ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.04.2007 Справа N 2-211/04
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5., ОСОБА_6.,
розглянувши у ТОВ “Моноліт” та ОСОБА_2
відкритому судовому
засіданні касаційні
скарги
на рішення та від 14.05.2004 Жовтневого районного суду
ухвалу м. Дніпропетровська від 16.12.2004
апеляційного суду Дніпропетровської області
у справі N 2-211/04
за позовом ОСОБА_1
до 1.ТОВ “Моноліт”; 2.ОСОБА_2, 3.приватного
нотаріуса ОСОБА_3
про визнання частково недійсними договору купівлі-продажу
цінних паперів НОМЕР_1 і договору дарування цінних паперів від
13.05.2002, визнання неукладеним договору застави від
13.05.2002, визнання права власності на НОМЕР_2 простих
іменних акцій ВАТ “Просянський гірничо-збагачувальний
комбінат” та зобов'язання третього відповідача вчинити певні
дії
В судовому засіданні оголошувалася перерва з 13.03.по 10.04.2006
року
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від
14.05.2004 (суддя Черновський Г.В.) позов задоволено в повному
обсязі -на підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
визнано
недійсними п. 4.1 договору купівлі-продажу цінних паперів
НОМЕР_1, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, та п.п. 2.1, 2.2
договору дарування цінних паперів від 13.05.2002, укладеного між
ТОВ“Моноліт” та ОСОБА_1, з посиланням на невідповідність
оспорюваних пунктів договорів вимогам ч. 2 ст. 243 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
та ч. 1 ст. 5 Закону України “Про Національну
депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних
паперів в Україні” ( 710/97-ВР ) (710/97-ВР)
. Договір застави пакету акцій
ВАТ “Просянський гірничо-збагачувальний комбінат” від 13.05.2002
між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 визнано неукладеним на підставі ст. 153 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
у зв'язку з відсутністю в договорі певних
істотних умов, передбачених ст. 12 Закону України “Про заставу”
( 2654-12 ) (2654-12)
. Визнано за ОСОБА_1 право власності на НОМЕР_2
простих іменних акцій ВАТ “Просянський гірничо-збагачувальний
комбінат” загальною номінальною вартістю 4601490,75 грн., а
також на підставі ст. 97 Закону України “Про нотаріат”
( 3425-12 ) (3425-12)
зобов'язано приватного нотаріуса ОСОБА_3 передати
ОСОБА_1 оригінал передаточного розпорядження від 13.05.2002 року
на НОМЕР_2 простих іменних акцій ВАТ “Просянський
гірничо-збагачувальний комбінат” загальною номінальною вартістю
4601490,75 грн. до договору дарування цінних паперів від
13.05.2002.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від
16.12.2004 (судді: Петренко І.О., Янкович В.К., Поплавський
В.Ю.), в редакції ухвали від 10.03.2005 про виправлення описок,
рішення залишено без змін з виключенням з резолютивної частини
рішення вказівки про визнання за ОСОБА_1 права власності на
НОМЕР_2 простих іменних акцій ВАТ “Просянський
гірничо-збагачувальний комбінат” загальною номінальною вартістю
4601490,75 грн.
ТОВ “Моноліт” у поданій касаційній скарзі та доповненнях до неї
просить рішення і ухвалу скасувати та залишити позовну заяву
ОСОБА_1 без розгляду, оскільки вважає, що судами порушено вимоги
ч. 1 ст. 319, ст. 321, ч. 1 ст. 717, ч. 3 ст. 720, ч. 1 ст. 722,
ч. 1 ст. 723, ч. 1 ст. 724 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якими суди
повинні були керуватися згідно з п. 9 Прикінцевих та перехідних
положень ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, чинного з 01.01.2004 року, а не
нормами ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
від 18.07.1963р. Скаржник також
посилається на ст.ст. 356-359 ГК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, які
відносять операції з цінними паперами до посередницької
діяльності, що потребує отримання відповідної ліцензії. Позивач
не надав оригінала нотаріально посвідченого документа, який би
засвідчив факт укладання договору дарування та акта
прийому-передачі, який би засвідчив факт передачі цінних паперів
(акцій ВАТ “Просянський гірничо-збагачувальний комбінат”). На
думку скаржника, суду було надано якийсь дублікат неукладеного
договору, отриманий позивачем тільки в 2003 році.
