22/132 Про стягнення коштів за недостачу антрациту - Текст документа

Приватний підприємець ОСОБА_1, смт. Веселе Запорізької області звернувся з позовом до державного підприємства "Придніпровська залізниця", м. Дніпропетровськ, державного підприємства "Свердловантрацит", м. Свердловськ про стягнення 5310 грн. вартості недостачі антрациту.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області НОМЕР_1, з чим погодився і Дніпропетровський апеляційний господарський суд, в задоволені позовних вимог відмовлено.

Рішення вмотивовано тим, що акт приймання продукції від 10 жовтня 2005 року складено з порушенням вимог Iнструкції П-6, у зв'язку з чим він не може бути належним доказом недостачі вантажу.

Не погодившись із винесеними по справі судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, а позовні вимоги задовольнити, посилаючись на такі обставини.

Згідно із ст.314 Господарського кодексу України (436-15) перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У відповідності із пунктом 52 Статуту залізниць України перевізник сам зобов'язаний перевірити масу, кількість місць і стан вантажу у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі і скласти комерційний акт. Вимога вантажоодержувача про видачу вантажу з обов'язковою перевіркою маси у разі виявлення невідповідності маси вантажу та складання комерційного акту була заявлена своєчасно та мотивовано. Оскарження відмови начальника станції видати вантаж з перевіркою та скласти комерційний акт здійснено у відповідності із Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Порушення норм процесуального права позивач вбачає в неправильній оцінці судами наявних в матеріалах справи доказів.

Сторони не скористались своїм правом на участь представників в судовому засіданні касаційного суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на адресу приватного підприємця ОСОБА_1 по залізничній накладній НОМЕР_2 у вагоні НОМЕР_3 від ДП "Свердловантрацит" надійшов антрацит.

Телеграмою від 09.10.05 вантажоодержувач звернувся до начальника станції призначення та Управління Придніпровської залізниці з вимогою про складання комерційного акту, оскільки вагон НОМЕР_3, який прибув по залізничній накладній НОМЕР_2, прибув з ознаками недостачі. В той же день була направлена телеграма про прибуття вагону з ознаками недостачі і вантажовідправнику.

Оскільки залізниця відмовила вантажоодержувачу в видачі вантажу з перевіркою маси, позивач здійснив приймання вантажу 10.10.05 з 11 години до 15 години зі складанням Акту № 3 про приймання вантажу за кількістю відповідно до Iнструкції П-6.

Як вбачається з Акту № 3, час початку приймання зазначений 10.10.05 об 11 годин 00 хвилин (а.с. 14), але з відомості плати за користування вагонами (а.с. 31) вбачається, що вагон подано під вантаження 09.10.05 о 14 годині ЗО хвилин, повідомлення про прибуття вагону вантажоодержувач надіслав залізниці 10.10.05 об 11 годин ЗО хвилин. Час закінчення приймання у Акті № З вказано - 15:00, а у відомості про користування вагону зазначено про приймання закінчено у 11:50.

В графі Акта № 3: "Умови збереження продукції на складі отримувача до її приймання", вказано: вантаж до початку приймання на зберіганні вантажоодержувача не знаходився.

Оскільки з часу отримання вагону від залізниці (09.10.05 14:30) і до початку приймання вантажу (10.10.05 об 11:30) вантаж знаходився без охорони вантажоодержувача, суди попередніх інстанцій визначили, що Акт № 3 про приймання продукції по кількості від 10.10.05 не може бути прийнятий судом як належний доказ недостачі вантажу, оскільки після приймання вагону від залізниці і початком прийняття продукції не виключений доступ до вантажу сторонніх осіб.

