ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2007 р.
№ 6/226
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. -головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "Нова інтернаціональна корпорація", м. Київ,
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
30.01.2007
зі справи № 6/226
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нова
інтернаціональна корпорація"
до приватного підприємства "Науково-виробниче підприємство
"Харчові продукти "Мультимікс", м. Донецьк,
про стягнення 541 902 грн.,
та зустрічним позовом приватного підприємства
"Науково-виробниче підприємство "Харчові продукти "Мультимікс"
(далі -ПП "НВП "Харчові продукти "Мультимікс")
до товариства з обмеженою відповідальністю "Нова
інтернаціональна корпорація" (далі -ТОВ "НIК"),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору, -Державний департамент інтелектуальної власності
Міністерства освіти і науки України (далі -Департамент), м. Київ,
про визнання недійсними договорів та свідоцтв на знаки для
товарів і послуг,
за участю представників:
ТОВ "НIК" -Синельникова О.В., Чернишова В.М.,
ПП "НВП "Харчові продукти "Мультимікс" -Старовецького В.I.,
Департаменту -не з'явився,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "НIК" звернулося до господарського суду Донецької області
з позовом про стягнення з ПП "НВП "Харчові продукти "Мультимікс"
541 902 грн. боргу за ліцензійним договором від 15.06.2001 №
06/01-л про виключне право використання знака для товарів і послуг
"СТАРИЙ КИЇВ".
До прийняття місцевим судом рішення зі справи позивач з
посиланням на статтю 22 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) подав заяву
про збільшення розміру позовних вимог, у якій просив стягнути з
відповідача 740 704,93 грн. (сума основного боргу з урахуванням
втрат від інфляції та 3 % річних; т. 1, а.с.69).
ПП "НВП "Харчові продукти "Мультимікс" подало зустрічний
позов (т. 1, а.с. 49-56) та просило:
- визнати недійсними ліцензійний договір від 15.06.2001 №
06/01-л та договір застави майнових прав від 15.06.2001 № 07/01;
- визнати недійсними свідоцтва України на знаки для товарів і
послуг № 33662 (позначення "OLD KIEV") та № 16267 (позначення
"СТАРИЙ КИЇВ");
- зобов'язати Департамент внести зміни до Державного реєстру
свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно визнання
недійсними зазначених свідоцтв №№ 33662, 16267 та здійснити
відповідну публікацію в офіційному бюлетені "Промислова
власність".
Рішенням господарського суду Донецької області від 31.10.2006
(суддя Подколзіна Л.Д.) позов ТОВ "НIК" задоволено частково: з ПП
"НВП "Харчові продукти "Мультимікс" стягнуто 541 902 грн. боргу; в
іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову
відмовлено.
Прийняте судове рішення в частині стягнення боргу за
первісним позовом мотивовано необхідністю належного виконання
договірних зобов'язань. У задоволенні іншої частини позовних вимог
ТОВ "НIК" відмовлено з посиланням на те, що вимоги про стягнення
втрат від інфляції та 3 % річних не є збільшенням позовної вимоги
про стягнення основного боргу, а також тим, що до заяви про
збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати
державного мита у встановлених порядку та розмірі і доказів
надсилання відповідачеві копії цієї заяви і доданих до неї
документів. Зустрічний позов залишено без задоволення з посиланням
на безпідставність його вимог та сплив позовної давності.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
30.01.2007 (колегія суддів у складі: Запорощенко М.Д. -головуючий,
судді Величко Н.Л., Волков Р.В.) рішення місцевого суду зі справи
частково скасовано: у задоволенні первісного позову відмовлено
повністю; зустрічний позов задоволено в частині визнання
недійсними ліцензійного договору від 15.06.2001 № 06/01-л та
договору застави майнових прав від 15.06.2001 № 07/01; в
іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим,
що: ліцензійний договір від 15.06.2001 № 06/01-л підлягає визнанню
недійсним через невідповідність його положень щодо передачі права
власності на знак для товарів і послуг визначенню ліцензійного
договору як договору про використання знака, а також з огляду на
те, що від імені відповідача договір не було підписано
уповноваженою на це особою; договір застави майнових прав від
15.06.2001 № 07/01 є додатковим зобов'язанням до основного
договору і підлягає визнанню недійсним разом з ним; доводи
місцевого суду щодо спливу позовної давності за вимогами
зустрічного позову не відповідають дійсності; первісний позов про
стягнення заборгованості в сумі 740 704,93 грн. на підставі
ліцензійного договору від 15.06.2001 № 06/01-л не підлягає
задоволенню через визнання цього договору недійсним.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ
"НIК" просить постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 30.01.2007 зі справи скасувати внаслідок її прийняття з
порушенням норм матеріального і процесуального права та залишити в
силі рішення господарського суду Донецької області від 31.10.2006.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце
розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування
ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги
з огляду на таке.