ОСОБА_2 у поданій касаційній скарзі та доповненнях до неї
просить рішення і ухвалу скасувати та залишити позовну заяву
ОСОБА_1 без розгляду, оскільки вважає, що судами порушено вимоги
ст. 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 203, 228 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
. Зокрема, скаржник вказує на відсутність
існування договору дарування цінних паперів між ТОВ“Моноліт” і
ОСОБА_1 та виготовлення останнім фальшивого договору дарування
цінних паперів від 13.05.2002. Акт прийому-передачі акцій ВАТ
“Просянський гірничо-збагачувальний комбінат” між ТОВ“Моноліт” і
ОСОБА_1 не складався, про що свідчить лист Дніпропетровського
облуправління юстиції від 20.12.2006 N НОМЕР_3.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності застосування судами попередніх інстанцій норм
матеріального і процесуального права та заслухавши пояснення
присутніх у засіданні представників відповідачів, дійшла
висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані
рішення та постанова - зміні в частині позовних вимог про
визнання неукладеним договору застави від 13.05.2002 та визнання
права власності на НОМЕР_2 простих іменних акцій ВАТ
“Просянський гірничо-збагачувальний комбінат” з наступних
підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення в частині позовних вимог про
визнання частково недійсними договору купівлі-продажу цінних
паперів НОМЕР_1 і договору дарування цінних паперів від
13.05.2002, визнання неукладеним договору застави від 13.05.2002
та зобов'язання третього відповідача вчинити певні дії,
апеляційний суд виходив з того, що:
Згідно з ч. 2 ст. 243 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договір дарування
вважається укладеним і виконаним з моменту передачі майна
обдарованому.
Укладений між ТОВ “Моноліт” та ОСОБА_1 договір дарування цінних
паперів від 13.05.2002 був реально виконаний 13.05.2002 року, що
підтверджується наявними у справі передаточним розпорядженням
від 13.05.2002, за яким ТОВ “Моноліт” передав у власність
ОСОБА_1 НОМЕР_2 простих іменних акцій ВАТ “Просянський
гірничо-збагачувальний комбінат”, реєстром нотаріальних дій та
дублікатом договору дарування, виданим нотаріусом на підставі
рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. Окрім
того, згідно листа ТОВ “Славутич-Реєстратор” за станом на
15.11.2002 року НОМЕР_2 простих іменних акцій ВАТ “Просянський
гірничо-збагачувальний комбінат були перереєстровані з ТОВ
“Моноліт” на ОСОБА_1, в зв'язку з чим судом відхилено
необгрунтовані доводи ОСОБА_2 щодо неукладеності договору
дарування цінних паперів від 13.05.2002.
Пункти 2.1, 2.2 договору дарування цінних паперів від
13.05.2002, згідно яких перехід права власності на цінні папери
переходить тільки в момент внесення змін в системі реєстру, а
вступ в дію цього договору відбувається з моменту нотаріальної
фіксації порушень умов договору купівлі-продажу цінних паперів
НОМЕР_1, суперечать вимогам ч. 2 ст. 243 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
якою не передбачено укладення договору дарування під
відкладальною умовою.
Пункт 4.1 договору купівлі-продажу цінних паперів НОМЕР_1,
укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, згідно якого у випадку
порушення сторонами умов по строкам розрахунків цей договір
припиняє свою дію і вступає в дію договір дарування від
13.05.2002, суперечить положенням ст.ст. 221, 232 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, якими визначено наслідки невиконання договору
купівлі-продажу. Встановлена в п. 4.1 договору купівлі-продажу
відповідальність у вигляді забезпечення виконання договору
купівлі-продажу договором дарування законом не передбачена.
