-39 по вул. Л.Толстого в м. Києві згідно інвестиційного договору № 26/10-04-30 від 26.10.2004 укладеного між ЗАТ "Торговий дім "Iнтерсервіс" та ПП "Техінвест-ком" з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у позові.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що спірний договір, предметом якого є фінансування інвестором будівництва визначених організацією офісів, об'єкт інвестування "житловий будинок", за своєю правовою природою є інвестиційним договором, метою якого є внесення інвестиції у вигляді грошових коштів в об'єкт -житловий будинок.

Крім того, ст. 215 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання на момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3,5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України (435-15) . Тобто правочин може бути визнано недійсним у разі, якщо зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; у разі якщо особа, що вчинила правочин не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі; правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Не погоджуючись з постановою ЗАТ "Торговий дім "Iнтерсервіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 227, 232, 234 Цивільного кодексу України (435-15) , ст. 30 закону України "Про власність" (697-12) , ст.ст. 4-7, 20, 43, 77 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Господарським судом встановлено, що 26.10.2004 ЗАТ "Торговий Дім "Iнтерсервіс"та ПП "Техінвест-ком"укладено інвестиційний договір № 26/10-04-30.

Відповідно до п.1.1 предметом даного договору є правовідносини, пов'язані з фінансуванням відповідачем будівництва визначених позивачем за первісним позовом офісів (вбудованих приміщень) у житловому будинку № 35-39 по вул. Л.Толстого в місті Києві, а саме: офісних приміщень площею 1 436,92 кв. м. на першому поверсі .

Згідно до п.1.2. договору об'єктом інвестування є житловий будинок за адресою; м. Київ, вул. Л.Толстого, буд. № 35-39, зокрема: офіси - №№ 4, 5,6,7,8, а також 7,06% площі офісу № 10 (10,57 кв. м) загальною площею 1436,92 кв.м.

Вартість об'єкта інвестування за договором становить еквівалент 1 149 533,5 умовних одиниць (за умовну одиницю приймається долар США по курсу НБУ в гривнях), що на день укладення договору становило 6 100 000 гривень при курсі НБУ - 5,3065 гри. за одну умовну одиницю (долар США).

За умовами пунктів 2.1,1, 3.1., 3,1,1 договору відповідач за первісним позовом взяв на себе зобов'язання здійснити розрахунки за об'єкт інвестування в національній валюті України по курсу НБУ на день здійснення платежу в строк до 05 листопада 2004 року.

АКБ "Iнтерконтинентбанк", відповідач за первісним позовом, 02.11.2004 перерахував на користь позивача за первісним позовом 6 100 000 грн. як оплату інвестиції за договором N1126/10-04-30 від 26.10.2004, тобто виконав взяті на себе зобов'язання за інвестиційним договором.

Згідно преамбули спірного інвестиційного договору № 26/10-04-30 від 26.10.2004 позивач за первісним позовом укладав даний договір в особі генерального директора Євченка Євгена Юрійовича, що діяв на підставі Статуту та інвестиційного договору на будівництво житлового будинку на вул. Л. Толстого, 35-39. за № 17 від 05.03.2003 (зазначеним договором передбачалося будівництво офісів). Відповідно до Статуту позивача за первісним позовом генеральний директор має право укладати угоди, на суму, що перевищує 50000 доларів США, лише з подальшим затвердженням загальними зборами акціонерів.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України (435-15) юридична особа набуває цивільних прав і обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону. Особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 41 Закону України "Про господарські товариства"визначено (1576-12) , що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів товариства, до компетенції яких належить і обрання членів виконавчого органу.

Статтею 161 Цивільного кодексу України (435-15) та статтею 47 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) передбачено, що виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом.

Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

Пунктом 25.9 Статуту позивача за первісним позовом до компетенції загальних зборів акціонерів віднесено затвердження угод, які укладаються від імені товариства, якщо сума однієї угоди або декількох пов'язаних між собою угод перевищує 50000 доларів США або еквівалент у іншій валюті, якщо окремим рішенням загальних зборів акціонерів не буде встановлено інший розмір.

