ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.04.2007 Справа N 16/307-38/265
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді: Добролюбової Т.В.,
суддів: Гоголь Т.Г.,
Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Дніпропетровський лакофарбовий завод”,
м. Дніпропетровськ
на рішення господарського суду м. Києва від 19.09.2006
та постанову Київського апеляційного господарського суду
від 22.11.2006
у справі N 16/307-38/265
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Дніпропетровський лакофарбовий завод”,
м. Дніпропетровськ
до 1. Національного банку України;
2. Державного казначейства України
третя особа на Акціонерний комерційний банк “Прем'єрбанк”,
стороні І–го м. Дніпропетровськ
відповідача, яка не
заявляє самостійних
вимог на предмет
спору
про стягнення 6 891 956,94 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися
від відповідачів: 1. Скуратівський А.В. за дов. від 16.05.06
Гантімуров Є.С. за дов. від 13.12.04
2. не з'явилися
від третьої особи: не з'явилися
Відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
учасники судового процесу належним чином
повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого
господарського суду України від 20.02.2007, надіслана сторонам у
справі –27.02.2007), проте представники позивача, другого
відповідача та третьої особи не скористалися правом, наданим їм
статею 22 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
на участь у судовому засіданні касаційної інстанції.
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2005 року Відкрите акціонерне товариство
“Дніпропетровський лакофарбовий завод” звернулося до
господарського суду м. Києва з позовом до Національного банку
України та Державного казначейства України про відшкодування
шкоди у сумі 6 891 956,94грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.05.2005 до участі у
справі в якості третьої особи на стороні І-го відповідача, яка
не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено - АКБ
“Прем'єрбанк”.
Рішенням господарського суду м. Києва від 06.07.2005 (суддя:
Ярмак О.М.), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 30.09.2005 (судді:
Андрієнко В.В. – головуючий, Губенко Н.М., Малетич М.М.) –у
задоволенні позову відмовлено з огляду на недоведеність
позивачем обставин, на які він посилається як на підставу своїх
вимог, а саме: наявності всіх умов для покладення цивільної
відповідальності за заподіяння шкоди на відповідачів у справі.
Крім того, суди зазначили, що рішенням господарського суду
Дніпропетровської області від 23.05.2005 у справі N 30/193
підтверджена відповідність застосування Національним банком
України процедури ліквідації АКБ “Прем’єрбанк”, що свідчить про
відсутність у діях банка протиправної поведінки.
За касаційною скаргою Відкритого акціонерного товариства
“Дніпропетровський лакофарбовий завод” судові рішення
переглянуті в касаційному порядку і постановою Вищого
господарського суду України від 30.03.2006 року - скасовані з
направленням справи на новий розгляд до господарського суду
м. Києва.
Постанова Вищого господарського суду України вмотивована тим, що
судами попередніх інстанцій не з'ясовано чи є застосовані
Національним банком України заходи адекватними до допущених АКБ
“Прем'єрбанк” порушень.
При новому розгляді справи господарським судом м. Києва прийняте
рішення від 19.09.2006 (суддя: Власов Ю.Л.), яким у задоволенні
позову відмовлено з огляду на те, що Національним банком України
вжиті адекватні заходи впливу до АКБ “Прем'єрбанк”, в межах
повноважень, встановлених нормами Закону України “Про
Національний банк України” ( 679-14 ) (679-14)
, Закону України “Про банки
і банківську діяльність” ( 2121-14 ) (2121-14)
та Положення про
застосування Національним банком України заходів впливу за
порушення банківського законодавства, затв. Постановою Правління
Національного банку України від 28.08.2001 N 369; прийнята
Національним банком України постанова про відкликання
банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації
свідчать про те, що до банка –порушника застосовані більш
жорсткі заходи впливу, передбачені статею 73 Закону України “Про
банки і банківську діяльність” ( 2121-14 ) (2121-14)
та визнано, що
призначення тимчасової адміністрації не є обов'язковим; у справі
про банкрутство АКБ “Прем'єрбанк” майнові вимоги позивача
визнані у сумі 6892071,74грн.
Судами визнано, що порушення майнових прав позивача на
розпорядження належними йому грошовими коштами було спричинено
третьою особою внаслідок невиконання нею договірних зобов'язань,
Національний банк України шкоду майновим інтересам позивача не
спричинив.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
22.11.2006 (судді: Кондес Л.О. –головуючий, Куровський С.В.,
Михальська Ю.Б.) - судове рішення залишене без змін з тих же
підстав.