В договорі застави ВАТ “Просянський гірничо-збагачувальний
комбінат” від 13.05.2002, підписаному мі ж ОСОБА_1, ТОВ
“Моноліт” та ОСОБА_2, відсутні такі визначені ст. 12 Закону
України “Про заставу” ( 2654-12 ) (2654-12)
істотні умови як суть
забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання
зобовязання, а тому виходячи з вимог ст. 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
районний суд обгрунтовано визнав договір застави від 13.05.2002
неукладеним.
Апеляційний суд також визнав передчасним висновок суду першої
інстанції визнання за ОСОБА_1 права власності на НОМЕР_2 простих
іменних акцій ВАТ “Просянський гірничо-збагачувальний комбінат”
з тих мотивів, що право власності позивача на вказані акції
виникло на підставі договору дарування цінних паперів від
13.05.2002 та на день розгляду справи судом ніким не оспорено.
Так як районним судом повторно визнано право власності на спірні
акції, апеляційна інстанція визнала за необхідне виключити з
резолютивної частини рішення зайву вказівку про визнання за
ОСОБА_1 права власності на акції.
Колегія погоджується з висновками суду першої інстанції в
частині задоволення позовних вимог про визнання частково
недійсними договору купівлі-продажу цінних паперів НОМЕР_1 і
договору дарування цінних паперів від 13.05.2002, визнання права
власності на НОМЕР_2 простих іменних акцій ВАТ “Просянський
гірничо-збагачувальний комбінат” та зобов'язання третього
відповідача вчинити певні дії з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової
оцінки умов договору купівлі-продажу цінних паперів НОМЕР_1,
договору дарування цінних паперів від 13.05.2002, наявних у
справі передаточного розпорядження від 13.05.2002, за яким ТОВ
“Моноліт” передав у власність ОСОБА_1 НОМЕР_2 простих іменних
акцій ВАТ “Просянський гірничо-збагачувальний комбінат”, реєстру
нотаріальних дій, письмових пояснень приватного нотаріуса
ОСОБА_3, листа ТОВ “Славутич-Реєстратор”, висновку судової
почеркознавчої експертизи від 13.02.2004, проведеної
Науково-дослідним експерно-криміналістичним центорм ГУ МВС
України в м. Києві та інших доказів по справі в їх сукупності з
достовірністю встановлено, а відповідачами не спростовано факт
укладення та належного виконання ТОВ “Моноліт” і ОСОБА_1
договору дарування цінних паперів від 13.05.2002, внаслідок чого
позивач набув право власності на НОМЕР_2 простих іменних акцій
ВАТ “Просянський гірничо-збагачувальний комбінат” загальною
номінальною вартістю 4601490,75 грн. Окрім того, твердження
скаржників про недоведеність укладення договору дарування цінних
паперів від 13.05.2002 є по суті посиланнями на недоведеність
обставин справи, проте, згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у касаційній скарзі не допускаються
посилання на недоведеність обставин справи.
Чинна на момент укладення договору дарування цінних паперів від
13.05.2002 стаття 243 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не допускала
можливість укладення договору дарування під відкладальною
умовою, а навпаки, прямо передбачала його вступ в дію є моменту
передачі майна обдарованому. Зважаючи на це, суд правомірно
визнав недійсним п. 2.2 договору дарування цінних паперів від
13.05.2002, яким встановлювалося укладення цього договору під
відкладальною умовою, а саме в залежності від обставин порушення
умов договору купівлі-продажу цінних паперів НОМЕР_1.
