808/9259/13-а Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, яким платнику податків визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати за землю з юридичних осіб - 15.06.2023 Прийняття

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод кольорових сплавів" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Спеціалізованої державної податкової з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (після реорганізації Спеціалізованої державної податкової з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС) (далі - відповідач, податковий орган) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток та за платежем орендна плата за землю.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 27.02.2014 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2014 року, позов задовольнив.

Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення від 18.11.2013 року № 0000102910, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 2 408 553 грн та № 0000122910, яким визначено суму грошового зобов`язання з орендної плати за землю у розмірі 1 833 278,43 грн.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15.03.2016 року скасував ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2014 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.02.2014 року в частині податкового повідомлення-рішення № 0000122910 від 18.11.2013 року та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення залишив без змін.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 14.06.2016 року адміністративний позов задовольнив.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 18 листопада 2013 року № 0000122910.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи податкового органу щодо заниження орендної плати Товариством у сумі 1 466 622,74 грн є неправомірними та не узгоджуються з нормами діючого законодавства.

Дніпропетровський апеляційний суд постановою від 21.09.2016 року скасував постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2016 року.

Відмовив у задоволенні позову товариства про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

При прийнятті рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки в період 2011-2012 роки позивач за договорами оренди являвся орендарем, він самостійно обчислював суму орендної плати, зазначав її в деклараціях та уточнюючих розрахунках та у встановлені законом строки подавав декларації контролюючому органу, але в розмірі, що не відповідає вимогам Податкового кодексу України (2755-17) .

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Товариство наполягає, що договір оренди землі припинено в силу закону, так як товариством відчужено об`єкти нерухомості, розташовані на орендованих земельних ділянках.

У запереченні на касаційну скаргу податковий орган повторює доводи, викладені в акті перевірки, зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального права. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої 04.11.2013 року складено акт №204/29-10/31549003.

Одним із висновків акта перевірки встановлено порушення позивачем пп.288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено орендну плату за землі державної та комунальної власності на суму 1 466 622,74 грн.

На підставі даного висновку податковим органом 18.11.2013 року винесено податкове повідомлення-рішення №0000122910, яким визначено суму грошового зобов`язання з орендної плати за землю у розмірі 1 833 278,43 грн, в тому числі за основним платежем 1 466 622,74 грн та за штрафними санкціями 366 655,69 грн.

За приписами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в 2003-2004 роках між Запорізькою міською радою та товариством укладено договори оренди строком на десять років земельних ділянок за адресами:

- м. Запоріжжя, вул. Новобудов, 9, площею 13,70077 га,

- м. Запоріжжя, вул. Новобудов 4б, площею 0,0735 га,

- м. Запоріжжя, вул. Сапожнікова, 5а, площею 0,8821 га.

Договори зареєстровані у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" відповідно 11.03.2004 року за №883, 13.10.2003 року за №551 та 29.04.2004 року за №941.

Відповідно до умов вказаних договорів оренди на земельних ділянках знаходяться будівлі та споруди, які є власністю орендаря (позивача по справі).

Орендна плата складає 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Крім того, договорами оренди передбачено, що при переході права володіння і користування на будівлю або споруду, яка розташована на орендованій ділянці, договори підлягають розірванню або укладенню договору суборенди. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

В лютому-березні 2010 року між товариством та ТОВ "Терра-Форум" укладено договори купівлі-продажу об`єктів нерухомості, що належали позивачу та розташовані на земельних ділянках за адресами: м. Запоріжжя, вул. Новобудов, 9; м. Запоріжжя, вул. Новобудов, 4б; м. Запоріжжя, вул. Сапожнікова, 5а. Об`єктами купівлі-продажу вказаних договорів були саме об`єкти нерухомості, право власності на які виникає у покупця у відповідності до ст. 334 Цивільного кодексу України з моменту реєстрації правочину.

Не є спірним між сторонами, що за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року товариством задекларовано орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в сумі 1 139 260,86 грн, тобто позивач самостійно обчислював суму орендної плати, зазначав її в деклараціях та уточнюючих розрахунках та у встановлені законом строки подавав декларації контролюючому органу.