Відкрите акціонерне товариство “Дніпропетровський лакофарбовий
завод” звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові акти та
прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
На обґрунтування касаційної скарги товариство наводить наступні
доводи:
- висновки судів суперечать Закону України “Про банки і
банківську діяльність” ( 2121-14 ) (2121-14)
, зокрема, статті 73 вказаного
Закону, яка містить виключний перелік заходів впливу на банк -
порушника законодавства, а відкликання ліцензії та ініціювання
процедури ліквідації банку не є заходом впливу, так як захід
впливу - це дія, направлена на покращення фінансового становища
банку, а ліквідація банку аж ніяк не може сприяти цій меті.
Заходом впливу є саме призначення тимчасової адміністрації і
саме цей вагомий захід впливу відповідач з невідомих причин не
застосував;
- стаття 75 Закону України “Про банки і банківську діяльність”
( 2121-14 ) (2121-14)
зобов'язує Національний банк України запровадити
тимчасову адміністрацію в разі загрози платоспроможності банку,
така загроза мала місце у даній справі, бо вона підтверджується
таким загальновідомим фактом, як наступне банкрутство АКБ
“Прем'єрбанк”.
Неправильне застосування судами норм Закону України “Про банки і
банківську діяльність” ( 2121-14 ) (2121-14)
, на думку скаржника, призвело
до хибних висновків судів про відсутність шкоди, заподіяної
відповідачем товариству.
У відзиві на касаційну скаргу АКБ “Прем’єрбанк” просить судові
акти залишити без змін, зазначає, що призначення тимчасової
адміністрації не мало вирішального значення як для відновлення
платоспроможності банку, так і для розрахунків з кредиторами;
відкликання Національним банком України ліцензії та ініціювання
процедури ліквідації АКБ “Прем’єрбанк” є відповідним до
фінансового стану та порушень банку заходом і повністю
відповідає законодавству.
Від Національного банку України надійшов відзив, в якому банк
викладає свою незгоду з доводами касаційної скарги, вважає їх
безпідставними з огляду на те, що Закон України “Про банки і
банківську діяльність” ( 2121-14 ) (2121-14)
не містить норм, які
обумовлюють право Національного банку України відкликати
банківську ліцензію лише у разі попереднього введення у
банка-порушника тимчасової адміністрації.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши
фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної
оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення
присутніх у засіданні суду представників відповідача-І,
обговоривши доводи касаційної скарги дійшла висновку про
відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке:
Згідно з імперативними вимогами статей 111-5, 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин
справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Як встановлено господарськими судами під час розгляду даної
справи, предметом позову є стягнення шкоди, заподіяної внаслідок
порушення Національним банком України приписів статей 67, 73, 75
Закону України “Про банки і банківську діяльність” ( 2121-14 ) (2121-14)
в
частині незастосування ним до банка-порушника (АКБ
“Прем’єрбанк“адекватних заходів впливу, зокрема, призначення
тимчасової адміністрації у разі суттєвої загрози
платоспроможності банку.
Товариство вважає саме такий захід впливу адекватним вчиненим
АКБ “Прем’єрбанк” порушенням банківського законодавства та
обов’язковим для застосування Національним банком України.
Ухилення Національного банку України від цього обов’язку
товариство розцінює як бездіяльність НБУ, незважаючи на прийняті
ним заходи, якими є розпорядження від 03.12.2003 “Про
організацію позапланової перевірки АКБ “Прем’єрбанк“”, рішення
від 12.02.2004 N 110 “Про застосування заходів впливу”, рішення
від 01.04.2004 N 198 “Про застосування заходів впливу до АКБ
“Прем’єрбанк“”, постанова від 08.09.2004 N 431 “Про затвердження
програми фінансового оздоровлення АКБ “Прем’єрбанк“”, постанова
від 10.03.2005 N 71 “Про відкликання банківської ліцензії та
ініціювання процедури ліквідації АКБ “Прем’єрбанк“” та
призначення його ліквідатора.
Як вбачається із наявного у справі рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 23.05.2005 N 30/193 судом
підтверджена відповідність застосування процедури ліквідації АКБ
“Прем’єрбанк” з боку Національного банку України вимогам Закону
України “Про банки і банківську діяльність” ( 2121-14 ) (2121-14)
.
В якості правової підстави для стягнення шкоди позивачем
зазначені статті 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями,
діями чи бездіяльністю юридичної особи особистим немайновим
правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана
майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному
обсязі особою, що її завдала. У цій статті міститься законодавче
визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну та
підстави її виникнення.
Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності
як відшкодування шкоди (збитків) необхідна наявність всіх
елементів складу цивільного правопорушення, а саме: наявність
шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний
зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою, вина.
Протиправна є поведінка, що полягає в здійсненні заборонених дій
або в утриманні від здійснення приписів правової норми діяти
певним чином (бездіяльність), тобто така, що не відповідає
вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових
прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків
(шкоди). Протиправною бездіяльністю є саме нездійснення дії, яка
вимагається законом.
Статею 73 Закону України “Про банки і банківську діяльність”
( 2121-14 ) (2121-14)
передбачені заходи впливу, які має право застосувати
Національний Банк України адекватно вчиненому порушенню у разі
порушення банками або іншими особами банківського законодавства.
Згідно зі статею 15 Закону України “Про Національний Банк
України” ( 679-14 ) (679-14)
Правління Національного банку приймає
рішення, зокрема, про застосування заходів впливу до банків.
Отже, до виключної компетенції Національного банку України
віднесено право визначати і застосовувати до порушників
банківського законодавства адекватні заходи впливу. Відповідно
до статті 75 Закону України “Про банки і банківську діяльність”
( 2121-14 ) (2121-14)
Національний банк України зобов’язаний призначити
тимчасову адміністрацію у разі істотної загрози
платоспроможності банку, а частиною 2 статті 73 цього Закону
( 2121-14 ) (2121-14)
передбачено, що у разі порушення цього Закону
( 2121-14 ) (2121-14)
чи нормативно-правових актів Національного банку
України, що спричинило значну втрату активів або доходів, і
настанні ознак неплатоспроможності банку Національний банк
України має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру
ліквідації банку згідно з положеннями цього Закону.
Зі змісту зазначених норм випливає, що призначення тимчасової
адміністрації не обов’язково повинно передувати такій дії
Національного банку України як відкликання ліцензії.
А відтак, судами зроблений правильний висновок, що позивачем не
доведена протиправність поведінки Національного банку України,
причинний зв’язок між шкодою і поведінкою та вина відповідача.
Щкода, як умова відповідальності, визначається залежно від того,
чи є об’єктом протиправного посягання особа або майно.
Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій порушення
майнових прав позивача було спричинено АКБ “Прем’єрбанк”, а не
Національним банком України.
Відповідальність згідно зі статею 1173 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
настає за загальними умовами відповідальності
при завданні шкоди, але за певних означених у ній спеціальних
умов.
Відповідно до статті 2 Закону України “Про Національний Банк
України” ( 679-14 ) (679-14)
Національний банк України є центральним
банком України, особливим центральним органом державного
управління і згідно зі статтями 4, 5 цього Закону ( 679-14 ) (679-14)
не
відповідає за зобов’язаннями органів державної влади, банків, а
останні – не відповідають за зобов’язання Національного банку
України.
Господарськими судами встановлено, що Національний банк України
по відношенню до АКБ “Прем’єрбанк” діяв в межах, наданих йому
законодавством повноважень.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті
111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного
господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку про те, що апеляційний господарський
суд, в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, повторно розглядаючи справу,
всебічно, повно та об’єктивно розглянув в судовому процесі всі
обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в
обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, вірно застосував
норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та
з урахуванням статті 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшов законного та обґрунтованого висновку
про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Як наслідок, прийняті судові рішення відповідають нормам
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
Постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 N 11
“Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями,
а доводи скаржника не можуть бути підставою для їх зміни або
скасування.
Відповідно до пункту 1 стат ті 111-9 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити
рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без
змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає,
що рішення або постанова господарського суду прийняті з
дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду м. Києва від 19.09.2006 та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2006 у
справі N 16/307-38/265 – залишити без змін.
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Дніпропетровський лакофарбовий завод” –залишити без
задоволення.