ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2007 р.
№ 49/122-06
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. -головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу суб'єкта підприємницької
діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, с. Вільшани Харківської
області (далі -СПД ОСОБА_1)
на рішення господарського суду Харківської області від
14.12.2006 та
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
06.02.2007
зі справи № 49/122-06
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної
особи ОСОБА_2, м. Луганськ (далі -СПД ОСОБА_2)
до СПД ОСОБА_1
про стягнення 74303,68 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
СПД ОСОБА_2 -не з'явились,
СПД ОСОБА_1 -ОСОБА_3
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про стягнення з СПД ОСОБА_1 74303,68 грн.
збитків, заподіяних псуванням товару під час його перевезення
автомобільним транспортом.
Рішенням господарського суду Харківської області від
14.12.2006 (суддя Кононова О.В.), залишеним без змін постановою
Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2007
(колегія суддів у складі: Демченко В.О. -головуючий, судді
Такмаков Ю.В., Барбашова С.В.), позов задоволено повністю. Названі
судові акти з посиланням на приписи статей 17, 23, 32 Конвенції
про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від
19.05.1956 (далі -Конвенція), статей 926, 1166 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
(далі -ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) мотивовано
обов'язком відповідача компенсувати СПД ОСОБА_2 вартість товару,
знищеного внаслідок пожежі, що сталася під час його перевезення
відповідачем.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України СПД
ОСОБА_1 просить скасувати зазначені рішення та постанову
господарських судів з даного спору та відмовити в задоволенні
позову. Скаргу мотивовано тим, що:
позивачем пропущено встановлений статтею 32 Конвенції строк
позовної давності за вимогами, що випливають з перевезення;
господарськими судами невірно визначено розмір шкоди,
заподіяної позивачеві псуванням вантажу.
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає про
правильність та обгрунтованість висновків попередніх судових
інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а
касаційну скаргу -без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час
і місце розгляду скарги.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями
фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- на виконання договору про надання послуг з транспортної
експедиції від 18.01.2005, укладеного товариством з обмеженою
відповідальністю "Проктер енд Гембл Україна" та дочірнім
підприємством "Кюне і Нагель", останнім за договором від
20.05.2005 №20-7689-505-189/190 було доручено позивачеві виконання
зобов'язання з перевезення вантажу (побутова хімія) автомобільним
транспортом за маршрутом: м. Новомосковськ Тульської області
Російської Федерації -м. Київ;
- 20.05.2005 СПД ОСОБА_2 та СПД ОСОБА_1 укладено договір,
відповідно до якого відповідач забезпечує доставку вантажу
автотранспортом за вказаним маршрутом, а позивач оплачує надані
послуги з перевезення; умовами цього договору передбачено повну
матеріальну відповідальність перевізника за втрату або пошкодження
вантажу під час його перевезення;
- 22.05.2005 відповідачем було прийнято до перевезення
вантаж - побутову хімію -вагою 19162 кг; загальна вартість цього
вантажу згідно з інвойсом НОМЕР_1 становила в еквіваленті 14713,60
дол. США;
- внаслідок загоряння корпусу причепу автомобіля, що сталося
24.05.2005 поблизу м. Калуги з причин "запалювання автогуми на
одному з коліс причепа внаслідок розриву покришки та тертя
металевої частини колеса об поверхню покриття дороги", більша
частина вантажу згоріла, а частково збережений товар зазнав
закопчення продуктами горіння;
- відповідно до претензії дочірнього підприємства "Кюне і
Нагель" № 34/05-СР, що надійшла на адресу позивача 29.06.2005,
сума спричинених знищенням та псуванням товару збитків становить
74303,68 грн.; розмір цих збитків позивач відшкодував дочірньому
підприємству "Кюне і Нагель" у повному обсязі;
- 15.07.2005 позивач направив відповідачеві претензію № 9 з
вимогою компенсувати спричинені збитки в сумі 74303,68 грн., яку
було визнано СПД ОСОБА_1 у листі від 12.09.2005.
