ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2007 р.
№ 29/321пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів :
Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- Полторацька Т.В.,
відповідачів прокуратури
- не з'явилися, - Прасов О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу та касаційне подання
Слов'янської ОДПI заступника прокурора Донецької області
на постанову
від 30.01.2007 Донецького апеляційного господарського суду
у справі
№29/321пд
за позовом
прокурора м.Слов'янська в інтересах держави в особі
Слов'янської ОДПI
до
1.ПП "Сізіф-Буд-Луг"; 2.приватного підприємця ОСОБА_1
про
визнання недійсним господарського зобов'язання, яке виникло
на підставі договору купівлі-продажу від 01.03.2005
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від 25.12.2006
(суддя Гаврищук Т.Г.), залишеною без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 30.01.2007 (судді: Величко
Н.Л., Волков Р.В., Запорощенко М.Д.) в позові відмовлено з тих
мотивів, що позивачем не доведено укладення першим відповідачем
договору купівлі-продажу від 01.03.2005 з метою, яка завідомо
суперечить інтересам держави та суспільства.
Слов'янська ОДПI в поданій касаційній скарзі просить рішення
та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення
позову в повному обсязі та за наявності наміру у однієї сторони
застосувати наслідки, передбачені ст.208 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
оскільки вважає, що при прийнятті оскаржуваних рішення та
постанови судами не прийняті до уваги встановлені постановою
господарського суду Луганської області від 31.01.2006 у справі
№9/758пн-ад факти про те, що директор ПП "Сізіф-Буд-Луг" не мав
мети та не міг здійснювати підприємницьку діяльність в якості
директора та не мав наміру сплачувати до державного бюджету і
цільових фондів податки і збори, що призвело до порушення
ст.ст.207, 208 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
та ст.35 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заступник прокурора Донецької області у внесеному касаційному
поданні просить рішення та постанову скасувати, справу передати
на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на
порушення судами ст.ст.207, 208 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
та ст.ст.35,
43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Зокрема, прокурор вказує на
неврахування судами фактів, встановлених постановою господарського
суду Луганської області від 31.01.2006 у справі №9/758пн-ад, а
також тих обставин, що справа за позовом прокурора м.Слов'янська в
інтересах держави в особі Слов'янської ОДПI є публічно-правовим
спором, підвідомчим адміністративним судам України, проте, в
порушення вимог Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
справа розглядалася судами за правилами Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм
матеріального і процесуального права та заслухавши пояснення
присутніх у засіданні представників позивача та прокуратури,
дійшла висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню,
касаційна скарга - частковому задоволенню, а оскаржувані рішення
та постанова -скасуванню з передачею справи на новий розгляд до
господарського суду Донецької області з наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові
апеляційний господарський суд виходив з того, що:
Постанова господарського суду Луганської області від
31.01.2006 у справі №9/758пн-ад не може вважатися доказом
спрямованості умислу та доведення мети, суперечної інтересам
держави та суспільства при здійсненні спірного господарського
зобов'язання, оскільки вона не містить в собі висновків щодо
господарських зобов'язань, які виникли між відповідачами на
підставі договору купівлі-продажу від 01.03.2005. Предметом
дослідження по справі№9/758пн-ад є, зокрема, припинення діяльності
ПП "Сізіф-Буд-Луг", а не наявність протиправного умислу при
укладенні договору купівлі-продажу під час підприємницької
діяльності.
Прокурор не надав доказів, що засвідчують підписання
оспорюваної угоди безпосередньо особою, яка діяла від імені ПП
"Сізіф-Буд-Луг" в силу повноважень, заснованих, зокрема, на
законі, довіреності, установчих документах. Матерали справи також
не містять будь-яких доказів донарахування податкових зобов'язань
податковим органом за порушення податкового законодавства за
спірним договором та доказів кримінальної відповідальності
посадових осіб і відповідальності суб'єктів господарювання за
ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення.
Отже, заявником не доведені обставини в підтвердження того,
що, укладаючи договір, перший відповідач діяв з метою, яка
завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Однак, колегія не може погодитися з висновками судів з огляду
на таке.
Відхиляючи посилання прокурора на постанову господарського
суду Луганської області від 31.01.2006 у справі №9/758пн-ад судом
не надано належної правової оцінки всім встановленим цією
постановою юридичним фактам, які мають істотне значення для
правильного вирішення даного спору.
