Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим (далі – Управління) справу за позовом ОСОБА_4 до Управління про визнання дій протиправними та зобов’язання виплатити недонараховану суму грошової допомоги,

У серпні 2008 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати неправомірними дії Управління щодо відмови у виплаті їй як дружині померлого учасника бойових дій недонарахованої у 2007 році суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому частиною 5 статті 15 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ ?Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту? (далі ? Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ), а також зобов’язати відповідача виплатити різницю між фактично отриманою сумою допомоги та належною до виплати, згідно з названою нормою Закону, допомогою в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим постановою від 2 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2009 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 листопада 2009 року касаційну скаргу відповідача залишив без задоволення, судові рішення – без змін.

У скарзі до Верховного Суду України Управління, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), порушує питання про скасування рішень судів усіх інстанцій та ухвалення нового – про відмову в задоволенні позову. На підтвердження наведеного відповідач додав ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 та 26 листопада 2009 року, в яких, на його думку, норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у даному випадку має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 29, пункту 13 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V ?Про Державний бюджет України на 2007 рік? (далі ? Закон № 489-V (489-16) ) та Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) (далі ? Рішення № 6-рп/2007) при визначенні правомірності дій органів соціального захисту населення щодо нарахування та виплати після 9 липня 2007 року щорічної разової грошової допомоги, передбаченої частиною 5 статті 15 Закону № 3551-ХІІ.

На думку колегії суддів скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що пункт 13 статті 71 Закону № 489-V, яким дію частини 5 статті 15 Закону № 3551-ХІІ, в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги, зупинено на 2007 рік, та стаття 29, якою встановлено виплату цієї допомоги у розмірі 150 грн., визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними) згідно з Рішенням № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Тому дії Управління щодо призначення та виплати щорічної разової грошової допомоги у 2007 році в розмірі, встановленому Законом № 489-V (489-16) , є протиправними, і відповідач зобов’язаний нарахувати й виплатити ОСОБА_4 недоотриману нею суму грошової допомоги.

Такий висновок судів є помилковим.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже висловлювала правову позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії. Зокрема, у постанові від 24 листопада 2009 року (справа № 21-1880 во 09) було вказано, що стаття 29 та пункт 13 статті 71 Закону № 489-V втратили чинність з дня ухвалення Р ішення Конституційним Судом України, тобто з 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) , а виплата щорічної разової грошової допомоги здійснювалася до 5 травня 2007 року – в період коли наведені норми Закону були чинними, а їх виконання – обов'язковим для Управління.

Таким чином дії відповідача на час виплати позивачу зазначеної Законом № 3551-ХІІ (3551-12) одноразової грошової допомоги були правомірними та узгоджувалися з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України.

Відшкодування шкоди, заподіяної ОСОБА_4 невиплатою сум щорічної допомоги на оздоровлення, повинно здійснюватися в порядку, визначеному частиною 3 статті 152 Конституції України.

Згідно із частиною 2 статті 243 КАС, якщо Верховний Суд України встановить, що оскаржене судове рішення є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим допустив порушення норми матеріального чи процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Верховний Суд України може також скасувати судові рішення судів апеляційної або касаційної інстанції і залишити в силі помилково скасовані судові рішення судів першої або апеляційної інстанції.

За наведених обставин колегія суддів вважає необхідним скасувати всі ухвалені у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 –243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs7192704) від 18 листопада 2009 року, ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2009 року та постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 2 жовтня 2008 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки положення пункту 13 статті 71 та статті 29 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V ?Про Державний бюджет України на 2007 рік?, якими у 2007 році передбачено виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі, іншому ніж встановлено частиною 5 статті 15 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ ?Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту?, втратили чинність з 9 липня 2007 року ( з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України), то дії Управління праці та соціального захисту населення щодо нарахування та виплати у квітні 2007 року допомоги в розмірі, встановленому саме Законом № 489-V (489-16) були правомірними.

Таким чином, невиплата позивачу зазначеної допомоги у повному розмірі викликана не протиправними діями органів соціального захисту, а прийняттям законодавцем неконституційних положень Закону № 489-V (489-16) , тому відшкодування шкоди, заподіяної невиплатою сум допомоги може здійснюватися лише в порядку, визначеному частиною 3 статті 152 Конституції України.