ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2007 р.
№ 41/432
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової -головуючого,
Н.О. Волковицької,
Л.I. Рогач
за участю представників:
позивача
Степанов О.Л., дов. № 785 від 19.07.06р.
відповідача
не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений
належним чином)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Комунального підприємства "Служба Замовника
житлово-комунальних послуг" Оболонського району у місті Києві
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2007
року
у справі
№ 41/432 господарського суду міста Києва
за позовом
Комунального підприємства "Служба Замовника
житлово-комунальних послуг" Оболонського району у місті Києві
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Український
правничий центр"
про
визнання недійсним договору № 1/03 від 02.05.03р.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з
позовом про визнання недійсним укладеного ним з відповідачем
договору доручення № 1/03 від 02.05.03р. на підставі статей 48, 50
Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
Української РСР, як укладеного
всупереч цілям позивача та всупереч вимогам чинного законодавства,
чинного на момент укладення договору; позовні вимоги вмотивовано
тим, що сплата передбаченої договором винагороди не покривається
відшкодуванням сум, передбачених за збір, облік платежів за
житлово-комунальні послуги, умови договору про відповідальність
суперечать статті 4 Закону України "Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
.
Відповідач відхилив поданий позов з огляду на необхідність
застосування позовної давності для захисту позивачем свого
порушеного права відповідно до статей 256, 257, 267 Цивільного
кодексу України; ( 435-15 ) (435-15)
неправомірністю застосування щодо
спірного договору положень Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
Української РСР.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.09.2006р.
(суддя Пилипенко О.С.) у задоволенні позову відмовлено повністю;
рішення вмотивовано пропуском позивачем позовної давності для
захисту своїх прав.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
17.01.07р. (судді -головуючий Синиця О.Ф., Рєпіна Л.О., Розваляєва
Т.С.) резолютивну частину рішення місцевого господарського суду
залишено без змін, однак з інших мотивів та застосованих норм
законодавства, згідно мотивувальної частини постанови. Так,
апеляційним судом зазначено, що спірний договір за своєю правовою
природою є договором з надання послуг, а саме юридичних послуг, як
їх різновиду, та не суперечить статутним цілям і завданням
замовника послуг; встановлення вартості послуг відноситься до
змісту волевиявлення сторін за договором, порушення якого судом не
виявлено. Також апеляційна інстанція вказує на помилковість
посилання суду і позивача одночасно на різні самостійні підстави
для визнання угоди недійсною (статті 48 та 50 Цивільного кодексу
( 435-15 ) (435-15)
Української РСР).
Відтак за заявленим позовом та фактичними обставинами справи
відсутні підстави для задоволення позову, тому колегія суддів,
визначивши мотивувальну частину рішення господарського суду як
помилкову, залишає без змін його резолютивну частину.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу
на новий розгляд до суду першої інстанції; вважає, що апеляційний
господарський суд порушив вимоги матеріального та процесуального
права, невірно застосував статтю 48 Цивільного кодексуУкраїнської
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та статтю 103 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, постанова апеляційної інстанції
практично не встановлює мотивів та обгрунтованих підстав для
відмови у задоволенні апеляційної скарги; судом не надано
юридичну оцінку відповідності норм договору нормативним актам
Київської міськдержадміністрації, статуту позивача, не прийнято до
уваги надані позивачем у судове засідання докази (акти
контролюючих органів з висновком про неправомірність укладеної
угоди).
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечили її доводи
повністю, вказавши на законність та обгрунтованість судових
рішень.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення
представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши
правильність застосування апеляційним господарським судом норм
матеріального та процесуального права при прийняті оскаржуваного
судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку
судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених
фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти
докази.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами
попередніх інстанцій, сторонами 02.05.03р. було укладено договір
доручення № 1/03, за яким позивач, як довіритель, доручає, а
відповідач, як повірений приймає на себе зобов'язання в межах
цієї угоди здійснювати комплекс юридичних та фактичних дій від
імені довірителя, за його рахунок, та у відповідності до його
вказівок та письмових заявок з метою представництва та захисту
законних інтересів довірителя в судах, або інших державних органах
та організаціях, при реалізації довірителем своїх основних
завдань, викладених у п.п.1.1.1.-1.1.4. договору.
Вказаний договір діє до 02.05.05р., а в разі відсутності
заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору
протягом одного місяця до закінчення строку дії договору, він
вважається продовженим на той самий строк та на таких самих
умовах.
Судами також встановлено, що перша частина винагороди складає
10грн. за кожну окрему заявку та виплачується разом з подачею
заявки довірителем; друга частина винагороди складає 10% від суми
задоволених вимог та виплачується в разі, якщо після проведеної
повіреним роботи по досудовому врегулюванню справи третя особа
самостійно виконає вимоги довірителя без урахування винагороди
повіреного; третя частина винагороди виплачується в разі, якщо
після підписання цього договору та подання заявки відбудуться
події, передбачені п.п.3.6.1.-3.6.4. договору.
