ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.04.2007 Справа N 3/241-2977
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Дерепи В.І.
суддів Грека Б.М.
Стратієнко Л.В.
з участю
представників:
позивача: Ярощук М.І.
відповідача: не з’явився
3-ї особи, яка не
заявляє самостійних
вимог на предмет
спору, на стороні
відповідача: не з’явився
розглянувши у міського споживчого товариства “Діброва“
відкритому судовому
засіданні касаційну
скаргу
на рішення господарського суду Тернопільської області
від 23.03.2006 р.
Львівського апеляційного господарського
та постанову суду від 16.01.2007 р.
у справі N 3/241-2977
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
“Волинь“
до міського споживчого товариства “Діброва“
3-я особа, яка не Кременецьке районне комунальне бюро
заявляє самостійних технічної інвентаризації
вимог на предмет
спору, на стороні
відповідача:
про визнання недійсним договору
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2005 р. позивач звернувся з вказаним позовом в суд,
посилаючись на те, що 23.12.2003 р. між ТОВ “Волинь” в особі
директора Чуненкової Г.О. та МСТ “Діброва” в особі керівника
Чуненкова Б.П. було укладено договір купівлі-продажу приміщення
ресторану ТОВ “Волинь”, яке розташоване в м. Кременець по вул.
Дубенській,148, проте рішенням зборів учасників ТОВ “Волинь”, що
міститься в протоколі N 1 від 11.01.1996 р. встановлено
обмеження щодо укладання директором угод про відчуження майна
товариства сумою в 500 млн. крб., що станом на 23.12.2003 р.
становить 5000 грн., тобто Чуненкова Г.О. уклала даний договір з
перевищенням повноважень, наданих їй Статутом ТОВ “Волинь”, і в
подальшому ця угода не була схвалена зборами учасників ТОВ
“Волинь”, а тому просив на підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
визнати вказану угоду недійсною та зобов’язати МСТ “Діброва”
усунути перешкоди в користуванні і розпорядженні майном ТОВ
“Волинь”.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від
23.03.2006 р. (суддя Турецький І.М.), залишеним без змін
постановою Львівського апеляційного господарського суду від
16.01.2007 р. (головуючий – Новосад Д., судді –Михалюк О.,
Мельник Г.), позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення –
ресторану “Волинь” у м. Кременець, вул. Дубенська, 148
Тернопільської області від 23.12.2003 р., укладеного між ТОВ
“Волинь” і МСТ “Діброва”, з моменту його укладення, як такий, що
укладений з порушенням і всупереч чинному законодавству України.
Зобов’язано МСТ “Діброва” не чинити перешкод в будь-якому
вигляді ТОВ “Волинь” в користуванні і володінні нежилим
приміщенням ресторану “Волинь”, яке розташоване в м. Кременець,
вул. Дубенська, 148 Тернопільської області.
В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне
застосування норм матеріального права та порушення норм
процесуального права, просить скасувати постановлені у справі
судові рішення та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
залишити позов без розгляду.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без
задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без змін.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що оспорювана угода є
недійсною на підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
як така, що не
відповідає вимогам закону, оскільки була укладена директором ТОВ
“Волинь” з перевищенням повноважень, встановлених установчими
документами (ст. 63 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
), на підставі ст. 50 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
як така, що укладена юридичною особою всупереч
цілям її діяльності.
З такими висновками місцевого господарського суду погодився і
суд апеляційної інстанції.
Проте, погодитись з такими висновками неможливо, виходячи з
такого.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом,
23.12.2003 р. між ТОВ “Волинь” та МСТ “Діброва” було укладено
договір купівлі-продажу нежилого приміщення, згідно якого МСТ
“Діброва” купило у ТОВ “Волинь” за 40 325 грн. нежиле приміщення
площею 227,4 м2, розташоване по вул. Дубенська, 148 в
м. Кременці.
Від імені позивача договір підписано директором Чуненковою Г.О.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
юридична особа
набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки через
свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або
статутом (положенням).