Відповідно статті 908 Цивільного кодексу України (435-15) перевезення вантажу, пасажирів, багажу пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Стаття 306 Господарського кодексу (436-15) встановлює, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів, визначаються цим кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 307 Господарського кодексу (436-15) , яка трансформується із статтею 908 Цивільного кодексу України (435-15) , також встановлює, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 Цивільного кодексу України (435-15) , яка трансформується із статтею 307 Господарського кодексу (436-15) та пунктом 22 Статуту залізниць України, встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента) або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 924 Цивільного кодексу України (435-15) , статтею 314 Господарського кодексу України (436-15) пунктом 110 Статуту зал ізниць України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти, сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Згідно із пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457 (457-98-п) , Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Пункт 76 Статуту залізниць України встановлює, що час перебування вагонів під навантаженням і вивантаженням у разі обслуговування залізничної під'їзної колії локомотивом залізниці визначається з моменту фактичної подачі вагонів на місце навантаження або вивантаження до моменту одержання станцією від підприємства повідомлення про готовність вагонів до забирання.

Охорона завантажених і порожніх вагонів на залізничних під'їзних коліях здійснюється засобами і за рахунок підприємств.

Пункт 4 Правил користування вагонами і контейнерами( розділ 6 Правил перевезень вантажів), затверджених Наказом Мінтрансу України від 25.02.1999 № 113 (z0165-99)

та зареєстрованих в Міністерстві юстиції, встановлює, що відомості плати за користування вагонами складаються на вагони, що подаються під навантаження і вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів у пунктах навантаження і вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, за маневрову роботу та за подавання і забирання вагонів. Відомості плати за користування вагонами мають підписуватись начальником станції і вантажовласника щоденно або в періоди пред'явлення їх станцією до розрахункового підрозділу, що встановлюється начальником залізниці.

У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями.

Згідно з пунктом 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодежувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач. Така заява має бути здійснена в момент отримання вагону з вантажем від залізниці.

Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Пунктом 5 Iнструкції П-6 встановлено, що в усіх випадках, коли при прийманні вантажу від органів транспорту встановлюється пошкодження чи порча вантажу, невідповідність найменування, чи ваги вантажу та кількості місць, зазначених у транспортному документі, а також у всіх інших випадках, коли це передбачено правилами, які діють на транспорті, вантажоодержувач зобов'язаний витребувати від органу транспорту складання комерційного акту, а у разі неправомірної відмови органу транспорту від складання комерційного акту вантажоодержувач зобов'язаний відповідно до діючих на транспорті правил оскаржити цю відмову та здійснити приймання продукції у порядку, передбаченому даною інструкцією.

Відповідно до пункту 16 Правил складання актів( розділ 28 Правил перевезень вантажів), затверджених наказом Міністерства транспорту України 28.05.02 № 334 (z0567-02) , зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.02 за № 567/6855, у разі відмови начальника станції від складання комерційного акта (акта загальної форми) або оформлення акта з порушенням цих Правил одержувач має право до вивезення вантажу зі станції, а при вивантаженні на місця незагального користування протягом 24 годин з моменту прийняття від залізниці вагона (контейнера) з вантажем подати про це письмову скаргу начальнику дирекції залізничних перевезень безпосередньо або через начальника станції.

Якщо письмова скарга одержувачем вантажу направлена на адресу інших підрозділів залізниці, то ця обставина не може вважатися належним оскарженням відмови начальника станції скласти комерційний акт, оскільки чинний Статут залізниць України та Правила перевезень вантажів не містять обов'язку пересилати неналежно адресовану скаргу до Дирекції залізничних перевезень.

09.10.05 позивачем були направлені телеграми на станцію призначення та в Управління Придніпровської залізниці з вимогою скласти комерційний акт.

За таких обставин суди попередніх інстанції обгрунтовано відхилили посилання позивача на Закон України " Про звернення громадян" (393/96-ВР) , оскільки позивач у відносинах з постачальником та перевізником виступав як приватний підприємець -суб'єкт господарської діяльності.

Суди попередніх інстанції не визнали Приймальний акт № 3 від 10.10.2005 приймання продукції по кількості належним доказом відносно як постачальника, так і перевізника.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального Кодексу України (1798-12) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та враховуючи, що господарськими судами досліджені наявні у справі матеріали, їм дана належна правова оцінка, судова колегія не вбачає підстав для скасування постановленого судом рішення з наведених у касаційній скарзі мотивів.