Причиною виникнення даного спору стало питання про наявність
у відповідача обов'язку відшкодувати позивачеві вартість
втраченого вантажу в сумі 74303,68 грн.
У статті 1 Конвенції визначено, що остання застосовуються до
будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за плату за
допомогою автомобілів, коли вказані у договорі місце прийняття до
перевезення вантажу та місце, передбачене для здавання вантажу,
знаходяться на території двох різних держав, із яких принаймні
одна є учасницею Конвенції. Застосування Конвенції не залежить від
місця проживання та національності сторін, що укладають договір.
Як вбачається з установлених судовими інстанціями обставин
справи, місцем навантаження вантажу є Російська Федерація, яка на
момент укладання та виконання названих договорів перевезення була
учасницею Конвенції. Відтак положення останньої поширюються на
спірні правовідносини.
Відповідно до приписів Конвенції:
транспортер несе відповідальність за повну або часткову
втрату вантажу або за його пошкодження, що сталося у проміжок часу
між прийняттям вантажу до перевезення та його здаванням, а також
за прострочення доставки(стаття 17);
коли, згідно з положеннями цієї Конвенції, транспортер
зобов'язаний відшкодувати шкоду, викликану повною або частковою
втратою вантажу, розмір суми, що підлягає відшкодуванню,
визначається на підставі вартості вантажу у місці та під час
прийняття його до перевезення. Вартість вантажу визначається на
підставі біржового котирування або, за відсутності такого, на
підставі поточної ринкової вартості, або ж, за відсутності й
однієї і другої, на підставі звичайної вартості товару такого ж
роду та якості (стаття 23);
у випадку пошкодження вантажу транспортер повинен сплатити
суму, що відповідає знеціненню вантажу, яка обчислюється з
прийняттям за основу вартості вантажу у відповідності з
положеннями пунктів 1, 2 та 4 статті 23 (стаття 25).
Відповідно до статті 920 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у разі
порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення,
сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю
сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами,
транспортними кодексами (статутами).
Втім, вирішуючи спір та покладаючи на відповідача повну
матеріальну відповідальність за заподіяні позивачу збитки, судові
інстанції не врахували наведені положення законодавства, на
підставі сукупної оцінки наявних у справі доказів не встановили
суму компенсації, що підлягає стягненню з відповідача з огляду на
те, що внаслідок пожежі було знищено лише частину вантажу.
Господарськими судами не надано правової оцінки наявному у
матеріалах справи експертному висновку Калузької
торгово-промислової палати від 31.05.2005 №26 (а.с. 70-71), що
визначає ринкову вартість партії товару, який не було знищено
пожежею. В даному ж разі для правильного визначення суми
відшкодування за втрачений та пошкоджений товар необхідно
встановити як вартість знищеного вантажу, так і суму, що
відповідає знеціненню пошкодженого товару, та з урахуванням цього
обчислити суму спричинених збитків.
До того ж, визначаючи вартість вантажу під час прийняття його
до перевезення у сумі, що еквівалентна 14713,60 дол. США,
господарські суди залишили поза увагою той факт, що у накладній
НОМЕР_2 на відпуск матеріалів на сторону (а.с. 55-56) зазначено
вартість відвантаженого товару в сумі 336313,28 рос. руб. (що було
еквівалентним 12028,04 дол. США). Визначення ж дійсної вартості
вантажу з урахуванням вимог статті 23 Конвенції становить фактичну
основу спірних правовідносин, необхідну для вирішення цього спору.
Касаційна інстанція відповідно до частин першої і другої
статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
уповноважена перевіряти застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та
не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
З урахуванням викладеного рішення місцевого та постанова
апеляційного господарських судів по суті спору підлягають
скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
У новому розгляді справи господарському суду першої інстанції
слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити
всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають
юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті,
встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від
встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що
регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і
обгрунтоване рішення.
Керуючись статтями 111-7,- 111-9 -111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької
діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Харківської області від
14.12.2006 та постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 06.02.2007 зі справи № 49/122-06 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Харківської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя I. Бенедисюк
Суддя Б. Львов