ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.04.2007 Справа N 2/125
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кривди Д.С.,
суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Попов В.Д.
розглянувши касаційну скаргу Державного комунального
підприємства “Чернівціводоканал“
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
11.01.2007р.
у справі N 2/125 Господарського суду Чернівецької області
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1
до Державного комунального підприємства “Чернівціводоканал“
про стягнення 65520,91 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду
Чернівецької області з позовом до Державного комунального
підприємства “Чернівціводоканал” про стягнення суми
заборгованості з врахуванням рівня інфляції у розмірі
33191,88грн., 18342,61грн. пені, 3285,16 -3% річних та 10000грн.
завданої моральної шкоди.
Приватний підприємець ОСОБА_1 заявою збільшив позовні вимоги, та
просить суд стягнути з відповідача 65520,91грн., в
т.ч. 43877,14грн. основний борг, 3965,76грн. -3% річних,
7678,01пені та 10000грн. завданої моральної шкоди.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від
04.10.2006р. (суддя І.В.Скрипничук) позовні вимоги задоволено
частково, стягнуто з Державного комунального підприємства
“Чернівціводоканал” на користь приватного підприємця ОСОБА_1
борг у сумі 43877,14грн. з урахуванням індексу інфляції,
3965,76грн. річних, 7678,01грн. пені, 555,20грн. витрат по
сплаті держмита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу, в решті позовних вимог
відмовлено.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Чернівецької
області від 04.10.2006р., Державне комунальне підприємство
“Чернівціводоканал” подало апеляційну скаргу.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
11.01.2007р. (судді: М.В.Краєвська, Я.В.Дух, Г.В.Орищин)
апеляційну скаргу Державного комунального підприємства
“Чернівціводоканал” задоволено частково: рішення Господарського
суду Чернівецької області від 04.10.2006р. змінено частково,
стягнуто з Державного комунального підприємства
“Чернівціводоканал” на користь приватного підприємця ОСОБА_1
25150,70грн. основного боргу, 12212,47грн. інфляційних втрат,
2912,11грн. 3% річних, 2131,94грн. пені, в решті рішення
залишено без змін.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Державне комунальне підприємство “Чернівціводоканал” подало
касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення
Господарського суду Чернівецької області від 04.10.2006р. та
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
11.01.2007р. в частині стягнення пені, а також 8150,70 грн. суми
основного боргу, а в частині стягнення основного боргу у розмірі
17000грн., 12212,47грн. інфляційних та 2912,11грн. річних
рішення та постанову залишити без змін, мотивуючи свою вимогу
тим, що господарським судом першої та апеляційної інстанції
порушено норми матеріального та процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу Приватний підприємець ОСОБА_1
доводить безпідставність вимог Державного комунального
підприємства “Чернівціводоканал” та просить залишити постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2007р.
без змін.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність
застосування господарським судом першої та апеляційної інстанції
норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Державного
комунального підприємства “Чернівціводоканал” не підлягає
задоволенню.
Господарським судом встановлено, що:
03.01.2003р. між позивачем та відповідачем укладено договір N 1,
за яким позивач зобов'язався виконати ремонтно-будівельні роботи
на об'єктах та спорудах замовника. Термін дії даного договору
встановлений до 31.12.2003р.
Згідно ст. 332 ЦК Української РСР за договором підряду підрядчик
зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за завданням
замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується
прийняти й оплатити виконану роботу.
Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що
заборгованість за договором підряду від 03.01.2003р. станом на
31.12.2003р. становила 58264грн., але протягом 2004-2005р. була
погашена.
Господарським судом також встановлено, що 05.01.2004р. між
позивачем та відповідачем було укладено договір НОМЕР_1 на
виконання ремонтно-будівельних робіт, за яким позивач
зобов'язався виконати ремонтно-будівельні роботи на об'єктах та
спорудах замовника. Термін дії даного договору встановлений до
31.12.2004р.
