Вищий  господарський  суд України  у складі колегії суддів:

Перепічая В.С.  (головуючого),

Вовка I.В.,

Гончарука П. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2006 року у справі № 3/98-42/59 за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 до Колективного підприємства  "Компас" про стягнення збитків,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2004 року позивач  звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення не одержаного доходу в сумі  92 775 грн.  і витрат  в сумі 5322,84 грн. у зв'язку  з порушенням  зобов'язання  за договором НОМЕР_1 від 25.04.2001 року, створивши  перешкоди  в користуванні  орендованим  приміщенням.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив заявлені вимоги і просив стягнути з відповідача збитки у вигляді не одержаного доходу в сумі 83 841, 60 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду м.Києва від 06.04.2006 року  позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2006 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та в позові  відмовлено.

Доповідач -Вовк I.В.

У касаційній скарзі позивач  вважає, що  апеляційним судом  порушено  норми матеріального та процесуального права,  і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції  залишити  без змін.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що постанова апеляційного господарського суду відповідає  вимогам закону, і тому просить залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні оголошувалася перерва  на 18.04.2007 року.

Клопотання відповідача про припинення  провадження  у справі не підлягає задоволенню, оскільки  його доводи не грунтуються  на вимогах закону.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами було укладено договір від 25.04.2001 року НОМЕР_1, за умовами якого відповідач зобов'язався передати, а відповідач прийняти в користування, з викупом частини нежитлового приміщення площею 117 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, та що місячно вносити оплату.

На виконання зазначеного договору відповідач за актом від 30.04.2001 року передав позивачу орендоване приміщення.

Колективним  підприємством  "Компас" та Товариством  з обмеженою відповідальністю "Український  промисловий банк" укладено договір  від 04.06.2002 року оренди  55 кв. м. (із загальної площі  117 кв. м.)  нежитлового приміщення  за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду м.Києва від 28.05.2003 року у справі № 6/243 визнано недійсним договір від 04.06.2002 року про оренду нежитлового приміщення площею 55 кв.м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_1, укладений між відповідачем і ТзОВ "Український промисловий банк", та припинено його дію на майбутнє і виселено останнього з орендованого приміщення.

Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення з відповідача збитків завданих  у зв'язку з створенням  перешкод у користуванні  орендованим  приміщенням.

Апеляційним господарським судом  встановлено, що  за п. 3.2.9 договору  НОМЕР_1 від 25.05.2001 року укладеного між  сторонами  наймач не мав права  укладати  угоди  піднайму з іншими особами без згоди  наймодавця.

Разом з цим, висновок  апеляційного господарського суду  про відсутність  згоди  наймодавця  на укладення  наймачем  угод  піднайму з третіми  особами  грунтується  на матеріалах  справи  та вимогах  процесуального закону.

До того ж, за укладеним  між сторонами  договором найму приміщення наймодавець  передав це майно наймачу в його  власне  користування.

За вимогами ст. 203 ЦК УРСР (1540-06) в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Умовами, за яких на боржника покладається обов'язок відшкодувати збитки є встановлення факту порушення зобов'язання та наявності його вини і прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність умов  покладення  на відповідача  обов'язку  відшкодувати  завдані позивачу збитки у вигляді не одержаного доходу.

Отже, суд  апеляційної інстанції дійшов  правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування до  відповідача  відповідальності  передбаченої ст.203 ЦК УРСР (1540-06) й  обгрунтовано  відмовив у позові, скасувавши рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги  не спростовують  висновків апеляційного  суду.

За таких обставин, постанова апеляційного господарського  суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і тому її  слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11  Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2006 року - без змін.