ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2007 р.
№ 15/454-18/305
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Удовиченка О.С. -головуючого
Яценко О.В. (доповідач у справі)
Катеринчук Л.Й.
розглянувши касаційну скаргу
АКАБ "Україна"
на постанову
у справі
Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2006р.
№15/454-18/305 господарського суду м. Києва
за позовом
до
третя особа
про
Управління державного казначейства у Запорізькій області
(Головного управління державного казначейства у Запорізькій
області)
АКАБ "Україна"
Кабінет Міністрів України
стягнення 9637,32грн.
в судовому засіданні взяли участь представники сторін
від АКАБ "Україна"
Шалашова В.I. дов.№98 від 17.07.2006р.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 12.07.2006р. (суддя
Мандриченко О.В.) у справі № 15/454-18/305 позов Управління
державного казначейства у Запорізькій області (Головного
управління державного казначейства у Запорізькій області) до АКАБ
"Україна" про стягнення 9637,32грн. задоволений.
Не погодившись з рішенням господарського суду м. Києва від
12.07.2006р. АКАБ "Україна" подав апеляційну скаргу в якій просив
його скасувати.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
08.11.2006р. у справі №15/454-18/305 (судді: Корсака В.А.; Коршун
Н.М.; Авдеєва П.В.) апеляційну скаргу АКАБ "Україна" залишено без
задоволення. Рішення господарського суду м. Києва від 12.07.2006р.
у справі №15/454-18/305 залишено без змін.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою АКАБ "Україна"
подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову
Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2006р. по
даній справі, як прийняту з порушенням норм матеріального та
процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді Яценко О.В.,
розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної
скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, дослідивши правильність застосування судом
попередньої інстанції норм процесуального та матеріального права
дійшла висновку, про відсутність правових підстав для задоволення
касаційної скарги, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.08.2003 р. між
АКАБ "Україна" та Кабінетом Міністрів України було укладено
договір №130-04/055/128 купівлі-продажу цілісного майнового
банківського комплексу "Акціонерного комерційного агропромислового
банку "Україна", за умовами якого відповідач (продавець),
зобов'язався передати Кабінету Міністрів України (покупцю) у
власність цілісний майновий банківський комплекс Акціонерного
комерційного агропромислового банку "Україна", а Кабінет Міністрів
України зобов'язався прийняти майно та сплатити за нього ціну
продажу.
Відповідно до умов зазначеного вище договору №130-04/055/128
сторонами було погоджено, що Кабінет Міністрів України залишає
відповідачу до повного завершення процедури ліквідації відповідача
у тимчасове користування приміщення загальною площею 17 482.62
кв.м., що знаходяться у всіх обласних центрах та столиці України,
та рухоме майно, яке знаходиться в зазначених приміщеннях згідно з
актом приймання-передачі, а відповідач зобов'язується його
повернути в терміни та порядку, передбаченими відповідним
договором.
Згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України №599-р
від 13.10.2003 ( 599-2003-р ) (599-2003-р)
р. "Про використання викупленого
майна Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна"
було передано об'єкти цілісного майнового банківського комплексу
АКАБ "Україна", викупленого Кабінетом Міністрів України, до сфери
управління (в оперативне управління) державних органів згідно з
додатком 1, зокрема, позивачу були передані об'єкти за адресами:
м. Запоріжжя, проспект Леніна. 168 та м. Запоріжжя, вул.
Дзержинського, 6, частина яких згідно з додатком 3 була надана
ліквідатору відповідача в тимчасове користування.
Приміщення, що знаходяться за адресою: м. Запоріжжя, вул.
Леніна. 168, були передані позивачу за актом від 26.11.2003 р.
приймання-передачі нерухомого майна Запорізької дирекції
відповідача, що реалізовано згідно з договором купівлі-продажу від
28.08.2003 р.
Згідно зі ст. 22 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти,
що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти,
державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят
відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право
вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів:
повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки -
Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та
організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом:
держава реалізує право державної власності у державному секторі
економіки через систему організаційно-господарських повноважень
відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що
належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі
права господарського відання або права оперативного управління.
Статтями 55, 137 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
визначено, що суб'єкти господарювання реалізують свою господарську
компетенцію на основі права власності, права господарського
відання, права оперативного управління відповідно до визначення
цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах; правом
оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право
суб'єкта господарювання, який володіє, користується і
розпоряджається майном, закріпленим за ним власником
(уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної
господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та
іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним
органом).