Перевіркою встановлено, що товариство обрахувало та сплачувало орендну плату по договорам оренди земельних ділянок у однократному розмірі земельного податку, та без врахування вимог рішення Запорізької міської ради від 03.03.2008 року №79 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя", яким затверджено нову базову вартість 1 м2 землі у розмірі 190,18 грн, що призвело до заниження розміру орендної плати за період, що перевірявся.

Підпунктом 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) встановлено, що плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України (2755-17) .

Норми статті 288 Податкового кодексу України містять вичерпні правила визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

За приписами пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Пунктом 288.4 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Таким чином, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція розглядуваної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України (2755-17) вимагає, аби річний платіж орендної плати за земельну ділянку був не менше трикратного розміру земельного податку.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України (2755-17) над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податковий кодекс України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 2 грудня 2014 року (справа № 21-274а14), 7 квітня 2015 року (справа №21-117а15), 14 квітня 2015 року (справа № 21-165а15), 24 квітня 2015 року (справа № 21-131а15).

Зазначена позиція підтримана і Верховним Судом відповідно до постанов від 21 серпня 2018 року (справа №814/1622/16), від 18 березня 2019 року (справа 3823/219/18), від 16 квітня 2019 року (справа №2140/1586/18), від 11 червня 2019 року (справа №826/17049/16), від 10 жовтня 2019 року (справа 3824/2281/15-а).

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що, незважаючи на договірний характер користування земельною ділянкою, розмір орендної плати обмежений законодавчо, що спростовує доводи позивача щодо правомірності сплати орендної плати в розмірі, встановленому в договорі оренди.

В свою чергу, позивач зазначає, що товариство взагалі не повинно було сплачувати орендну плату за договорами оренди землі у перевіряємий період, у зв`язку з тим, що ним відчужено об`єкті нерухомості, що знаходяться на вказаних земельних ділянках.

Як вже зазначалось, договорами оренди передбачено, що при переході права володіння і користування на будівлю або споруду, яка розташована на орендованій ділянці, договори підлягають розірванню або укладенню договору суборенди. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що в даному випадку земельні ділянки є власністю територіальної громади м. Запоріжжя, а позивач за договорами оренди був орендарем, що викликає певні обов`язки, зокрема, сплату оренди за земельні ділянки.

В касаційній скарзі товариство зазначає, що зверталось до Запорізької міської ради з заявами щодо припинення (розірвання) договорів оренди на земельні ділянки у зв`язку з відчуженням товариством належних йому об`єктів нерухомості, що знаходяться на вказаних земельних ділянках, проте вказані звернення радою своєчасно не розглядались та частина договорів припинені лише у 2015 році.

Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що з позовами до суду про дострокове розірвання договорів оренди позивач не звертався, договорів суборенди з ТОВ "Терра-Форум" у спірний період не укладав.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що в період 2011-2012 роки позивач за договорами оренди самостійно обчислював суму орендної плати, зазначав її в деклараціях та уточнюючих розрахунках та у встановлені законом строки подавав декларації контролюючому органу, але в розмірі, що не відповідає вимогам Податкового кодексу України (2755-17) . Отже, позивач вважав себе орендарем вказаних земельних ділянок.

Суд апеляційної інстанції встановив, що вбачається з податкових декларацій, оплата ТОВ "Терра-Форум" проводилась в 2010 -2013 роках виключно з земельного податку, що не є тотожним орендній платі за землю, проте орендну плату ТОВ "Терра-Форум" не сплачував, оскільки товариству у період 2010-2013 роки на умовах оренди не надавались у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про відсутність у податкового органу правових підстав для прийняття відносно позивача спірного податкового повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на законі.

Суд не погоджується з доводом касаційної скарги, що сплата ТОВ "Терра-Форум" земельного податку виключає необхідність сплати товариством орендної плати, оскільки правомірність сплати земельного податку, чи нарахування такого податку міською радою не є предметом розгляду даної справи. Спірним питанням справи є правильність сплати орендної плати товариством за діючим договором оренди, який не розірвано у період, що перевірявся, як це передбачено умовами договору, та договір суборенди до якого не укладено.

Враховуючи викладене, суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що податковим органом доведено правомірність спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального чи процесуального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги

Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.