ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.04.2007 Справа N 2-2/8242.1-2005(2-16/11201-2004)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. - головуючого,
Коробенко Г.П. ,
Рогач Л.І.
розглянувши Підприємства “Трансшип” у вигляді ТОВ
матеріали
касаційної скарги
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 22.12.2005
у справі господарського суду Автономної Республіки
Крим
за позовом Підприємства “Трансшип” у вигляді ТОВ
до 1.Керченської митниці
2.Управління державного казначейства
Автономної Республіки Крим
за участю прокурора Автономної Республіки Крим
про стягнення 85 264,00 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від Генеральної прокуратури Шумко Г.В.-посв.N 152 від
19.12.2006.
від позивача: Новак І.А. –дов.від 05.04.2007
від відповідачів: 1)Романченко А.М.-дор.N ЮР-06/1453 від
05.04.07.; 2)не з’явилися
В С Т А Н О В И В:
Постановою від 30.03.2005 Вищого господарського суду України
скасовано рішення господарського суду Автономної Республіки Крим
від 18-22.10.2004 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 02.12.2004, у даній справі, а справу
передано на новий розгляд до господарського суду Автономної
Республіки Крим.
Рішенням від 02-26.09.2005 господарського суду Автономної
Республіки Крим в позові відмовлено.
Постановою від 22.12.2005 Севастопольського апеляційного
господарського суду рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 02-26.09.2005 залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач подавши вантажну митну
декларацію до митного органу з нарахованим податком на додану
вартість, самостійно визначив податкове зобов’язання та узгодив
його відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 за
N 2118-ІІІ.
Крім того, Закон України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997 за N 168/97-ВР не визначає випадків
повернення надмірно сплачених сум податку на додану вартість, а
підставою для відшкодування з бюджету від’ємного значення суми
податку на додану вартість податкових зобов’язань по податку на
додану вартість, згідно з нормами підпунктів 7.7.3 пункту 7.7
статті 7 закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997 за N 168/97-ВР, є тільки податкові
декларації.
Не погоджуючись з судовими рішеннями Підприємства “Трансшип” у
вигляді ТОВ звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою і просить їх скасувати посилаючись на те, що
суди першої та апеляційної інстанції при вирішенні справи
повинні були керуватись нормами Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, але у порушення принципів
судочинства суди попередніх інстанцій здійснили розгляд справи
за правилами господарського судочинства.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта,
знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом до
Керченської митниці та Управління Державного казначейства в
Автономній Республіці Крим про стягнення 85264, 00 грн. податку
на додану вартість.
Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем-1 вимог
п. 3.1 ст. З Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та ст.ст. 119, 118 Митного кодексу України
( 92-15 ) (92-15)
.
При розгляді спору суди першої та апеляційної інстанції виходили
з обгрунтованості вимог позивача відповідно до положень Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
.
Однак, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт,
що в з 01.09.2005 набрав чинності Кодекс адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, і, приймаючи судові акти у
справі, суди попередніх інстанцій не врахували наступне.
Відповідно статті 1 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства, установи, організації, інші
юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які
здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної
особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта
підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації),
мають право звертатися до господарського суду згідно з
встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх
порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів,
а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів,
спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до
господарського суду мають право звертатися державні та інші
органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької
діяльності.
Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
визначена підвідомчість справ господарським судам.
Виходячи з положень пунктів 1, 7, 9 статті 3 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є
суб’єкт владних повноважень - орган державної влади, орган
місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або
інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на
основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих
повноважень, є справою адміністративної юрисдикції
(адміністративною справою).
Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
компетенція адміністративних судів
поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом
владних повноважень щодо оскарження його рішень
(нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної
дії), дій чи бездіяльності.
Таким чином, у контексті зазначених норм Кодексу, справою
адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення
адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами
суспільних відносин стосовно їх прав і обов'язків у
правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо
уповноважений здійснювати управлінські чи контрольні функції
щодо іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно,
зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних
повноважень.
Як зазначається у статті 12 Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
-
митна служба України це єдина загальнодержавна система, яка
складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і
організацій. Митними органами є спеціально уповноважений
центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи,
регіональні митниці, митниці.
Відповідно до положень цього ж кодексу митниця є митним органом,
який безпосередньо забезпечує виконання законодавства України з
питань митної справи, справляння податків і зборів та виконання
інших завдань, покладених на митну службу України, є юридичною
особою і здійснює свою діяльність відповідно до законодавства
України та положення, яке затверджується наказом спеціально
уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі
митної справи.
Як вбачається зі справи Керченська митниця при визначенні ТОВ
“Трансшип” ввізного податку на додану вартість у розмірі
85264,00 грн., діяла як орган державної влади при здійсненні нею
владних управлінських фунцкій і, відповідно, як суб’єкт владних
повноважень.
Таким чином, згідно п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
спори юридичних осіб з органами
митної служби щодо повернення зайво сплаченого податку на додану
вартість підвідомчі адміністративним судам.
Крім того, суб’єктний склад та характер правовідносин свідчить
про те, що вони є публічно-правовими, тому дана справа є справою
адміністративної юрисдикції і її розгляд повинен здійснюватись
за нормами Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
.
Однак, даний спір розглянуто за правилами Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
без встановлення
належної юрисдикції.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 6 розділу VІІ “Прикінцеві та
перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
до початку діяльності окружних та
апеляційних адміністративних судів адміністративні справи,
підвідомчі господарським судам, вирішують у першій інстанції
відповідні місцеві господарські суди за правилами Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
На порушення цих вимог суди першої та апеляційної інстанцій
розглянули справу та переглянули рішення суду у даній справі,
керуючись положеннями Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Розгляд справи у невірно обраній
процесуальній судовій процедурі може істотно вплинути на обсяг
прав і обов’язків учасників процесу на будь-яких його стадіях.
У відповідності частиною 1 статті 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права.
Таким чином господарськими судами неповно з'ясовані обставини
справи, що є підставою для скасування судових рішень і
направлення справи на новий розгляд
При новому розгляді справи принагідно повно та всебічно вияснити
всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та
постановити законне та обґрунтоване рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9 -
ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову від 22.12.2005 Севастопольського апеляційного
господарського суду та рішення від 02-23.09.2005 господарського
суду Автономної Республіки Крим у справі N 2-2/8242.1-2005
скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Автономної Республіки Крим.