Визнаючи недійсним п. 2.1 договору дарування цінних паперів від
13.05.2002 суд врахував положення п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України
“Про Національну депозитарну систему та особливості електронного
обігу цінних паперів в Україні” ( 710/97-ВР ) (710/97-ВР)
та роз'яснення
ДКЦПФР від 04.08.99 N 16, згідно яких іменні цінні папери,
випущені в документарній формі, передаються новому власнику
шляхом повного індосаменту, який здійснюється шляхом заповнення
передаточного розпорядження. Доказами передачі спірних акцій
позивачу від ТОВ “Моноліт” є наявні у справі передаточне
розпорядження від 13.05.2002 та лист ТОВ “Славутич-Реєстратор”
про те, що за станом на 15.11.2002 року НОМЕР_2 простих іменних
акцій ВАТ “Просянський гірничо-збагачувальний комбінат були
перереєстровані з ТОВ “Моноліт” на ОСОБА_1 Наведеним повністю
спростовуються твердження скаржників про необхідність
додаткового складання між ТОВ“Моноліт” і ОСОБА_1 акта
прийому-передачі акцій ВАТ “Просянський гірничо-збагачувальний
комбінат” за договором дарування, а тому не має значення для
справи наданий першим та другим відповідачами лист
Дніпропетровського облуправління юстиції від 20.12.2006
N НОМЕР_3, яким підтверджено відсутність у справах нотаріуса
ОСОБА_3 вказаного акта прийому-передачі акцій.
Касаційна інстанція відхиляє помилкові посилання ТОВ “Моноліт” в
обгрунтування своїх заперечень на норми ч. 1 ст. 319, ст. 321,
ч. 1 ст. 717, ч. 3 ст. 720, ч. 1 ст. 722, ч. 1 ст. 723, ч. 1
ст. 724 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, який набрав
чинності з 01.01.2004 року, оскільки виходячи з вимог ч. 2
ст. 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
(щодо незворотності
дії законів в часі) до вимог про визнання угод недійсними
повинно застосовуватися законодавство, яке діяло на момент їх
укладення. Окрім того, пункт 9 Прикінцевих та перехідних
положень ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
стосується випадків застосування
правил цього Кодексу до розгляду справ у спорах, що виникають
при зміні та розірванні договорів (ст.ст. 651-654 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
), а перший відповідач безпідставно ототожнює позови
про визнання недійсними угод з моменту їх укладення з позовами
про зміну або розірвання договорів на майбутнє. З цих же підстав
колегія не приймає до уваги посилання товариства в обгрунтування
своїх заперечень на норми ст.ст. 356-359 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, яким також не передбачено надання положенням
цього Кодексу зворотної дії щодо спорів про визнання недійсними
угод, укладених до 01.01.2004 року.
Інші заперечення першого та другого відповідачів зводяться
виключно до посилань на оцінку судом неналежних доказів
(нотаріально посвідчена копія договору дарування цінних паперів
від 13.05.2002) та намаганням надати перевагу певним новим
доказам (лист Дніпропетровського облуправління юстиції від
20.12.2006 N НОМЕР_3, лист приватного нотаріуса ОСОБА_3 від
11.11.2002 НОМЕР_4), однак, згідно імперативних вимог ч. 2
ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З цих же підстав відхиляються доводи скаржників щодо
недостовірності оціненої судом нотаріально посвідченої копії
договору дарування цінних паперів від 13.05.2002.
Окрім того, порушені скаржниками з цього приводу питання про
недостовірність наданого позивачем письмового доказу
(нотаріально посвідчена копія договору дарування цінних паперів
від 13.05.2002) та його підробку позивачем, мають розглядатися
виключно компетентними правоохоронними органами в рамках
кримінального, а не господарського судочинства. Слід зазначити,
що в разі встановлення вироком суду в кримінальній справі факту
підробки вказаного доказу, заінтересована сторона не позбавлена
права ініціювати перегляд судових рішень у даній справі за
нововиявленими обставинами.
Колегія погоджується із задоволенням судом першої інстанції
вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на НОМЕР_2
простих іменних акцій ВАТ “Просянський гірничо-збагачувальний
комбінат” загальною номінальною вартістю 4601490,75 грн.,
оскільки набуття позивачем права власності на спірні акції
відбулося правомірно, а саме на підставі договору дарування
цінних паперів від 13.05.2002.
Згідно зі ст. 392 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
власник майна може
пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це
право оспорюється або не визнається іншою особою.
Зміст оспорюваних пунктів договорів дарування цінних паперів від
13.05.2002 та купівлі-продажу цінних паперів НОМЕР_1, проти
визнання яких недійсними заперечували перший та другий
відповідачі, а також самі факти оскарження ними судових рішень у
даній справі в сукупності з посиланнями скаржників на
недоведеність укладення договору дарування цінних паперів від
13.05.2002 переконливо свідчать про невизнання ними
(скаржниками) права власності позивача на спірні акції та
наявність між сторонами спору з цього приводу.
