ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2007 р.
№ 7/249пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Т.Б. Дроботової,
суддів :
Н.О. Волковицької,
Л. I. Рогач
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Багатогалузевого кооперативу "Тайфун"
на постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2005р.
у справі
№ 7/249пд
господарського суду
Донецької області
за позовом
Прокурора м. Єнакієве в інтересах держави в особі
Єнакієвської ОДПI
до
- Багатогалузевого кооперативу "Тайфун",
- Приватного підприємства "Iнтерфлекс"
про
визнання недійсним господарського зобов'язання, вчиненого з
метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства
за участю представників:
прокурора
позивача
не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені
належно)
не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені
належно)
відповідачів
- БК "Тайфун" - не з'явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно);
- ПП "Iнтерфлекс" - не з'явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
ВСТАНОВИВ:
Прокурор м. Єнакієве звернувся в інтересах держави в особі
Єнакієвської ОДПI до господарського суду Донецької області з
позовом до Багатогалузевого кооперативу "Тайфун", Приватного
підприємства ПП "Iнтерфлекс" про визнання недійсним господарського
зобов'язання, вчиненого з метою, яка суперечить інтересам держави
і суспільства, яке виникло на підставі договору №45 від
16.08.2004р. та стягнення з ПП "Iнтерфлекс" на користь БК "Тайфун"
26312,80 грн., з БК "Тайфун" у доход держави -26312,80 грн. за
оспорюваною угодою.
В обгрунтвання своїх вимог позивач послався на статтю 49
Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
Української РСР, рішення
господарського суду м. Києва від 08.10.2003р., яким була скасована
державна реєстрація ПП "Iнтерфлекс" та наявність у останнього
умислу на укладання договору з метою, завідомо суперечною
інтересам держави та суспільства.
Уточненнями від 06.10.2005р. позивач змінив правові підстави
позовних вимог, у зв'язку з чим просив визнати недійсним зазначене
господарське зобов'язання на підставі статей 207, 208
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, як таке, що вчинене з
метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, з
умислом з боку ПП "Iнтерфлекс".
БК "Тайфун" у відзиві позовні вимоги заперечив, пославшись
на те, що позивачем не доведено наявність у нього при укладенні
договору мети, яка суперечить інтересам держави і суспільства.
Рішенням господарського суду Донецької області від
10.10.2005р. (суддя Малашкевич С.А.) позов задоволено: визнано
недійсним господарське зобов'язання, як таке, що вчинене з метою,
суперечною інтересам держави і суспільства, яке виникло та
виконане між ПП "Iнтерфлекс" та БК "Тайфун" на підставі договору
№45 від 16.08.2004р. ; стягнуто з ПП "Iнтерфлекс" на користь БК
"Тайфун" 26312,80 грн. - вартість продукції, з БК "Тайфун" у
доход держави -26312,80 грн.; з ПП "Iнтерфлекс" та БК "Тайфун" на
користь ДП "Судовий інформаційний центр" -витрати на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу по 59 грн.
Судове рішення обгрунтоване правомірністю вимог позивача з
огляду на положення статті 173, пункту 1 статті 207, пункту 1
статті 208 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, з підстав
недійсності господарського зобов'язання, яке виникло на підставі
договору купівлі-продажу, як таке, що укладене з умислом з боку ПП
"Iнтерфлекс".
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
08.11.2005р. рішення господарського суду Донецької області від
10.10.2005р. залишено без змін з огляду на повноту встановлення
обставин справи, відповідність його висновків обставинам справи та
нормам чинного законодавства.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач,
Багатогалузевий кооператив "Тайфун", звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати рішення першої інстанції та постанову апеляційного
господарського суду, та припинити провадження у справі.
Скаргу мотивовано доводами про порушення попередніми
судовими інстанціями статей 1, 21, 43, 1071-, 11110-
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, статті
55 Конституції України та статей 6, 13 Конвенції про захист прав
людини та основних свобод, оскільки прийняті судові рішення
стосуються прав і обов'язків особи, ПП "Iнтерфлекс", яка в
установленому порядку не набула статусу суб'єкта підприємницької
діяльності.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Сторони не скористалися правом на участь представників в
судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з таких підстав.