Зокрема, господарський суд Луганської області при розгляді
вказаної адміністративної справи встановив, що засновником ПП
"Сізіф-Буд-Луг" не були виконані вимоги ст.67 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та п.8 ст.19, ст.42, п.п.1, 2 ст.65 Господарського
кодексу України, оскільки після реєстрації підприємства відповідач
не мав на меті і не міг здійснювати підприємницьку діяльність в
якості директора -виконавчого органу та не мав наміру сплачувати
до державного бюджету і державних цільових фондів податки, збори
та обов'язкові платежі. Всі установчі документи та печатка
підприємства були передані засновником ПП "Сізіф-Буд-Луг"
Поляковим Є.В. малознайомій особі, з якою він більше не
зустрічався.
Наведені обставини апеляційним судом не спростовано, що
свідчить про неповне з'ясування обставин справи та є підставою для
її передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судами першої та апеляційної
інстанції всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надано ретельної правової оцінки, а
згідно імперативних вимог ч.2 ст.111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2
ст.111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та
обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім
обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає направленню на
новий розгляд для достовірного з'ясування інших обставин, які
мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Разом з тим, поза увагою судів першої та апеляційної
інстанцій залишилися також ті обставини, що відповідно до частини
1 статті 179 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами
господарювання або між суб'єктами господарювання і
негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі
господарських договорів, є господарсько-договірними
зобов'язаннями.
Позовні вимоги про визнання недійсним господарського
зобов'язання між відповідачами обгрунтовані визначенням його
(зобов'язання), як такого, що суперечить інтересам держави та
укладеного за наявності умислу однієї сторони (ПП
"Сізіф-Буд-Луг") на ухилення від сплати податків з підстав
передбачених частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
та із застосуванням наслідків, визначених ч.1 ст.208
цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.207 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
господарське
зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з
метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,
або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б
одним з них господарської компетенції (спеціальної
правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або
відповідного органу державної влади визнано судом недійсним
повністю або в частині.
Частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
встановлено, якщо господарське зобов'язання визнано
недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить
інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру лише в
однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій
стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування
виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
визначена підвідомчість справ господарським судам.
Виходячи з положень пунктів 1, 7, 9 статті 3 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт
владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого
самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт,
який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства,
в тому числі на виконання делегованих повноважень, є справою
адміністративної юрисдикції (адміністративною справою).
Отже, у контексті зазначених норм Кодексу, справою
адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення
адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами суспільних
відносин стосовно їх прав і обов'язків у правовідносинах, в яких
хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений здійснювати
управлінські чи контрольні функції щодо іншого (інших) суб'єктів,
а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та
приписи такого суб'єкта владних повноважень. Згідно пункту 11
статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"
( 509-12 ) (509-12)
на Державні податкові інспекції в районах, містах без
районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані
державні податкові інспекції покладено, зокрема, функцію подавати
до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян
про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів,
одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів,
одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення
заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за
рахунок їх майна.
Таким чином, позивач, який є органом державної податкової
служби, виступає у даних правовідносинах не як суб'єкт
господарської діяльності, а як суб'єкт владних повноважень, що у
відповідності із підпунктом 4 пункту 1 статті 17 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, має право
звертатись з адміністративними позовами у випадках, встановлених
законом.
Суди попередніх інстанцій повинні були, проаналізувавши
суб'єктний склад та характер правовідносин, встановити, до
юрисдикції яких судів (господарських чи адміністративних)
віднесено спір за позовом Слов'янської об'єднаної державної
податкової інспекції до ПП "Сізіф-Буд-Луг" та приватного
підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним господарського
зобов'язання, яке виникло на підставі договору, та стягнення в
доход держави одержаного стороною за договором, яка діяла з метою,
завідомо суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1
статті 208 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
).
Наведене не виключає наявність підстав вважати, що даний спір
розглянуто за правилами Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
без встановлення належної юрисдикції.
Розгляд справи у невірно обраній процесуальній судовій
процедурі може істотно вплинути на обсяг прав і обов'язків
учасників процесу на будь-яких його стадіях.
З огляду на викладене касаційна інстанція вважає за необхідне
на підставі ст.111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
доручити суду першої інстанції при новому
розгляді справи надати позивачу можливість уточнити позовні
вимоги та процесуальні підстави їх пред'явлення.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.111-5, 111-7,
111-9-111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Слов'янської ОДПI задовольнити частково, а
касаційне подання заступника прокурора Донецької області
задовольнити повністю.
Рішення господарського суду Донецької області від 25.12.2006
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
30.01.2007 у справі №29/321пд скасувати з передачею справи на
новий розгляд до господарського суду Донецької області.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун