ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2007 р.
№ 20-7/201
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого
Першикова Є.В.,
суддів:
Савенко Г.В.,
Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу
Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (далі
Фонд)
на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду
від
12.12.06
у справі
№ 20-7/201
господарського суду
міста Севастополя
за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Ойл" (далі
Товариство)
до
Фонду,
державного комунального підприємства "Бюро технічної
інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна"
в місті Севастополі (далі Бюро),
треті особи:
Служба автомобільних доріг в місті Севастополі (далі Служба),
Севастопольська міська рада (далі Рада),
Севастопольська міська державна адміністрація (далі
Адміністрація),
Iнспекція державного архітектурно-будівельного контролю
Севастопольської міської державної адміністрації (далі Iнспекція),
про
визнання права власності, зобов'язання Фонду видати свідоцтво
про право власності, зобов'язання Бюро зареєструвати право
власності
В судових засіданнях взяли участь представники
- позивача:
Олейнік А.Л. (за дов. № 03/10-06 від 01.10.06)
- у судовому засіданні 15.03.07, 05.04.07;
Денисов Ю.Г. (за дов. № 02/10-06 від 01.10.06)
- у судовому засіданні 15.03.07;
- відповідачів:
Фонду:
не з'явились;
Бюро:
не з'явились;
- третіх осіб:
Служби:
не з'явились;
Ради:
не з'явились;
Адміністрації:
не з'явились;
Iнспекції:
не з'явились.
Ухвалою від 12.02.07 Вищого господарського суду України
касаційна скарга Фонду б/н від 09.01.07 була прийнята до
провадження, розгляд справи призначено на 15.03.07.
У зв'язку з неявкою представників скаржника, Бюро та третіх
осіб ухвалою від 15.03.07 Вищого господарського суду України
розгляд справи було відкладено на 05.04.07.
Вказані ухвали суду були направлені сторонам у справі в
установленому порядку, документів які б свідчили про їх
неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду
України не надходило, отже усіх учасників судового процесу
відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце
розгляду касаційної скарги.
На день розгляду справи у судовому засіданні 05.04.07
будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового
процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.
У судове засідання 05.04.07 представники скаржника, Бюро та
третіх осіб не з'явились.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду
учасників судового процесу було попереджено, що неявка без
поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення
розгляду справи на інші строки, а від скаржника, Бюро та третіх
осіб повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні
05.04.07 до колегії суддів Вищого господарського суду України не
надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи за
участі представника Товариства.
Про вказані обставини представника сторони було повідомлено
на початку судового засідання 05.04.07. Відводів складу колегії
суддів не заявлено.
За згодою представника Товариства, відповідно до ч. 2 ст. 85
та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, у судовому засіданні 05.04.07 було оголошено лише
вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського
суду України.
Рішенням від 16.10-08.11.06 господарського суду міста
Севастополя (суддя Iлюхіна Г.П.) у задоволенні позовних вимог
Товариству відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Порядок
державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, який діяв з
08.07.03 та Порядок, який діє з 29.09.05 передбачають наявність
дозволів та технічних умов, які Товариством не отримувались, зміст
яких передбачає попереднє вилучення земельної ділянки. Крім того,
місцевий суд вказав про невірне обрання Товариством способу
захисту, оскільки обраний спосіб захисту не відповідає обставинам
справи: визнання права власності на об'єкти, в той час як, на
думку місцевого суду, Товариство мало просити визнати право
загальної дольової власності на об'єкт з попереднім зазначенням
долі Товариства і долі Держави в особі Служби автомобільних доріг.
Постановою від 12.12.06 Севастопольського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Заплави
Л.М., суддів -Видашенко Т.С., Латиніна О.А.) апеляційну скаргу
Товариства задоволено.
Рішення від 16.10-08.11.06 господарського суду міста
Севастополя скасовано.
Позовні вимоги Товариства задоволені.
За Товариством визнано право власності на частину 1-ої черги
автозаправного комплексу, розташованого в районі с.Верхнесадове на
707 км по лівій стороні автомобільної дороги М-26
"Харків-Сімферополь-Севастополь", № 1, в складі: операторська з
приміщенням для персоналу загальною площею 15,9 м-2; навіс площею
204,8 м-2; чотири місткості по 20 м-3 кожна; магазин з торговим
залом площею 44,5 м; склад з санвузлом загальною площею 60,4 м з
двома паливороздаточними колонками на 16 пістолетів.
Фонд зобов'язано видати свідоцтво про право власності на
належну Товариству частину 1-ої черги автозаправного комплексу,
розташованого в районі с.Верхнесадове на 707
км по лівій стороні автомобільної дороги М- 26
"Харків-Сімферополь-Севастополь", № 1, в складі: операторська з
приміщенням для персоналу загальною площею 15,9 м-2; навіс площею
204,8 м-2; чотири місткості по 20 м-3 кожна; магазин з торговим
залом площею 44,5 м-2; склад з санвузлом загальною площею 60,4 м;
з двома паливороздаточними колонками на 16 пістолетів.
Бюро зобов'язано зареєструвати право власності на належну
Товариству 1-ої черги автозаправного комплексу, розташованого в
районі с.Верхнесадове на 707 км по лівій стороні автомобільної дор
оги "Харків-Сімферополь
-Севастополь", № 1, на вказане майно.
При винесенні постанови апеляційний суд врахував, що
Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на
нерухомість містить перелік документів, на підставі яких
проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомості, при
цьому, в даний Перелік, зокрема, включені договори, по яких
відповідно до законодавства передбачається перехід права
власності. У зв'язку з зазначеним, апеляційний суд прийшов до
висновку, що право власності Товариства на частину автозаправного
комплексу виникло на законних підставах: з Договору про пайове
будівництво № 42 від 15.11.04 і Акту № 2 прийоми-передач
закінченого будівництвом об'єкту від 04.09.06, що, на думку суду
апеляційної інстанції, узгоджується з положеннями ст.ст. 11, 328,
331 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Фонд
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою в якій просить постанову від 12.12.06 Севастопольського
апеляційного господарського суду скасувати, а рішення від
16.10-08.11.06 господарського суду міста Севастополя залишити в
силі.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та
процесуального права, а саме: п. 6.1 Тимчасового положення про
порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого
наказом Міністерства юстиції від 07.02.02, ст.ст. 375, 376
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 71, 92 Земельного
кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
та ст.ст. 9, 21, 25 Закону України
"Про дорожній рух" ( 3353-12 ) (3353-12)
.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів
скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим
просить касаційну скаргу Фонду залишити без задоволення, а
постанову від 12.12.06 Севастопольського апеляційного
господарського суду -без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторони,
суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення
судовими інстанціями обставин справи та їх правову оцінку, колегія
суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, 28.09.98 розпорядженням Адміністрації № 1860-р
право постійного користування земельними ділянками загальною
площею 345,8га для обслуговування існуючих будівель і споруд по
угіддях було надано ДП "Севастопольське управління автомобільних
доріг".
На підставі наданих сторонами доказів по справі судами першої
та апеляційної інстанції також встановлено, що 15.11.04 Служба
(Забудовник) і Товариство (Iнвестор) уклали договір № 42 про
дольову участь в будівництві (далі Договір), предметом якого було
будівництво автозаправочного комплексу, включаючи реконструкцію
існуючої естакади та стоянки в районі с.Верхнесадове на 707 км по
лівій стороні автомобільної дороги М-26
"Харків-Сімферополь-Севастополь" № 1 на земельній ділянці, що
знаходиться в користуванні Служби на підставі Державного акту на
право постійного користування землею від 14.01.99, зареєстрованого
за № 776 в Книзі записів державних актів.
При вирішенні спору попередніми судовими інстанціями
встановлено, що п.п. 1.3, 2.1.6, 2.1.8 Договору сторони
передбачили, що будівництво автозаправочного комплексу
здійснюється за рахунок фінансових коштів Iнвестора з наступним
розподілом сторонами часток в порядку та на умовах цього Договору.
Після введення автозаправочного комплексу до експлуатації
Забудовник зобов'язаний: прийняти на баланс в якості своєї частки
естакаду та стоянку на 10 машин, що охороняється,
перехідно-швидкісні смуги, площею згідно проектної документації;
передати у власність Iнвестору в якості його частки наступні
об'єкти автозаправочного комплексу: операторську з магазином,
кафе, автосервіс, майданчик заправного островку з навісом та
паливороздаточними колонками, майданчик паливних резервуарів, інші
споруди, площею згідно проектної документації.
На підставі матеріалів справи місцевим та апеляційним судами
встановлено, що 04.08.06 було оформлено Акт державної приймал ьної
комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом
об'єкта: першої черги автозаправочного комплексу, а 04.09.06
складено Акти прийому-передачі закінченого будівництвом об'єкту на
баланс Забудовника від Iнвестора і у власність Iнвестора від
Забудовника.
Вирішуючи спір, попередні судові інстанції встановили, що
05.09.06 Товариство звернулось до Бюро про реєстрацію права
власності на об'єкт нерухомості: автозаправочного комплексу на 707
км автодороги державного значення М-26
"Харків-Сімферополь-Севастополь", № 1 (район с.Верхнесадове) перша
черга будівництва, проте 13.09.06 Бюро повідомило Товариство, що
підстав для оформлення та реєстрації права власності на
автозаправочний комплекс немає, так як він розміщений на земельній
ділянці, що знаходиться у користуванні ДП "Севастопольське
управління автомобільних доріг", а будівництво здійснювалось за
договором про дольову участь, що припускає виникнення права
загальної дольової власності Забудовника та Пайовика.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до п. 6 Тимчасового положення про порядок реєстрації
прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом
Міністерства юстиції України від 07.02.02 № 7/5, зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 18.02.02 за № 157/6445 ( z0157-02 ) (z0157-02)
(далі Положення), оформлення права власності на об'єкти нерухомого
майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності
місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого
самоврядування фізичним та юридичним особам на новозбудовані,
перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за
наявності акта про права власності на землю або рішення про
відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності.
Відповідно до ст. 375 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та
споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а
також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник
земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі,
споруди та інше нерухоме майно.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, Севастопольською міською радою рішення про
передачу Товариству під забудову земельної ділянки, на якій
розташований спірний об'єкт нерухомості не приймалося, а право
користування на вказану земельну ділянку зареєстровано за ДП
"Севастопольське управління автомобільних доріг" і цим
підприємством Товариству також не передавалось, а отже здійснюване
Товариством будівництво автозаправочного комплексу була здійснена
без відповідного дозволу. Таким чином, спірний об'єкт нерухомості
було збудовано без відповідних дозволів і землевідводу. Водночас,
відповідно до ч. 1, 2 ст. 376 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво
нерухомого майна, не набуває права власності на нього. За змістом
п. 6.1 Положення, оформлення права власності на об'єкти нерухомого
майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності
місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого
самоврядування: фізичним особам та юридичним особам на
новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого
майна за наявності акта про право власності на землю або рішення
про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності
акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію;
власникам спільних будівель, які на законних підставах зробили
перебудову, прибудову, унаслідок чого змінилися належні їм частки.
У разі, якщо співвласники не згодні змінити частки добровільно, це
питання вирішується в судовому порядку.
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду
України звертає увагу на певні порушення попередніми судовими
інстанціями норм процесуального законодавство щодо визначення
юрисдикційної підвідомчості даного спору.
Згідно п. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
справа адміністративної юрисдикції (далі -
адміністративна справа) -переданий на вирішення адміністративного
суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є
орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня
посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні
управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на
виконання делегованих повноважень.
Предметом позову в даній справі є, зокрема, зобов'язання бюро
технічної інвентаризації зареєструвати право власності.
Реєстрацію прав власності згідно п. 1.3 Положення здійснюють
комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (далі -БТI).
Вказане свідчить, що БТI на основі законодавства делеговані владні
повноваження у сфері суспільних правовідносин, пов'язаних зі
здійсненням від імені держави дій щодо реєстрації прав власності
на нерухоме майно. Таким чином БТI в розумінні п. 7 ст. 3 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
є суб'єктом
владних повноважень. Отже, аналіз суб'єктного складу та характеру
правовідносин свідчить, що даний спір в частині зобов'язання БТI
вчинити певні дії в межах делегованих їй державних повноважень є
справою адміністративної юрисдикції.
У відповідності з п. 7 розділу VII "Прикінцеві та перехідні
положення" Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у
справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, а також
апеляційні, касаційній скарги (подання) розглядаються в порядку,
встановленому цим Кодексом.
На порушення цих вимог, суди першої та апеляційної інстанцій,
при прийнятті судових рішень керувались положеннями Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, помилково не звернувши
уваги на необхідність виокремлення вимоги про зобов'язання Бюро
зареєструвати право власності в окрему судову справу, яку слід
було розглянути за правилами Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по
суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в
контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у
даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в
комплексі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
апеляційною інстанцією не лише норм матеріального та
процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки
доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України
наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції
касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення, ухвалені
у справі, підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий
розгляд до господарського суду міста Севастополя зі стадії
порушення провадження у справі.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти
до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити
спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської
міської ради від 09.01.07 задовольнити частково.
Рішення від 16.10-08.11.06 господарського суду міста
Севастополя та постанову від 12.12.06 Севастопольського
апеляційного господарського суду у справі № 20-7/201
господарського суду міста Севастополя скасувати, а справу
направити на новий розгляд до суду першої інстанції зі стадії
порушення провадження у справі.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Г.Савенко
I.Ходаківська