Позовні вимоги про визнання недійсним господарського
зобов'язання обгрунтовані положеннями статей 207, 208
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, та визначенням його, як
такого, що вчинене з умислом з боку ПП "Iнтерфлекс" та з метою,
яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Зазначеними статтями визначено, що господарське
зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з
метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,
або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б
одним з них господарської компетенції (спеціальної
правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або
відповідного органу державної влади визнано судом недійсним
повністю або в частині.
Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що
вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і
суспільства, у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе
одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане
останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за
рішенням суду в доход держави.
Разом з тим поза увагою судів першої та апеляційної
інстанцій залишився той факт, що в з 1 вересня 2005 року набрав
чинності Кодекс адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
і, приймаючи судові акти у справі, суди попередніх інстанцій не
врахували наступне.
Відповідно статті 1 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства, установи, організації, інші
юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють
підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в
установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької
діяльності (далі -підприємства та організації), мають право
звертатися до господарського суду згідно з встановленою
підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або
оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для
вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на
запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до
господарського суду мають право звертатися державні та інші
органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
визначена підвідомчість справ господарським судам.
Виходячи з положень пунктів 1, 7, 9 статті 3 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт
владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого
самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт,
який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства,
в тому числі на виконання делегованих повноважень, є справою
адміністративної юрисдикції (адміністративною справою).
Таким чином, у контексті зазначених норм Кодексу, справою
адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення
адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами суспільних
відносин стосовно їх прав і обов'язків у правовідносинах, в яких
хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений здійснювати
управлінські чи контрольні функції щодо іншого (інших) суб'єктів,
а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та
приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Згідно пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
на Державні податкові
інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у
містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції
покладено, зокрема, функцію подавати до судів позови до
підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод
недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за
такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без
установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості
перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Таким чином, позивач, Єнакієвська ОДПI, є органом державної
податкової служби та виступає у даних правовідносинах не як
суб'єкт господарської діяльності, а як суб'єкт владних
повноважень, що у відповідності із підпунктом 4 пункту 1 статті 17
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, є право
звертатись з адміністративними позовами у випадках, встановлених
законом.
Отже, державні податкові інспекції в районах у містах є
суб'єктами владних повноважень, які у відповідності із підпунктом
4 пункту 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
мають право звертатись з адміністративними позовами у
випадках, встановлених законом.
Суди попередніх інстанцій повинні були, проаналізувавши
суб'єктний склад та характер правовідносин, встановити, до
юрисдикції яких судів (господарських чи адміністративних)
віднесено спір за позовом Прокурора м. Єнакієве в інтересах
держави в особі Єнакієвської ОДПI до ПП "Iнтерфлекс" та БК
"Тайфун" про визнання недійсним господарського зобов'язання, яке
виникло на підставі договору, та стягнення в дохід держави все
одержане за договором, як підстави застосування частини 1 статті
207 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, проте, даний спір
розглянуто за правилами Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
без встановлення належної юрисдикції.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 6 розділу VII "Прикінцеві
та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
до початку діяльності окружних та апеляційних
адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі
господарським судам відповідно до Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
1991 року, вирішують у першій та
апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні
господарські суди за правилами Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
На порушення цих вимог суди першої та апеляційної інстанцій
розглянули справу та переглянули рішення суду у даній справі,
керуючись положеннями Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Розгляд справи у невірно обраній
процесуальній судовій процедурі може істотно вплинути на обсяг
прав і обов'язків учасників процесу на будь-яких його стадіях.
У відповідності із частиною 1 статті 111-10- Господарського
процесуального Кодексу України підставами для скасування або зміни
рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або
постанови апеляційного господарського суду є порушення або
неправильне застосування норм матеріального чи процесуального
права.
Враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Керуючись статтями 43, 111-5-, 111-7-, пунктом 3 частини 1
статті 111-9-, статтями 111-10-, 111-11-, 111-12 - Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Багатогалузевого кооперативу "Тайфун"
задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
08.11.2005р. у справі № 7/249пд господарського суду Донецької
області та рішення господарського суду Донецької області від
10.10.2005р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач