ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2007 р.
№ 21/3
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Карабаня В.Я. - головуючого,
Самусенко С.С.,
Чабана В.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги
Комунального підприємства по утриманню житлового
господарства Дніпровського району міста Києва
на рішення
господарського суду міста Києва
від 24 січня 2007 року
у справі
№ 21/3
господарського суду
міста Києва
за позовом
Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"
до
Комунального підприємства по утриманню житлового
господарства Дніпровського району міста Києва
про
стягнення 186 285,23 грн.
за участю
представників сторін
від позивача -
Цикалюк Т.С., Цурка Н.О.,
від відповідача -
не з'явився
В С Т А Н О В И В:
Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі
Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
звернулася до господарського суду міста Києва із позовом до
Комунального підприємства по утриманню житлового господарства
Дніпровського району міста Києва про стягнення 186 285,23 грн., в
тому числі 143 624,46 грн. - основний борг, 7 389,13 грн. - пеня,
27 187,40 грн. -інфляційна складова боргу, 8 084,24 грн. -3%
річних.
Свої вимоги позивач обгрунтовував неналежним виконанням
відповідачем умов договору про постачання електричної енергії
№351011 від 10.01.1991 стосовно оплати спожитої електричної
енергії за період з 01.06.2004 по 01.08.2006.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.01.2007 у
справі №21/3 (суддя Шевченко Е.О.) позов задоволено із
застосуванням ст.ст. 526, 549, 625, 629 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та
ст.ст.193, 230 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
У касаційній скарзі Комунальне підприємство по утриманню
житлового господарства Дніпровського району міста Києва просить
скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2007 у
справі №21/3 і передати її на новий розгляд, вказуючи на
недослідженість та недоведеність обставин у справі щодо розміру
пені, інфляційних та 3% річних та посилаючись на ст.ст. 251, 258
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 230, 232 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Вищим господарським судом України ухвалою від 05.04.2007 у
справі №21/3 порушено касаційне провадження.
Відповідач у справі процесуальним правом участі його
повноважного представника в судовому засіданні касаційної
інстанції не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача,
обговоривши доводи касаційної скарги та розглянувши справу в межах
касаційного провадження, Вищий господарський суд України у складі
колегії суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з таких підстав.
Згідно статті 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин
повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином
відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Аналогічну норму містить стаття 526 Цивільного кодексу
України.
За статтями 546, 549 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
виконання
зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (в даному
випадку пенею) - грошова сума, яку боржник повинен передати
кредиторові за порушення зобов'язання і яка обчислюється у
відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання
за кожен день прострочення виконання.
Стаття 230 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
відносить пеню до штрафних
санкцій.
Пунктом 1 статті 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
встановлено, що
законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір
штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не
допускається.
Відповідно до статті 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який
прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлений договором або законом.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення згідно
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування в даному випадку судом першої інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Господарським судом першої інстанції встановлено у справі
№21/3, що за договором на використання електричної енергії №351011
від 10.01.1991, переукладеним 01.07.1998, позивач зобов'язався
відпускати електроенергію відповідно до умов договору, а
відповідач зобов'язався своєчасно та у повному обсязі здійснювати
розрахунки відповідно встановлених договором та додатками до нього
умов та термінів оплати.
Судом встановлено, що за період з 01.06.2004 по 01.08.2006 за
відповідачем утворилася заборгованість за спожиту електроенергію в
сумі 143 624,46 грн., доказів сплати яких відповідач не надав.
Місцевий господарський суд визначив, що сторони як
встановлено законодавством у письмовій формі передбачили
відповідальність за несвоєчасне внесення платежів за
електроенергію у вигляді пені.
Вищий господарський суд України погоджується з висновком суду
першої інстанції, що заявлені вимоги про стягнення пені
відповідають законодавству та умовам договору.
Згідно п.6 ст.232 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
нарахування штрафних
санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не
встановлено законом або договором, припиняється через шість
місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Договором передбачено інше, а саме нарахування пені за кожен
день прострочення платежів і випливає із самого визначення пені за
ст.549 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Судом вірно застосовано щодо відповідальності за прострочення
грошового зобов'язання Закон України "Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
.
Не можна погодитись з доводами касаційної скарги і щодо
інфляційних та 3 % річних.
Стаття 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачає відповідальність
за порушення грошового зобов'язання і встановлює сплату суми боргу
з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми,
що не є штрафними санкціями у розумінні ст.230 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
та видами забезпечення виконання зобов'язання за Главою
49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
За вказаних обставин судом вірно не застосовано скорочені
строки позовної давності до позовних вимог про стягнення
інфляційних та 3 % річних.
Судом першої інстанції взято до уваги розрахунок ціни позову,
в якому пеню позивачем нараховано при складанні позовної заяви із
урахуванням помісячного розміру суми основного боргу за останніх
повних шість місяців - лютий-липень 2006 року, а розмір
інфляційних та 3% річних - з лютого 2004 року по липень 2006 року.
Також, позивачем і судом враховано щодо позовних вимог про
стягнення пені скорочений строк позовної давності в шість місяців
за п.1 ч.1 ст.72 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що діяв на дату укладення
договору.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що позивач мав право
в порядку ст.22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
перерахувати суму позову
щодо пені, інфляційних та 3 % річних на дату слухання справи на
24.01.07.
Відповідно до ст.111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Розглянувши касаційну скаргу в межах касаційного провадження,
приймаючи до уваги встановлені господарськими судами попередніх
інстанцій обставини у даній справі, касаційна інстанція не
погоджується з викладеними в касаційній скарзі доводами з
вищенаведених підстав та звертає увагу, що за ч.2 ст.111 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не допускаються посилання у касаційній скарзі
на недоведеність обставин справи.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає
вірними висновки господарського суду першої інстанції щодо підстав
стягнення про стягнення 186 285,23 грн., в тому числі 143 624,46
грн. - основний борг, 7 389,13 грн. - пеня, 27 187,40
грн. -інфляційна складова боргу, 8 084,24 грн. -3% річних, і
погоджується з тим, що вказані позовні вимоги у даній справі
підлягають задоволенню.
За вказаних обставин Вищий господарський суд України вважає
рішення місцевого господарського суду таким, що відповідає нормам
матеріального та процесуального права і має бути залишене без
змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню
житлового господарства Дніпровського району міста Києва у справі
№21/3 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2007 у
справі №21/3 залишити без змін.
Головуючий суддя В. Карабань
Судді: С. Самусенко
В. Чабан