ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.04.2007 Справа N 23/220
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кривди Д.С.,
суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився
від відповідача: не з’явився
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Харцизький трубний завод”
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
06.02.2007р.
у справі № 23/220 Господарського суду Донецької області
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Харцизький
трубний завод”
до Амвросіївської митниці
до Головного управління Державного казначейства України В
Донецької області
про стягнення 35797,31 грн.,
ВСТАНОВИВ:
16.06.2006р. Відкрите акціонерне товариство “Харцизький трубний
завод” звернулося до Господарського суду Донецької області з
позовом до Амвросіївської митниці та Головного управління
Державного казначейства України в Донецької області про
стягнення 34541,63 грн. надмірно сплаченої суми при декларуванні
епоксидного праймеру С10-5146А та 1255,68 грн. витрат по сплаті
судової еспертизи при розгляді справи 8/529а.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 27.11.2006р.
(суддя М.І.Забарющий), залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 06.02.2007р. (судді:
Р.В.Волков, М.Д.Запорощенко, Г.І.Діброва), в задоволенні
позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Відкрите акціонерне товариство “Харцизький трубний завод” подало
касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення
Господарського суду Донецької області від 27.11.2006р. та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
06.02.2007р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні
вимоги, мотивуючи свою вимогу тим, що господарським судом першої
та апеляційної інстанції порушено норми матеріального права.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність
застосування господарським судом попередніх інстанцій норм
матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку, що касаційна скарга Відкритого
акціонерного товариства “Харцизький трубний завод” підлягає
задоволенню частково.
Господарським судом встановлено:
18.08.2003р. між позивачем та Компанією “Dіроl Сhеmікаl
Іпtеrnatiопаl Іпс” (США) було укладено зовнішньоекономічний
контракт № 1808/2003, згідно якого позивач став покупцем
ізоляційних матеріалів –епоксидного праймеру СІ0-5146А.
Для митного оформлення товару позивачем була надана вантажна
митна декларація № 701000002/4/202767 від 29.07.2004р., в графі
33 якої визначено код товару УКТЗЕД 3907300000 - смоли епоксид
ні згідно з Додатком до Закону України “Про Митний тариф
України” ( 2371-14 ) (2371-14)
.
Проте, відповідачем було відмовлено у митному оформленні товару
позивача за зазначеною вантажною митною декларацією у зв’язку з
невірним заповненням графи 33 цієї декларації щодо визначення
коду товару.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 10.05.2006р.
у справі № 8/529а встановлено, що вказаний товар підлягає
класифікації за кодом УКТ ЗЕД 3907300000, код країни походження
276, а тому мито у сумі 23182,30 грн. сплачуватися не повинно
було (пільгове оподаткування). Проте, позивачем було сплачено
мито та збори у розмірі 34541,63грн.
Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі)
встановлено ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування”
( 1251-12 ) (1251-12)
, згідно ч. 1 якої до загальнодержавних належать такі
податки і збори (обов'язкові платежі): 1) податок на додану
вартість; 2) акцизний збір; 3) податок на прибуток підприємств,
у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними
некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;
4) податок на доходи фізичних осіб; 5) мито; 6) державне мито;
7) податок на нерухоме майно (нерухомість); 8) плата за землю
(земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки
державної і комунальної власності); 9) рентні платежі; 10)
податок з власників транспортних засобів та інших самохідних
машин і механізмів; 11) податок на промисел; 12) збір за
геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного
бюджету; 13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища; 15)
збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; 16)
збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; 17) збір до
Державного інноваційного фонду; 18) плата за торговий патент на
деякі види підприємницької діяльності; 19) фіксований
сільськогосподарський податок; 20) збір на розвиток
виноградарства, садівництва і хмелярства; 21) гербовий збір
(застосовується до 1 січня 2000 року); 22) єдиний збір, що
справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;
23) збір за використання радіочастотного ресурсу України; 24)
збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий,
регулярний, спеціальний); 25) збір у вигляді цільової надбавки
до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім
електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними
установками; 26) збір за проведення гастрольних заходів; 27)
судовий збір; 28) збір у вигляді цільової надбавки до
затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм
власності. Таким чином, як випливає з приписів вищенаведеної
правової норми, до загальнодержавних податків і зборів
(обов'язкові платежі): належать, зокрема, мито та єдиний збір,
що справляється у пунктах пропуску через державний кордон
України.
