ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.04.2007 Справа N 37/448-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кривди Д.С.,
суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився
від відповідача: не з’явився
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Укртелеком”
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від
13.02.2007р.
у справі № 37/448-06 Господарського суду Харківської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком”
до Балаклійська міська рада
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних
вимог на предмет спору Балаклійське бюро технічної
інвентаризації
про визнання права власності та зобов’язання зареєструвати
нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство “Укртелеком” звернулося до
Господарського суду Харківської області з позовом до
Балаклійської міської ради про визнання права власності
Балаклійською міською радою на нерухоме майно та зобов’язання
Балаклійського бюро технічної інвентаризації зареєструвати
нерухоме майно.
Рішенням Господарського суду Харківської області від
27.11.2006р. (суддя Д.О.Доленчук), залишеним без змін постановою
Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2007р.
(судді: В.О.Івакіна, В.І.Сіверін, Н.Д.Білоконь), в задоволенні
позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Відкрите акціонерне товариство “Укртелеком” подало касаційну
скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 13.02.2007р. та прийняти
нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, мотивуючи свою
вимогу тим, що господарським судом першої та апеляційної
інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність
застосування господарським судом першої та апеляційної інстанції
норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Відкритого
акціонерного товариства “Укртелеком” підлягає задоволенню
частково.
Як вже було зазначено, позивач звернувся з позовом до
відповідача щодо визнання права власності на нерухоме майно та
щодо зобов’язання третьої особи зареєструвати нерухоме майно.
Згідно ст. 392 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
власник майна може
пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це
право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі
втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд
першої та апеляційної інстанції виходили з того, що позивачем не
було доведено господарському суду, що відповідач не визнає або
оспорює право власності позивача на спірні об’єкти, оскільки
позивач не надав докази письмової відмови відповідача на
звернення з письмовою вимогою про визнання права власності за
позивачем на спірні об’єкти до подачі позову та з того, що на
час звернення з вимогою про реєстрацію права власності на спірні
об’єкти у позивача були відсутні правовстановлюючі документи на
спірні об’єкти нерухомого майна, передбачені у переліку.
Проте, з такими висновками господарських судів погодитися не
можна, оскільки судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано
обставини справи щодо дійсних прав та обов'язків сторін, а
судові рішення, у зв'язку з цим, прийняті з порушенням норм
матеріального та процесуального права.
Статтею 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено, що право
звернення до господарського суду мають лише ті особи, права та
охоронювані законом інтереси яких було порушено або з метою
запобігання правопорушенням.
Частина 2 статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав,
встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість
кожному захищати права будь-якими не забороненими засобами,
водночас статтею 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачено принципи диспозитивності та змагальності сторін у
судовому провадженні, тобто судове рішення (щодо задоволення
позовних вимог чи відмови у позові) залежить від доведеності
позовних вимог та встановленого судом порушення суб’єктивного
права позивача.
Позивач у позові послався на те, що ним було здійснено самочинне
будівництво на земельній ділянці та просить визнати за ним право
власності на самочинно збудовані об’єкти.
Згідно ст. 375 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
власник земельної ділянки
має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті
водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво
на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває
право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме
майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови
додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних
та інших норм і правил, а також за умови використання земельної
ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної
забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці,
встановлюються статтею 376 цього Кодекс ( 435-15 ) (435-15)
. Таким чином,
як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, власник
земельної ділянки має право зводити будівлі та інше за умови
додержання відповідних норм та правил, а також умов використання
земельної ділянки за її цільовим призначенням. Проте,
господарським судом не було встановлено обставин хто є власником
земельної ділянки на якій розташовані будівлі право власності на
які просить визнати позивач.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
житловий
будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються
самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на
земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без
належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з
істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка
здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна,
не набуває права власності на нього.
Згідно ч. 3 ст. 376 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
право власності на
самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду
визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на
земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за
умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі
під уже збудоване нерухоме майно. Таким чином, як випливає з
приписів даної правової норми, право власності може бути за
рішенням суду визнано за особою, яка таке будівництво здійснила
на земельній ділянці, яка була відведена цій особі, але для
іншої мети у разі надання земельної ділянки під уже збудоване
майно. Проте, господарським судом на підставі відповідних
доказів у встановленому законом порядку не було встановлено
обставин щодо того коли здійснював позивач будівництво
відповідних об’єктів та чи здійснював їх саме позивач. Не
встановлено також і обставин щодо факту надання позивачу
земельної ділянки під уже збудоване майно.
Згідно ст. 21 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторонами в судовому
процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства
та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є
підприємства та організації, що подали позов або в інтересах
яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права
або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства
та організації, яким пред'явлено позовну вимогу. Таким чином, як
випливає з приписів вищенаведеної правової норми, позовні вимоги
пред’являються відповідачам.
Правила щодо третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на
предмет спору викладені у ст. 27 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
відповідно до ч. 1 якої треті особи, які не заявляють
самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на
стороні позивача або відповідача до прийняття рішення
господарським судом, якщо рішення з господарського спору може
вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може
бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін,
прокурора або ініціативи господарського суду. Таким чином, як
випливає з приписів вищенаведеної правової норми, треті особи,
які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть бути
залучені або вступити у справу, якщо рішення з господарського
спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з
сторін.
Проте, позивачем заявлено вимогу до третьої особи -
Балаклійського бюро технічної інвентаризації щодо реєстрації
нерухомого майна. За таких обставин, залучивши Балаклійське бюро
технічної інвентаризації в якості третьої особи господарський
суд порушив ст. 21 та ст. 27 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України “Про державну реєстрацію
речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” ( 1952-15 ) (1952-15)
систему органів державної реєстрації прав складають центральний
орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який
забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної
реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова
юридична особа з консолідованим балансом (центр державного
земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими
органами державної реєстрації прав. Отже, як випливає з приписів
даної правової норми, місцеві органи державної реєстрації прав є
органами виконавчої влади, які забезпечують реалізацію державної
політики у сфері державної реєстрації прав.
Як вже було зазначено, однією з вимог позивача є зобов'язання
зареєструвати право власності, то предметом даного позову є
вимога щодо вчинення дій суб'єктом владних повноважень.
Виходячи з положень пункту 1 ст. 3 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, справа за позовом суб’єкта
підприємницької діяльності до органу виконавчої влади про
зобов’язання органом виконавчої влади зареєструвати право
власності на нерухоме майно є справою адміністративної
юрисдикції (адміністративною справою).
Проте, господарський суд першої та апеляційної інстанції
наведене не врахували та не перевірили дотримання правил
об’єднання вимог в одному провадженні, які належить розглядати в
порядку різного судочинства.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можуть
вважатися законними і обґрунтованими.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки господарським судом першої та
апеляційної інстанції порушено вищенаведені правові, то прийняті
ними рішення підлягають скасуванню.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11,
111-13 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком”
задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 27.11.2006р.
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від
13.02.2007р. у справі №37/448-06 скасувати, а справу передати на
розгляд по суті до Господарського суду Харківської області.