ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.04.2007 Справа N 1/124
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Фролової Г.М. –головуючого
Полянського А.Г.,
Коробенка Г.П.
за участю представників:
позивача не з’явились (про час та місце судового
засідання повідомлені належним чином)
відповідача Приходько О.П. - керівник
розглянувши у
відкритому судовому
засіданні касаційну Приватного сількогосподарського
скаргу підприємства “Оберіг”
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 06.02.2007 року
у справі N 1/124 господарського суду Чернігівської
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Агросервіс-ДК”
до Приватного сільськогосподарського
підприємства “Оберіг”
про стягнення заборгованості 33 371, 31 грн.
В С Т А Н О В И В:
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду
України Осетинського А.Й. від 10.04.2007 року, у зв’язку з
перебуванням судді Муравйова О.В. у відпустці, та у зв’язку з
виходом з відпустки судді Полянського А.Г., для перегляду в
касаційному порядку справи N 1/124, призначеної до розгляду на
10.04.2007 року, утворено колегію суддів у наступному складі:
головуючий – суддя Фролова Г.М., судді – Полянський А.Г.,
Коробенко Г.П.
У липні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю
“Агросервіс-ДК” звернулося до господарського суду Чернігівської
області з позовом до Приватного сільськогосподарського
підприємства “Оберіг” про стягнення з відповідача на користь
позивача боргу в розмірі 28 200, 00 грн., пені у розмірі 2 671,
66 грн., інфляції в розмірі 1 804, 80 грн., 3% річних у розмірі
694, 85 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до договору б/н
від 25.07.2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю
“Агросервіс-ДК” надало Приватному сільськогосподарському
підприємству “Оберіг” послуги по збиранню зернових культур на
загальну суму 138 000, 00 грн. Оскільки, відповідач розрахувався
з позивачем частково на суму 109 781, 20 грн., останній просить
стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства
“Оберіг” на свою користь борг в розмірі 28 200, 00 грн., пеню у
розмірі 2 671, 66 грн., інфляцію в розмірі 1 804, 80 грн., 3%
річних у розмірі 694, 85 грн. в судовому порядку.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від
13.12.2006 року (суддя: Шестак В.І.), залишеним без змін
постановою Київського апеляційного господарського суду від
06.02.2007 року (судді: Алданова С.О. – головуючий, Борисенко
І.В., Шипко В.В.) у справі N 1/124 господарського суду
Чернігівської області, позов задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства
“Оберіг” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю
“Агросервіс-ДК” борг в розмірі 28 200, 00 грн., пеню у розмірі 2
671, 66 грн., 1 804, 80 грн. інфляційних, 3% річних у розмірі
694, 85 грн., 333, 71 грн. державного мита та 118, 00 грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Мотивуючи судові рішення господарські суди зазначають про те, що
факт збирання позивачем врожаю зернових підтверджується актом
від 30.08.2005 року підписаним представниками позивача і
відповідача, в якому зазначена площа 690 га. Крім того, суди
зазначають про те, що з матеріалів справи вбачається, що послуги
по збиранню врожаю з площі 141 га. згідно з актом
здачі-приймання N 0У-0000003 від 03.08.2005 року відповідач не
оплатив.
Не погоджуючиcь з постановою суду, Приватне сільськогосподарське
підприємство “Оберіг” звернулося до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 06.02.2007 року у справі
N 1/124 господарського суду Чернігівської області, в якій
просить постанову та рішення у справі скасувати, мотивуючи
касаційну скаргу доводами про порушення та неправильне
застосування судом норм матеріального та процесуального права,
зокрема, статті 846 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Зокрема, заявник зазначає про те, що акт здачі-приймання робіт
N 0У-0000003 від 03.08.2005 року не відповідає фактичному
наданню послуг, проведенню робіт та не відповідає умовам
встановленим сторонами у договорі від 25.07.2004 року.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника
відповідача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши
наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України переглядає за
касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського
суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у касаційному порядку
судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених
фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до роз’яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року N 11 “Про
судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про
встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом
обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а
також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при
задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і
відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Судові рішення цим вимогам не відповідають.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції,
25.07.2004 року між позивачем (виконавець) та відповідачем
(замовник) було укладено договір, предметом якого є виконання
агротехнічних послуг по збиранню врожаю 2004 року.
Відповідно до договору від 25.07.2004 року відповідач доручив, а
позивач зобов’язався виконати роботи по збиранню ранніх зернових
культур врожаю 2004 року, загальна площа зернових 700га.
Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної
інстанцій виходили з того, що позивачем на виконання договору
від 25.07.2004 року було зібрано зернових на загальній площі
690га. і загальна вартість виконаних робіт становить 138 000
грн., про що свідчать акти здачі-приймання робіт, підписані
сторонами, та акт від 30.08.2005 року, підписаний представником
позивача та головним агрономом підприємства “Оберіг”, а
відповідач оплатив позивачу за надані послуги лише 109 781,20
грн., тоді як неоплаченими лишились послуги по збиранню врожаю з
площі 141га. згідно з актом здачі-прийняття N 0У-0000003 від
03.08.2005 року.
Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
боржник, який прострочив виконання грошового
зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму
боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також три поценти річних від простроченої суми,
якщо інший розмір процентів не встановлений договором або
законом.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд оцінює докази за своїм
внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і
об”єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом.
Проте, судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза
увагою та не надано оцінки розділу 3 договору, де сторони
обумовили порядок та форму розрахунків, зокрема, в пунктах 3.1,
3.2, 3.3.3, 3.3 визначено, що за виконані позивачем роботи по
збиранню врожаю 2004 року відповідач проводить оплату з
розрахунку 200 грн. за кожний гектар. Розрахунок в грошовому
вираженні здійснюється відповідачем не пізніше 10-ти днів з
моменту отримання рахунку за надані послуги позивачем,
виписаного на підставі акта виконаних робіт. Завершення робіт по
даному договору фіксується актом виконаних робіт, який
підписується не пізніше 3-х діб після фактичного завершення
робіт, а розрахунок за виконані роботи відповідач повинен
закінчити до 01.09.2004 року.
Також в матеріалах справи відсутній рахунок за надані послуги,
який був виставлений позивачем відповідачу та який би відповідав
акту здачі-прийняття робіт N 0У-0000003 від 03.08.2005 року,
відсутні також докази, які б підтверджували направлення
позивачем даного рахунку відповідачу та докази того, що даний
рахунок було отримано останнім. Рахунок сторонами не надано,
судами не витребувано.
Таким чином, судами не встановлено, коли у відповідача виникло
зобов’язання щодо оплати послуг по збиранню врожаю з площі
141га. Відповідно, не надано належної оцінки розрахунку пені та
інфляційних втрат.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено, що кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
заперечень.
Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
обставини справи, які відповідно до законодавства
повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не
можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частиною 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено, що якщо надані сторонами докази
є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від
підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Оскільки, відповідно до частини 2 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки
доказів, а також враховуючи, що господарськими судами порушено
вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного
і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що
рішення та постанова суду підлягають скасуванню, а справа
підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду
Чернігівської області.
При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене,
з’ясувати всі обставини справи, і, в залежності від
встановленого та у відповідності до діючого законодавства,
вирішити спір.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 3 статті 111-9,
статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства
“Оберіг” задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
06.02.2007 року у справі N 1/124 господарського суду
Чернігівської області та рішення господарського суду
Чернігівської області від 13.12.2006 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Чернігівської області.