Також розділом 4 договору передбачена відповідальність
сторін, зокрема, у вигляді виплати довірителем повіреному 50%
річних від простроченої суми в разі несвоєчасного виконання
грошових зобов'язань по цьому договору.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий
господарський суд керувався перехідними та прикінцевими
положеннями Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, за якими визначено
випадки застосування до спірних правовідносин, які виникли до
набрання чинності Цивільним та Господарським кодексами України
( 436-15 ) (436-15)
, їх положень; проаналізувавши матеріали справи
господарський суд дійшов висновку про пропуск позивачем на момент
звернення до господарського суду за захистом своїх прав строку
позовної давності, про що заявлено відповідачем. При цьому судове
рішення не містить аналізу відповідності спірного договору
положенням чинного законодавства
Натомість господарський суд апеляційної інстанції,
відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із заявленого
предмету позову та фактичних обставин справи, суті правовідносин,
опосередкованих спірною угодою, визначивши її правову природу, як
договору надання послуг, з огляду на невідповідність умов договору
від 02.05.03р. договору доручення; вказав про безпідставність та
надуманість посилання на порушення статті 50 Цивільного кодексу
( 435-15 ) (435-15)
Української РСР та про неправомірність одночасного
посилання у позовних вимогах на дві самостійні підстави для
визнання угоди недійсною.
Статтею 103 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено повноваження апеляційної інстанції за
наслідками розгляду апеляційної скарги; зокрема, апеляційна
інстанція має право залишити рішення місцевого господарського суду
без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Оскільки за
наслідками апеляційного провадження апеляційна інстанція дійшла
висновку, що допущені місцевим судом порушення не призвели до
прийняття неправильного рішення, доводи скаржника щодо порушення
апеляційним судом статті 103 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
є безпідставними.
Водночас судова колегія вважає висновки судів попередніх
інстанцій такими, що не грунтуються на повному, об'єктивному та
всебічному з'ясуванні обставин справи та прийняті з порушенням
норм матеріального права з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній
справі є відповідність укладеного договору доручення вимогам
чинного законодавства та цілям статутної діяльності позивача.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський
суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон
пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних
наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання
встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому
конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини,
що мають значення для правильного вирішення спору. Вказані
обставини належить з'ясувати на момент укладення угоди,
проаналізувавши норми відповідних нормативних актів та статутних
документів позивача.
Також розгляд справи повинен відбуватись з додержанням
принципів диспозитивності та змагальності учасників судового
процесу, передбачених статтею 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та статтею 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до підстав та предмету позову.
Статтями 84 та 105 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
визначено вимоги до змісту рішення місцевого
та постанови апеляційного суду. Так, у них, зокрема, має бути
зазначено обставини справи, встановлені господарським судом,
докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими суд
відхилив клопотання і докази сторін, обставини справи, встановлені
апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція
відхиляє ті чи інші докази.
З рішення суду першої інстанції вбачається, що перерахувавши
положення законодавства, які визначають підстави визнання угоди
недійсною, суд не дав жодної правової оцінки щодо відповідності
цим положенням договору, що є предметом спору, обгрунтувавши
відмову в задоволенні позовних вимог строком позовної давності
Проте такі дії суду суперечать положенням Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
та Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно з якими вимоги про захист порушеного права
приймаються судом до розгляду незалежно від закінчення строку
позовної давності. Відповідно до викладених вимог закону суд має
розглянути спір по суті та постановити рішення. У випадку, коли на
підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде
встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не
порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову
саме із цих підстав, а не через пропуск строку давності, що
зазначається і в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду
України № 11 від 29 грудня 1976 року "Про судове рішення"
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у процесі перегляду справи апеляційний
господарський суд за наявними у справі та додатково поданими
доказами повторно розглядає справу, він не зв'язаний доводами
апеляційної скарги та перевіряє законність та обгрунтованість
рішення в повному обсязі.
Як вбачається з постанови апеляційної інстанції нею здійснено
перегляд рішення в повному обсязі та зроблено правові висновки
щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог по їх
суті, тобто, апеляційна інстанція діяла в межах наданих їй
процесуальних повноважень.
Однак судова колегія погоджується з доводами касаційної
скарги щодо відсутності в постанові апеляційної інстанції
встановлених обставин справи щодо повноважень та цілі діяльності
позивача за положеннями статуту, юридична оцінка відповідності
яким спірного договору визначена як підстава для відмови у
задоволенні позовних вимог.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин. Обгрунтованим визнається
рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення
для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і
правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і
підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому
засіданні.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що спір був
розглянутий судами без дослідження в повному обсязі обставин
справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу
всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в
їх сукупності та призвело до прийняття неправильного рішення.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому
рішенні господарського суду першої інстанції, судові рішення у
справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд
до господарського суду першої інстанції.
Під час розгляду справи господарському суду слід взяти до
уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9,
статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Комунального підприємства "Служба Замовника
житлово-комунальних послуг" Оболонського району у місті Києві
задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
17.01.2007р. у справі № 41/432 господарського суду міста Києва та
рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2006р.
скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
міста Києва.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач