ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.04.2007 Справа N 20-8/214
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у Приватного підприємця ОСОБА_1,
відкритому судовому м. Севастополь
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 11.01.2007 Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 20-8/214 м. Севастополя
господарського суду
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1,
м. Севастополь
до Приватного підприємця ОСОБА_2,
м. Севастополь
про стягнення заборгованості
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явилися
від відповідача - не з'явилися
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 23.11.2006 р.,
яке залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 11.01.2007 р., задоволено частково позов
Приватного підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємця ОСОБА_2
про стягнення 5 275,87 грн. в т.ч. 2 000,00 грн. орендна плата,
32,76 грн. пеня, 3 243,11 грн. комунальні послуги. Стягнуто з
відповідача на користь позивача 727,54 грн. заборгованості (в
тому числі орендна плата -700,00 грн., пеня -27,54 грн.),
державне мито у розмірі 102,00 грн. та витрати на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі
118,00 грн.
Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст. 604
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання припиняється
за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим
зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). При новації
сторони повинні обумовити в угоді припинення зобов'язання, що
раніше діяло і замінити його новим зобов'язанням.
З матеріалів справи вбачається, зазначає суд, що ніякої
письмової домовленості сторонами відносно того, що договір від
17.02.2005 р. припинив свою дію у зв'язку з укладенням договору
від 29.05.2005 р. зроблено не було, з чого випливає, що договір
від 17.02.2005 р. продовжував діяти після укладення договору від
29.05.2005 р.
Строк договору від 17.02.2005 р. закінчився 17.02.2006 р., тому
розмір орендної плати по договору від 29. 05.2005 р. повинен
бути розрахований з урахуванням даного факту, а тому складає
700,00 грн., пеня 27,54 грн.
Відповідно до п. 5.4 договору комунальні послуги сплачуються
позивачем самостійно на підставі рахунків відповідних
організацій, а відповідач відшкодовує позивачеві витрати на
комунальні послуги.
Позивач не надав суду доказів здійснення ним оплати витрат на
комунальні послуги.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду та рішення господарського
суду скаржник просить їх змінити, позовні вимоги задовольнити в
повному обсязі посилаючись на те, що при винесенні судових
рішень судом порушено норми матеріального та процесуального
права, а саме ст. 204 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
,
ст. 604 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Між Приватним підприємцем ОСОБА_1 (наймодавець) та Приватним
підприємцем ОСОБА_2 (наймач) 29.05.2005 р. укладено договір
найму частки нежитлового приміщення павільйону “ІНФОРМАЦІЯ_1.”
відповідно до умов якого наймодавець передає, а наймач приймає в
тимчасове платне користування частку нежитлового приміщення, яке
знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 павільйон “ІНФОРМАЦІЯ_1.”,
загальною площею 90 кв. м.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що розмір плати за
користування частиною приміщення складає 150,00 грн.
Додатковою угодою від 28.06.2006 р. до договору строк дії
договору продовжено до 05.07.2006 р.
Судом встановлено, що 08.07.2006 р. відповідач звільнив
орендоване приміщення, але акт приймання-передачі позивач не
підписав у зв'язку з наявністю боргу відповідача по орендній
платі та комунальним послугам за період з 29.05.2005 р. по
08.07.2006 р.
В процесі розгляду справи судами попередніх інстанцій
встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 17.02.2005 р.
між тими ж сторонами вже був укладений договір найму (оренди)
частки не житлового приміщення, яке знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 павільйон “ІНФОРМАЦІЯ_1.”, загальною площею 150 кв.
м. з орендною платою 4 000,00 грн. в місяць. Строк дії
зазначеного договору до 17.02.2006 року.
Відповідно до ст. 604 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
ст. 204 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
зобов'язання
припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного
зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
При новації сторони повинні обумовити в угоді припинення
зобов'язання, що раніше діяло і заміну його новим зобов'язанням.
З матеріалів справи вбачається, що ніякої письмової домовленості
сторонами щодо припинення дії договору від 17.02.2005 р. у
зв'язку з укладенням договору від 29.05.2005 р. зроблено не
було, а тому договір від 17.02.2005 р. продовжував діяти після
укладення договору від 29.05.2005 р.
Суд першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого
висновку, щодо стягнення з відповідача боргу по орендній платі
за договором від 29 05.2005 р. у розмірі 700,00 грн., оскільки
первісний договір від 17.02.2005 р. діяв до 17.02.2006 р., тому
з урахуванням зазначеного факту розмір орендної плати по
договору від 29.05.2005 р. повинен бути розрахований за 4 місяця
20 днів.
Відповідно до п. 5.4 договору найму комунальні послуги
сплачуються позивачем самостійно на підставі рахунків
відповідних організацій, а відповідач відшкодовує позивачу
затрати на комунальні послуги.
Надані позивачем рахунки по оплаті комунальних послуг, судом
підставно не прийняті, як належні докази, оскільки зазначені
рахунки не дають можливості перевірити правомірність заявленої
до стягнення суми витрат на комунальні послуги, які підлягають
стягненню саме з відповідача.
Посилання скаржника на те, що чинним законодавством не
передбачено зобов'язання укладати договір про заміну первісного
зобов'язання новим, а зазначено, що зобов'язання припиняються за
домовленістю сторін до уваги не приймається, оскільки позивачем
не надано доказів, які б свідчили про домовленість заміни
первісного зобов'язання новим, зокрема, пояснення, листів, угод.
Суд апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення
повно і всебічно з'ясував фактичні обставини справи, дослідив та
надав оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.
В решті касаційна скарга стосується спростування обставин
справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також
заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому
судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на
вимоги ч. 2 ст. 111-5 та ч. 1,2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку, дану Севастопольським апеляційним господарським
судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах
справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення
касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
11.01.2007 у справі N 20-8/214 залишити без змін, а касаційну
скаргу без задоволення.