Оскільки договором №130-04/055/128 від 28.08.2003 р.
передбачено, що нерухоме майно, що є предметом продажу та
передається у власність Кабінету Міністрів України, залишається в
користуванні відповідача та не передбачено обов'язку останнього
сплачувати за користування майном плату, колегія приходить до
висновку, що між сторонами виникли цивільно-правові відносини з
безоплатного користування майном.
Відповідно до ст.833 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану
речі, переданої йому в користування.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що
позивачем заявлено позов про стягнення з відповідача збитків,
завданих тим, що відповідач відмовився здійснити відшкодування
саме витрат понесених позивачем на утримання частини приміщення,
що знаходиться в безоплатному користуванні відповідача та надано
належні докази на підтвердження факту понесення відповідних
витрат.
Так, згідно з умовами договору №68 від 01.04.2004 р.. який
було укладено між позивачем та Приватним підприємством
"Приватенергосервіс", позивачем за період з серпня 2004 р. по
квітень 2005 р. було сплачено ПП "Приватенергосервіс" 36 407.71
грн. за надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації
енергетичного господарства будинку, що знаходяться за адресою: м.
Запоріжжя, просп. Леніна. 168., що підтверджується долученими до
матеріалів справи копіями платіжних доручень.
Пропорційно до займаної відповідачем площі у зазначеному вище
приміщенні, за утримання приміщень, що знаходяться в користуванні
Запорізької дирекції відповідача, позивачем було сплачено 7 179.66
грн.
Також, позивачем були понесені витрати, пов'язані з
капітальним ремонтом водопроводів пожежегасіння, питного і
гарячого водопостачання, здійсненим Приватним підприємством
"Ділайн" за договором №218 від 01.07.2004 р., що підтверджується
копіями платіжних доручень та актів виконаних робіт, і пропорційно
до займаної відповідачем площі витрати позивача за вказаним
договором становили 3 183.16 грн.
Отже, загальний розмір витрат, здійснених позивачем в зв'язку
із підтриманням належного стану приміщень, що були передані в
користування Запорізькій дирекції відповідача, становить 10 362.82
грн.
Судом попередньої інстанції зазначено, відповідач відмовився
здійснити відшкодування позивачу зазначених витрат, чим порушив
зобов'язання наймача, передбачене ст.883 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
отже завдав позивачу збитки на суму 10 362,82 грн.
Статтею 16 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено,
що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого
особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами
захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема
відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової
шкоди.
Суд попередньої інстанції обгрунтовано звернув увагу, що з
матеріалів справи не вбачається та відповідачем відповідно до ст.
33 ПIК України не надано доказів здійснення будь-яких дій та
понесення витрат останнім на підтримання належного стану переданих
йому приміщень.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного
висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному
обсязі.
Апеляційний суд правомірно врахував, що в даному випадку
позивачем як власником було здійснено не капітальний ремонт
приміщення, тобто не самого нерухомого майна, що передавалося в
безоплатне користування, а ремонт водопроводів, які забезпечують
функціонування системи водопостачання, опалення, пожежегасіння у
цьому приміщенні.
Тобто, підтримання зазначених водопроводів у робочому стані
безпосередньо пов'язане із можливістю користування приміщенням і
тому належить до витрат, пов'язаних і утриманням приміщення у
належному стані. З наведених підстав вказані витрати не можуть
розглядатися як здійснення наймодавцем капітального ремонту в
розумінні ч.2 ст.776 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Натомість, витрати на утримання приміщення у належному стані
підлягають відшкодуванню на підставі положень ст.883 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, що було правомірно встановлено господарським судом
першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 12.07.2006 р.
Таким чином, суди попередніх інстанцій у повному обсязі
з'ясували матеріали справи та вірно застосували чинне
законодавство.
За таких обставин, судова колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла до висновку, що Київським
апеляційним господарським судом вірно застосовані норми
матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для
скасування постанови Київського апеляційного господарського суду
від 08.11.2006р.не вбачається.
Зважаючи на вищевикладене та, керуючись статтями 111-5,
111-7, 111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1.Касаційну скарг АКАБ "Україна" на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 08.11.2006р. у справі
№15/454-18/305 залишити без задоволення.
2.Постанову Київського апеляційного господарського суду від
08.11.2006р. у справі №15/454-18/305 залишити без змін.
Головуючий О.С. Удовиченко
Судді О.В. Яценко
Л.Й. Катеринчук