Відповідно п. 37.4 Статуту, генеральний директор від імені товариства укладає угоди (контракти, договори, видає доручення та інше) без окремого доручення.

Статтею 41 Закону "Про господарські товариства" (1576-12) встановлено, що до компетенції загальних зборів належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Отже, цією нормою передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Однак, якщо, установчими документами акціонерного товариства право виконавчого органу товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не тягне недійсності договору.

Апеляційним судом м. Києва 29.06.2006 скасовано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14.12.2005, яким визнано недійсним рішення загальних зборів акціонерів від 02.09.2003, щодо надання генеральному директору ЗАТ "ТД "Iнтерсервіс" (позивача за первісним позовом) права укладати угоди без їх подальшого затвердження загальними зборами акціонерів.

Згідно Статуту позивача за первісним позовом мета його діяльності полягає у здійсненні будь-якої не забороненої законами діяльності в Україні і за кордоном та отримання прибутків. До того ж, товариство укладає будь-які не заборонені законом угоди, включаючи, без обмежень, угоди купівлі-продажу, дарування, поставки, найму, оренди, схову, доручення, комісії, позики, кредиту, застави, сумісної діяльності та інше.

Отже, господарський суд дійшов висновку, що договір підписано уповноваженою на те особою і він укладений у відповідності з положеннями Статуту позивача за первісним позовом.

05.03.2003 позивачем за первісним позовом та Державною госпрозрахунковою організацією "Житлоінвест"Головного управління житлового забезпечення Київської міської адміністрації (третя особа-1) укладено інвестиційний договір № 17 на будівництво житлового будинку на вул. Л. Толстого, 35-39.

Відповідно до п. 1.2, інвестиційного договору №17 від 05.03.2003 об'єктом інвестиційної діяльності за цим договором є проектування, будівництво та введення в експлуатацію житлового будинку за адресою: м.Києв: вул. Л. Толстого, 35-39. Позивач за первісним позовом зобов'язувався провести фінансування проектування, будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку за адресою у м. Києві по вул. Л.Толстого, 35-39 згідно з переліком об'єктів, наведеним у пункті 1.2 договору, в якому також значаться офіси, що є предметом інвестування за спірним договором.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (435-15) передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 190 Господарського кодексу України (436-15) вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктом господарювання самостійно за згодою сторін.

Умовами оспорюваного інвестиційного договору сторони встановили вільну ціну вартості будівництва 1 кв. м. офісних приміщень в розмірі 4945,19 грн, а за договором № 17 від 05.03.2003 вартість такого 1 кв. м. складає 3785 грн., що в 1,122 рази нижче від ціни, встановленого спірним договором.

Посилання позивача за первісним позовом на експертну оцінку відчужених за спірним договором нежитлових приміщень, здійснену ТОВ "Центр правової допомоги "Правозахист", як на доказ неприбутковості для позивача за первісним позовом угоди та зловмисної змови представників обох сторін, є безпідставним, оскільки в ній йде мова про ринкову вартість 1 кв. м, готового офісного приміщення, припускаючи будівництво завершеним, а не про вартість будівництва, фінансування якого згідно з п, 1.1. оспорюваного інвестиційного договору і є предметом даного договору.

За приписами ст. 232 Цивільного кодексу України (435-15) правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Зловмисна згода - це умисна згода представника однієї сторони з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки, які настали для позивача після укладення спірного договору. В матеріалах справи відсутні докази того, що при укладанні спірної угоди сторони діяли з умисною змовою і що укладення такого договору призвело до негативних наслідків для позивача за первісним позовом.

Судом враховано, що оспорюваний договір зі сторони позивача за первісним позовом укладено генеральним директором - виконавчим органом товариства.