Не врахувавши цього, апеляційний суд помилково дійшов висновку
про відсутність спору в частині позовних вимог про визнання за
ОСОБА_1 права власності на НОМЕР_2 простих іменних акцій ВАТ
“Просянський гірничо-збагачувальний комбінат” загальною
номінальною вартістю 4601490,75 грн. та виключив з резолютивної
частини рішення від 14.05.2002 вказівку про визнання за ОСОБА_1
права власності на спірні акції, залишивши таким чином фактично
не розглянутою зазначену позовну вимогу, що суперечить п. 9 ч. 1
ст. 203, ст. 312 чинного на той час ЦПК УРСР ( 1618-15 ) (1618-15)
.
Водночас порушені скаржниками питання щодо наявності підстав для
визнання недійсним в цілому договору дарування цінних паперів
від 13.05.2002 можуть бути лише предметом іншого позовного
провадження, оскільки згідно імперативних вимог ч. 3 ст. 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у касаційній інстанції не приймаються і
не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді
першої інстанції. З матеріалів справи не вбачається пред'явлення
ТОВ “Моноліт” та ОСОБА_2 відповідних зустрічних позовів у даній
справі.
Разом з тим, колегія не може погодитися з висновками судів про
наявність підстав для визнання неукладеним договору застави від
13.05.2002 з огляду на таке.
Заявлена позивачем вимога про визнання договору застави пакета
акцій неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав,
передбаченим ст. 6 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та іншими законами
України.
Судами не звернуто уваги на те, що вимога про встановлення факту
неукладення договору не призводить до поновлення порушених прав.
Вона не може бути предметом спору, самостійно розглядатися в
окремій справі.
Вимога про визнання договору неукладеним є нічим іншим як
встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може
встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та
розгляді між сторонами договору спору про право цивільне. Його
встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та
обґрунтованості вимог.
Касаційна інстанція враховує, що наведеної правової позиції
дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного
перегляду судових рішень у справах про визнання договорів
недійсними (постанови ВСУ від 14.01.2002 у справі N 15108/4-20
та від 04.04.2006 у справі N 40/270пд).
Таким чином, встановлений судом факт відсутності укладення
договору застави від 13.05.2002 свідчить про те, цей договір не
породжує цивільних прав та обов'язків у його сторін, проте, цей
договір не може бути визнано неукладеним в судовому порядку
шляхом задоволення відповідних позовних вимог, оскільки це
суперечить ст. 6 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Отже, суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про
наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання
неукладеним договору застави від 13.05.2002, а тому колегія
вбачає підстави для зміни оскаржуваного рішення шляхом відмови в
позові в частині зазначених позовних вимог.
В свою чергу, ухвала апеляційного суду від 16.12.2004 також
підлягає зміні в частині позовних вимог про визнання права
власності на НОМЕР_2 простих іменних акцій ВАТ “Просянський
гірничо-збагачувальний комбінат” шляхом вилучення з резолютивної
частини ухвали посилання на виключення з резолютивної частини
рішення вказівки про визнання за ОСОБА_1 права власності на
НОМЕР_2 простих іменних акцій ВАТ “Просянський
гірничо-збагачувальний комбінат” загальною номінальною вартістю
4601490,75 грн.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5,111-7, п. 5
ст. 111-9, ст.ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги ТОВ “Моноліт” та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від
14.05.2004 у справі N 2-211/04 змінити.
В задоволенні позовних вимог про визнання неукладеним договору
застави від 13.05.2002 відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від
16.12.2004 у справі N 2-211/04 (в редакції ухвали від
10.03.2005) змінити, вилучивши з її резолютивної частини
посилання на виключення з резолютивної частини рішення вказівки
про визнання за ОСОБА_1 права власності на НОМЕР_2 простих
іменних акцій ВАТ “Просянський гірничо-збагачувальний комбінат”
загальною номінальною вартістю 4601490,75 грн.