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- 15.06.2001 ТОВ "НIК" і приватною фірмою "Науково-виробниче
підприємство "Харчові продукти "Мультимікс", правонаступником якої
є ПП "НВП "Харчові продукти "Мультимікс", укладено договір №
06/01-л (далі -Ліцензійний договір), згідно з умовами якого ТОВ
"НIК" як власник знака для товарів і послуг "СТАРИЙ КИЇВ" за
свідоцтвом України № 16267 (далі -Знак) надало відповідачеві на
строк дії цього договору за плату виключну ліцензію на
використання Знака з метою виробництва, використання і/чи продажу
продукції; при цьому ТОВ "НIК" зобов'язалося не використовувати
зазначені права та не передавати їх третім особам (у тому числі не
видавати й невиключні ліцензії);
- відповідно до пункту 13.1 Ліцензійного договору його
укладено строком на 108 місяців;
- на виконання пункту 7.1 Ліцензійного договору сторонами в
додатку № 1 до нього визначено порядок розрахунків, відповідно до
якого відповідач за первісним позовом зобов'язався щомісячно (до
десятого числа місяця наступного за звітним) сплачувати позивачеві
винагороду (роялті) в сумі 14 646 грн.;
- Ліцензійний договір зареєстровано у встановленому порядку,
що підтверджується відповідним рішенням Департаменту від
13.07.2001 № 1008;
- з моменту відповідної реєстрації Ліцензійного договору та
до лютого 2002 року зобов'язання зі сплати позивачеві роялті за
використання Знака виконувалися належним чином; після сплати
роялті за січень 2002 року відповідач припинив сплачувати
позивачеві винагороду за використання надання прав, що призвело до
виникнення у ПП "НВП "Харчові продукти "Мультимікс"
заборгованості, яка, враховуючи строк позовної давності, за період
з червня 2003 року по вересень 2006 року становить суму 541 902
грн. ("37 місяців х 14 646 грн.");
- 15.06.2001 сторонами укладено договір № 07/01 застави
майнових прав на Знак (далі -Договір застави), відповідно до умов
якого майнові права на Знак, що належать ТОВ "НIК" передано в
заставу ПП "НВП "Харчові продукти "Мультимікс"; вартість
заставлених майнових прав сторонами визначено в сумі 1 580 000
грн.; заставою забезпечувалося виконання ТОВ "НIК" обов'язку з
надання виключної ліцензії за Ліцензійним договором та з подальшої
передачі позивачем відповідачеві права власності на Знак;
- зустрічний позов мотивовано тим, що Ліцензійний договір та
Договір застави на момент їх укладання не відповідали чинному
законодавству та не відповідають чинному законодавству на
теперішній момент з підстав: неможливості використання наданих за
виключною ліцензією майнових прав; наявності загрози дострокового
припинення дії свідоцтва України № 16267 на знак для товарів і
послуг "СТАРИЙ КИЇВ"; невідповідності Ліцензійного договору та
Договору застави загальним вимогам, додержання яких є необхідним
для чинності правочину;
- вимоги зустрічного позову в частині визнання недійсними
свідоцтв України на знаки для товарів і послуг № 33662 (позначення
"OLD KIEV") та № 16267 (позначення "СТАРИЙ КИЇВ") мотивовано:
невідповідністю зазначених позначень встановленим статтею 6 Закону
України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"
( 3689-12 ) (3689-12)
умовам надання правової охорони, оскільки ці знаки є
схожими настільки, що їх можна сплутати з раніше зареєстрованим за
свідоцтвом України № 313 знаком для товарів і послуг "OLD KIEV",
власником якого є ПП "НВП "Харчові продукти "Мультимікс" (на
підставі договору № 3/5, укладеного 18.01.2000 з ТОВ "НIК");
можливістю введення в оману щодо особи, яка виробляє товари та/чи
надає послуги з використанням спірних позначень;
- ТОВ "НIК" у відзиві на зустрічну позовну заяву вимоги ПП
"НВП "Харчові продукти "Мультимікс" відхилило повністю з огляду на
те, що вони не є взаємно пов'язаними з вимогами за первісним
позовом (за виключенням визнання недійсним Ліцензійного договору),
а також на їх пред'явлення з пропуском строку позовної давності;
при цьому ТОВ "НIК" наполягало на застосуванні позовної давності у
вирішенні зустрічного позову;
- доводи зустрічної позовної заяви щодо неможливості
використання наданих за Ліцензійним договором майнових прав;
загрози дострокового припинення дії свідоцтва України № 16267 на
знак для товарів і послуг "Старий КИЇВ"; невідповідності
Ліцензійного договору та Договору застави загальним вимогам
законодавства (в межах, визначених ПП "НВП "Харчові продукти
"Мультимікс" у зустрічній позовній заяві) спростовуються фактичним
змістом Ліцензійного договору і Договору застави та встановленими
судом обставинами щодо фактичних дій сторін, спрямованих на їх
виконання;
- вимоги зустрічного позову ПП "НВП "Харчові продукти
"Мультимікс" за виключенням визнання недійсним Ліцензійного
договору не є взаємно пов'язаними з первісним позовом;
- від дня, коли ПП "НВП "Харчові продукти "Мультимікс" могло
довідатися про порушення свого права, а саме від 15.06.2001, коли
було укладено Ліцензійний договір та Договір застави, минуло п'ять
років, що свідчить про сплив позовної давності.