Господарський суд обгрунтовано відхилив доводи позивача за первісним позовом з приводу того, щ о оспорюваний договір є фіктивним.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України (435-15) фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Господарський суд дійшов висновку, що взявши на себе зобов'язання по передачі у власність відповідача за первісним позовом офісів № 4, 5, 6, 7, 8, а також 7,06 % площі офісу № 10 загальною площею 1436,92 кв. м. позивач за первісним позовом не уклав фіктивного договору, оскільки будівництво офісів передбачалося інвестиційним договором на будівництво житлового будинку на вул. Л. Толсгого, 35-39 за № 17 від 05.03.2003.

Твердження позивача, що спірний договір є договором довірчого управління грошовими коштами та укладений в порушення чинного законодавства також є необгрунтованим, враховуючи що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Статтею 1 Закону визначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект, такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти.

Отже, спірний договір, предметом якого відповідно до ст. 1 є фінансування інвестором будівництва визначених організацією офісів, об'єкт інвестування -"житловий будинок", за своєю правовою природою є інвестиційним договором, метою якого є внесення інвестицій у вигляді грошових коштів в об'єкт - житловий будинок.

Зміни до статті 4 вищезазначеного Закону на які посилається позивач внесені після укладення і виконання договору і зворотної сили не мають.

Господарський суд дійшов висновку, що спірний договір також не можна віднести до договору управління майном.

Статтею 1029 Цивільного кодексу України (435-15) та Законом "Про фінансово-кредитні механізми управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) оскільки, за своєю суттю (предмет договору) він не має на меті передачу у довірчу власність визначеної суми грошових коштів задля отримання прибутку, як це встановлено ст. 2 вказаного Закону, а передбачає вкладення грошових коштів у будівництво будинку, який організація (позивач) зобов'язує-ться побудувати своїми (чи залученими) силами.

Кошти за даним договором, як встановив господарський суд передавалися організації не у довірчу власність, а в оплату будівництва. Крім того, оспорюваний інвестиційний договір не передбачає винагороду організації як управителя майна, що відповідно до ст.1035 Цивільного кодексу (435-15) є істотною умовою договору управління майном.

Статтею 215 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 -3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України (435-15) . Правочин може бути визнано недійсним у разі, якщо зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільною законодавства, а також моральним засадам суспільства, у разі якщо особа, шо вчинила правочин не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, правочии, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Позивач за первісним позовом не надав доказів, які б підтверджували, що на момент вчинення оскаржуваного правочину сторонами не було дотримано загальних вимог, дотримання яких є необхідним для чинності правочину.

Як встановлено господарським судом позивач за зустрічним позовом виконав взяті на себе зобов'язання за інвестиційним договором та перерахував належні грошові кошти на рахунок відповідача за зустрічним позовом.

Відповідно до пункту 2.2.3. договору після здійснення розрахунку за об"єкт інвестування позивач за зустрічним позовом має право на отримання довідки про сплату повної суми вартості об'єкта інвестування та прийняти цей об'єкт за актом приймання-передачі для подальшого оформлення свідоцтва на право власності.

У відповідності зі ст. 331 Цивільного кодексу України (435-15) право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомою майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Господарський суд встановив, що позивач за зустрічним позовом виконав умови договору, тому до нього за умовами договору повинні перейти майнові права на нежитлові приміщення загальною площею 1436,92 кв. м. на першому поверсі житлового будинку № 35-39 по вул. Л.Толстого в м. Києві, які відповідач за зустрічним позовом набув на підставі інвестиційного договору №17 від 05.03.2003,укладеного з ДГО "Житлоінвест"Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (третьою особою-1).

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України (435-15) , право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтями 48, 49 Закону України "Про власність" (697-12) передбачено, що Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.

Положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковування володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.

Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Київським апеляційним господарським судом дана неправильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова не відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підлягає скасуванню, а рішення як законне та обгрунтоване, залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, ст. 111-9 - ст.111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову від 19.12.2006 Київського апеляційного господарського суду зі справи № 39/183 скасувати.

Рішення від 20.09.2006 господарського суду м. Києва зі справи № 39/183 залишити без змін.