Відповідно до ч. 2 та ч. 3 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
загальнодержавні податки і збори
(обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і
справляються на всій території України. Порядок зарахування
загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до
Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим,
місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається
згідно з законами України.
Згідно ст. 20 Закону України “Про систему оподаткування”
( 1251-12 ) (1251-12)
контроль за правильністю та своєчасністю справляння
податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється
державними податковими органами та іншими державними органами в
межах повноважень, визначених законами.
Статус державної митної служби в Україні, її функції та правові
основи діяльності визначені Положенням “Про державну митну
службу в Україні”, затвердженим Указом Президента України
“Питання Державної митної служби України” ( 1022/2000 ) (1022/2000)
. Як
випливає з п. 1 Положення “Про державну митну службу в Україні”
( 1022/2000 ) (1022/2000)
Державна митна служба України є центральним
органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який
забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи,
завданням якого відповідно до п. 3 зазначеного Положення
( 1022/2000 ) (1022/2000)
є забезпечення реалізації державної політики у
сфері митної справи; захист економічних інтересів України;
контроль за додержанням законодавства України про митну справу;
використання засобів митно-тарифного та позатарифного
регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів
та інших предметів; удосконалення митного контролю, митного
оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через
митний кордон України; здійснення разом з Національним банком
України комплексного контролю за валютними операціями;
здійснення разом з іншими уповноваженими центральними органами
виконавчої влади заходів щодо захисту інтересів споживачів
товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків
державних інтересів на зовнішньому ринку; боротьба з
контрабандою та порушеннями митних правил; розвиток
міжнародного співробітництва у сфері митної справи.
Згідно п.п. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
контролюючими органами
є митні органи - стосовно акцизного збору та податку на додану
вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх
стягнення або контролю покладається на податкові органи),
ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів
(обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються
при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну
територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і
предметів з митної території України.
Таким чином, із приписів вищенаведених правових норм випливає,
що орган державної митної служби, стосовно справляння ввізного
та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових
платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні
(пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або
вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території
України, діє як орган державної влади при здійсненні ним владних
управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкт владних
повноважень.
Як вже було зазначено, позивач просить стягнути з відповідача
надмірно сплачену суму при декларуванні епоксидного праймеру, що
за своєю правовою природою є сумою мита та митних зборів, які
позивач вважає надмірно сплаченими. Отже вимога позивача є
вимогою до суб’єкта владних повноважень щодо здійснення цим
суб’єктом дій щодо повернення з бюджету надмірно сплачених
обов’язкових платежів. Отже, між позивачем та відповідачем виник
спір у сфері публічно-правових відносин.
Згідно приписів ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
компетенція адміністративних судів
поширюється на: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом
владних повноважень щодо оскарження його рішень
(нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної
дії), дій чи бездіяльності; даний спір є компетенцією суду
адміністративної юрисдикції.
Оскільки позивач звернувся з позовом до суб’єкта владних
повноважень щодо нездійснення ним дій з повернення з бюджету
надмірно сплачених платежів, то вирішення даного спору є
компетенцією адміністративного суду.
Відповідно до п. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський
суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає
вирішенню в господарських судах України.
Повноваження касаційної інстанції визначені ст. 111-9 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно якої касаційна інстанція за
результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право,
зокрема, скасувати рішення першої інстанції, постанову
апеляційної інстанції повністю або частково і припинити
провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або
частково.
Враховуючи, що даний спір не підлягає вирішенню за правилами
господарського судочинства, то порушене у цій справі
господарське провадження підлягає припиненню.
Згідно ч. 2 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення норм
процесуального права є в будь-якому випадку підставою для
скасування рішення місцевого або постанови апеляційного
господарського суду, якщо, зокрема, рішення прийнято
господарським судом з порушенням правил предметної або
територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у
частині четвертій статті 17 цього Кодексу. Оскільки місцевим та
апеляційним господарськими судами прийнято судові рішення з
порушенням правил предметної підсудності, то прийняті у даній
справі судові рішення підлягають скасуванню а справа передачі на
розгляд до суду першої інстанції за правилами адміністративного
судочинства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Харцизький
трубний завод” задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Донецької області від 27.11.2006р.
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
06.02.2007р. у справі № 23/220 скасувати, господарське
провадження припинити, справу передати на розгляд господарського
суду першої інстанції зі стадії порушення провадження у справі.