Апеляційним господарським судом додатково встановлено, що:
- згідно з преамбулою Ліцензійного договору та Договору
застави їх від імені відповідача укладено Харченковим Вадимом
Васильовичем;
- згідно з пунктом 5.2 Ліцензійного договору позивач
зобов'язався протягом місяця до закінчення терміну його дії
передати відповідачеві право власності на Знак;
- відповідно до пункту 8.1 Ліцензійного договору сторони
одночасно з укладанням даного договору укладають договір передачі
права власності на Знак, який набирає сили через 108 місяців після
передачі позивачем виняткової ліцензії на Знак відповідно до умов
даного договору;
- матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту
укладення сторонами угоди про передачу права власності на Знак;
- пунктами 2, 3 додатку № 1 до Ліцензійного договору
встановлено, що розмір щомісячних виплат -14 646 грн. -"підлягає
зміні прямо пропорційно зміні курсу долара США, встановленого
Національним банком України";
- відповідачем на виконання умов Ліцензійного договору до
лютого 2002 року сплачено позивачеві 101 185 грн. роялті;
- з лютого 2002 року позивачем рахунки-фактури відповідачеві
на оплату не виставлялися та оплата за ними не проводилася;
- Харченков Вадим Васильович -директор відповідача -не мав
необхідних для укладення Ліцензійного договору повноважень, що
підтверджується змістом статуту відповідача, де посада директора
відсутня, та пунктом 4 контракту з директором Харченковим В.В.
стосовно надання йому права укладати на свій розсуд (без
письмового дозволу засновника) угоди лише на суму до 100 000 грн.
(т. 1, а.с. 135-145, 148);
- доказів надання засновником відповідача дозволу на
укладення Ліцензійного договору та Договору застави не подано;
- Ліцензійний договір підписано не директором відповідача
Харченковим В.В., а іншою особою, обсяг повноважень якої не
встановлено, що підтверджується матеріалами службового
розслідування, проведеного відповідачем, та відсутністю
обгрунтованих заперечень з боку позивача;
- часткове виконання спірної угоди в сумі 101 185,00 грн.
"майже не перевищило обсягу повноважень директора Відповідача,
який був встановлений контрактом"; "згоди власника підприємства на
подальше виконання договору, обов'язковість якої відзначено в
контракті надано не було".
Причиною даного спору є питання щодо виконання сторонами умов
Ліцензійного договору та наявності правових підстав для визнання
його недійсним.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх
відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини,
або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України;
обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про
встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні.
Частиною четвертою статті 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено право позивача до прийняття рішення по справі змінити
підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог.
При цьому, змінюючи предмет та (або) підстави позову, позивач
має дотримуватись приписів статей 54 -58 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до статті 60 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
відповідач
має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача
зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом.
Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.
Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами
подання позовів.
Заходи реагування суду на порушення сторонами вимог
процесуального закону щодо подання позовів встановлює стаття 63
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
(з огляду на обставини даної справи).
Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
якщо господарський спір не вирішується по суті
(відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у
справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський суд
виносить ухвалу.
Статтею 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено обов'язок суду
з прийняття мотивованого рішення по суті кожної з заявлених
позовних вимог, які прийнято до провадження.
Водночас частина третя статті 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
забороняє в апеляційній інстанції прийняття і розгляд вимог, що не
були предметом розгляду в суді першої інстанції. Це правило
поширюється і на випадки зміни підстав розглянутого місцевим судом
позову.
Отже, для правильного вирішення даного спору попереднім
судовим інстанціям з дотриманням наведених приписів процесуального
законодавство належало вичерпно встановити межі первісного та
зустрічного позовів та дослідити фактичні обставини, пов'язані з
кожною позовною вимогою, яка підлягала розгляду по суті.