Згідно ст. 837 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за договором підряду одна
сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну
роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник
зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що за
січень і березень 2004р. позивач виконав роботи на загальну суму
32303грн. За виконані в січні та березні 2004р. роботи на
загальну суму 33203грн. відповідачем перераховано на день
винесення рішення лише 8052,30грн., і заборгованість за виконані
у 2004р. роботи становила 25150,70грн.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання встановлена
ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, згідно ч. 2 якої боржник, який
прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлений договором або законом.
Оскільки відповідачем грошове зобов'язання щодо сплати вартості
виконаних робіт на час прийняття місцевим господарським судом
рішення не виконано, то апеляційний господарський суд правомірно
стягнув суму боргу у розмірі 25150,70грн та врахував індекс
інфляції на суму боргу у розмірі 12212,47грн. та 3% річних у
розмірі 2912,11грн.
Згідно ст. 549 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
неустойкою (штрафом, пенею)
є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати
кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є
неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або
неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що
обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного
грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Господарським судом встановлено, що п. 6.2 договору НОМЕР_1 від
05.01.2004р. відповідач зобов'язався сплатити неустойку у
розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день
прострочки.
Підстави виникнення права на неустойку визначені ст. 550 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, згідно ч. 1 якої право на неустойку виникає
незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих
невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Позивач звернувся до господарського суду за захистом свого
порушеного права 15.08.2006р.
Згідно ст. 256 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
позовна давність - це
строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про
захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
загальна позовна давність
встановлюється тривалістю у три роки. Проте, відповідно до
ст. 258 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
для окремих видів вимог законом
може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або
більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна
давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про
стягнення неустойки (штрафу, пені).
Статтею 266 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, що зі спливом
позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна
давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки,
накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Оскільки на час звернення позивача до господарського суду
позовна давність по основній вимозі, якою є сплата боргу у
розмірі 25150,70грн. не спливла, то у позивача, відповідно до
приписів вищенаведених правових норм, не спливла позовна
давність і по додатковій вимозі щодо стягнення неустойки строк
позовної давності щодо стягнення якої становить один рік.
За таких обставин, апеляційний господарський суд правомірно
стягнув з позивача неустойку за 182 дні, проте, стягненню дана
неустойка підлягає за період з 14.08.2005р. по 11.02.2006р.
Посилання відповідача на те, що апеляційною інстанцією не
прийнято до уваги та обставина, що відповідач на час розгляду
апеляційної скарги частково сплатив борг у розмірі 8150,70грн.,
тому апеляційний суд був зобов'язаний прийняти судове рішення
щодо стягнення з відповідача борг у сумі 17000грн. не може бути
прийнято до уваги.
Порядок розгляду апеляційної скарги (подання) встановлено ст. 99
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно якої в апеляційній інстанції
справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій
інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому
розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в
апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої
інстанції. Таким чином, приписами даної правової норми
встановлено, що справи в апеляційній інстанції переглядаються з
урахуванням особливостей, що передбачені розділом ХII ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що регулює перегляд судових рішень в
апеляційному порядку.
Згідно ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у процесі перегляду
справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і
додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові
докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість
їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від
нього. Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми,
даною правовою нормою встановлено особливість розгляду справи в
апеляційній інстанції, якою є правило щодо додаткових доказів,
які апеляційним судом можуть бути прийняті тільки у випадку,
якщо заявник обгрунтує неможливість їх подання суду першої
інстанції з причин, що не залежали від нього.
Враховуючи, що відповідач не подав докази щодо сплати
8150,70грн., оскільки на час розгляду справи у суді першої
інстанції таких доказів не існувало, а можливість подання таких
доказів залежала від відповідача, то апеляційний господарський
суд правомірно на підставі приписів ст. 101 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
не прийняв зазначені докази, отже порушення не
здійснив.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріал
ьного чи процесуального права. Оскільки апеляційним
господарським судом норми матеріального та процесуального права
порушено не було, то підстави для скасування даного судового
рішення відсутні.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-10, 111-11,
111-13 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державного комунального підприємства
“Чернівціводоканал” залишити без задоволення, постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2007р. у
справі N 2/125 -без змін.