Згідно з ст. 62 Закону України “Про господарські товариства”
( 1576-12 ) (1576-12)
директор є виконавчим органом товариства з обмеженою
відповідальністю і діє від імені товариства в межах,
встановлених Законом та установчими документами.
На час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу
установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю
згідно ст. 4 Закону України “Про господарські товариства”
( 1576-12 ) (1576-12)
були установчий договір і статут.
Зазначаючи, що директор ТОВ “Волинь” уклала вказаний договір в
порушення п. 6.14 Статуту товариства, суд не звернув уваги на
те, що вказана норма Статуту передбачає здійснення ревізійною
комісією контролю за фінансово—господарською діяльністю
товариства.
П. 6.13 Статуту передбачає, що генеральний директор (директор)
товариства має право розпоряджатися майном товариства в межах,
що визначені зборами учасників товариства за цим Статутом; без
довіреності діяти від імені товариства укладати будь-які угоди
та інші юридичні акти, видавати довіреності, відкривати в банках
розрахунковий та інші рахунки; здійснювати інші дії для
досягнення мети товариства в межах його компетенції.
При цьому ні в статуті, ні в установчому договорі про заснування
та діяльність ТОВ “Волинь” будь-які обмеження щодо права
директора розпоряджатися майном товариства та щодо сум, на які
він може укладати угоди від імені товариства не встановлені.
Посилання суду на те, що таке обмеження встановлено в протоколі
N 1 зборів учасників (засновників) товариства з обмеженою
відповідальністю “Волинь” від 11.01.1996 р., який є невід’ємною
частиною статуту, та передбачає право директора підписувати від
імені товариства договори та інші документи на суму, що не
перевищує 500 мільйонів крб. (5000 грн.) є помилковим, оскільки
жодним нормативним актом не передбачено, що протокол зборів
учасників ТОВ є невід’ємною частиною його статуту, і в п. 6.13
Статуту позивача вказано про визначення меж щодо права директора
розпорджатис майном товариства саме Статутом.
Крім того, в порушення вимог ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
суд
не застосував передбачених законом наслідків визнання угоди
недійсною, а саме – зобов’язання кожної з сторін повернути
другій стороні все одержане за угодою, що згідно п. 2 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. N 3 “Про
судову практику в справах про визнання угод недійсними”
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
є обов’язком, а не правом суду.
Також судом при розгляді справи було порушено вимоги ст. 36 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка передбачає, що письмові докази
подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії.
Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно
до законодавства мають бути засвідчені саме такими документами,
а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Враховуючи, що обмеження повноважень директора ТОВ “Волинь” щодо
суми, на яку він уповноважений укладати угоди від імені
товариства, містились лише у наданій позивачем копії протоколу
N 1 зборів учасників (засновників) товариства з обмеженою
відповідальністю “Волинь” від 11.01.1996 р., ідентичність якої
оригіналу відповідач заперечував, суд на виконання вимог ст. 43
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
мав витребувати та оглянути в судовому
засіданні оригінал зазначеного протоколу.
Також визнаючи договір купівлі-продажу недійсним з підстав,
передбачених ст. 50 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
суд не вказав яким
конкретно цілям діяльності ТОВ “Волинь” він суперечила.
Крім того, зайвим є посилання в судових рішеннях на норми ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
від 16.01.2003 р., що регулюють питання
визнання недійсними правочинів, оскільки щодо угод, вчинених до
набрання чинності цим Кодексом підстави і наслідки їх
недійсності визначаються ст. ст. 47-58 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо
угода не підпадає під дію інших законів, які встановлюють
спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.
Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не
можна визнати законними і обгрунтованими, а тому вони підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш
ретельно з’ясувати повноваження директора ТОВ “Волинь” на час
укладення спірного договору, визначені законом та установчими
документами товариства, в чому полягає суперечність цієї угоди
цілям діяльності ТОВ “Волинь” і в залежності від встановленого
та відповідно до вимог закону вирішити спір.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9
–111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
касаційну скаргу міського споживчого товариства “Діброва”
задовольнити частково.
Рішення господарського суду Тернопільської області від
23.03.2006 р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 16.01.2007 р. у справі за N 3/241-2977
скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції в іншому складі суду.