Разом з тим рішення суду першої інстанції містить істотні
суперечності з цього приводу. Так, пославшись на прийняття "до
уваги" заяви ТОВ "НIК" про збільшення позовних вимог і зазначивши
про часткове -в сумі 541 902 грн. -задоволення первісного позову в
сумі 740 704,93 грн., водночас місцевий суд відмову в задоволенні
його іншої частини мотивував невідповідністю цих вимог приписам
статті 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
і порушенням встановленого
порядку подання позову, зазначивши, що вимоги стосовно стягнення
втрат від інфляції та 3 % річних "є новими, які мають бути
розглянуті окремо".
При цьому суд першої інстанції, прийнявши рішення про
стягнення 541 902 грн.:
- не з'ясував ні період стягнення, ані розмір кожної
складової ціни позову після його збільшення (не відокремив нову
суму основного боргу від суми втрат від інфляції та 3 % річних);
- виходив з того, що заборгованість у сумі 541 902 грн.
виникла за період з червня 2003 року по вересень 2006 року ("37
місяців х 14 646 грн."), але при цьому не врахував, що: період з
червня 2003 року по вересень 2006 року містить більше 37 місяців;
позивач у позовній заяві вимагав стягнення 541 902 грн. за період
з червня 2003 року по червень 2006 року (по 14 646 грн. за кожен з
37 місяців); згаданою заявою від 31.10.2006 ТОВ "НIК" збільшило
розмір позовних вимог до 740 704,93 грн. не лише за рахунок 3 %
річних та втрат від інфляції, але й визначивши новий період
стягнення - з червня 2003 року по вересень 2006 року (т. 1, а.с.
69, 76).
Така ж помилка мала місце й у частині вирішення зустрічного
позову, який ухвалою господарського суду Донецької області від
11.10.2006 прийнято до провадження без обмежень (т. 1, а.с. 67),
що виключає правомірність мотивування відмови в його задоволенні
по суті посиланням на відсутність зв'язку між вимогами за
первісним і зустрічними позовами.
При цьому місцевий суд, прийнявши до провадження зустрічну
позовну заяву, яка містила вимоги безпосередньо до Департаменту,
на порушення приписів статей 21, 24, 26, 27 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
залучив Департамент до участі у справі як третю особу,
а не як другого відповідача, не врахувавши того, що таке залучення
не надає спору про право інтелектуальної власності на знаки для
товарів і послуг (приватне право) публічно-правового характеру
(стаття 4 Кодексу адміністративного судочинства України)
( 2747-15 ) (2747-15)
, оскільки вимоги до Департаменту в межах даного
зустрічного позову є похідними з огляду на необхідність реєстрації
факту позбавлення ТОВ "НIК" права власності (за наявності правових
підстав для такого позбавлення).
Зазначені процесуальні порушення не було усунуто й
господарським судом апеляційної інстанції.
У свою чергу, невизначеність меж позовних вимог та складу
учасників даного судового розгляду унеможливлюють прийняття
касаційною інстанцією остаточного рішення про правильність
застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і
процесуального права у вирішенні даного спору по суті.
Водночас з огляду на зміст наявних рішення місцевого та
постанови апеляційного господарських судів зі справи касаційна
інстанція вважає за необхідне зазначити, що:
- у спорах про визнання угод недійсними застосуванню підлягає
законодавство, яке діяло на час їх укладення;
- з огляду на приписи статті 63 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
Української РСР (1963 року) встановлений факт укладення угоди від
імені другої особи особою, не уповноваженою на це або з
перевищенням повноважень, потребує з'ясування та оцінки усіх
фактичних обставин, пов'язаних із можливим подальшим схваленням
цієї угоди належною особою, на які посилаються зацікавлені
сторони;
- відповідно до приписів частини другої статті 33, статті 41
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
визначення справжності та/або належності
підпису фізичної особи не належить до компетенції господарського
суду;
- з огляду на визначення поняття позовної давності (стаття
256 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
) норми щодо її спливу
підлягають застосуванню лише після встановлення факту наявності
порушення цивільного права або інтересу; при цьому, крім
зазначеного факту порушення, встановленню і дослідженню підлягають
фактичні обставини, пов'язані з перебігом позовної давності та
причинами її пропущення.
Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди
припустилися неправильного застосування приписів частини першої
статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення
суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини
першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування судових рішень зі
справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті
111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно усунути
наведені процесуальні порушення, встановити обставини, зазначені в
цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцін ку
і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 -111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Нова інтернаціональна корпорація" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від
31.10.2006 та постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 30.01.2007 зі справи № 6/226 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя I.Бенедисюк
Суддя Б.Львов