ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2007 р.
№ 22/24
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого:
Удовиченка О.С.
суддів:
Панової I.Ю.
Хандуріна М.I.
розглянувши касаційну
скаргу
АКБ "Росток Банк"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду
від 29.03.2006 р.
у справі
господарського суду
№ 22/24
міста Києва
за позовом
АКБ "Росток Банк"
до
1. ТОВ "Компанія IнтерПIТ ЛТД"
2. АК "Росток"
про
визнання договору уступки права вимоги від 19.12.2003 р. №
3/у недійсним
в судовому засіданні взяли участь представники :
ЗАТ "Компанія Росток":
АКБ "Росток Банк"
Савіна О.С.
Лавринчук О.Ю.
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2005 року акціонерний комерційний банк "Росток Банк"
(далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з
позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю
"Компанія IнтерПIТ ЛТД" (далі - відповідач 1) та АК "Росток"
(далі -відповідач 2) про визнання недійсним укладеного між
відповідачами договору уступки вимоги № 3/у від 19.12.2003 р. на
підставі ст.48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
як такого, що не відповідає
вимогам закону у зв'язку з недійсністю уступленої за ним вимоги до
позивача на суму 7 965 000 грн., яка виникла з договору уступки
вимоги №1/у від 19.12.2003 р.
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.02.2006 р.
позов задоволено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
29.03.2006 р. зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, а
в позові відмовлено.
В обгрунтування своєї касаційної скарги позивач зазначає, що
апеляційним судом при винесенні оскаржуваної постанови порушені
норми матеріального права, а саме: ст. ст. 197, 200 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі -ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи,
обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність
застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та
процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що
19.12.2003 р. між відповідачами було укладено договір уступки
права вимоги до позивача № 3/у, відповідно до якого відповідач 1
передав відповідачу 2 право вимоги до позивача в розмірі 7 965 000
грн., яка виникла на підставі договору уступки права вимоги від
19.12.2003 р. № 1.
Задовольняючи позов, суд першої інстанцій виходив з того, що
договір уступки права вимоги № 1 від 19.12.2003 р. рішенням
господарського суду міста Києва від 14.02.2005 р. у справі №
14/397, яке було залишено в силі постановою Верховного суду
України від 11.1.0.2005 р., визнаний недійсним.
На думку суду першої інстанції, подання даного позову
відповідає вимогам ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ст. 16 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
За ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства, установи,
організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні),
громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення
юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта
підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації),
мають право звертатися до господарського суду згідно з
встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх
порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст. 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій,
які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та
охоронюваних законом інтересів.
Суд першої інстанції в обгрунтування свого рішення зазначив,
що за спірним договором передана вимога, яка не відповідає вимогам
закону, а тому передача вимоги, яка визнана судом незаконною,
суперечить закону, і як наслідок передання цієї вимоги не
відповідає ст. ст. 197, 198 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Проте, з таким висновком суду не можна погодитись з наступних
підстав.
Стаття 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, який був чинним на час
укладення спірного договору, встановлює загальне правило про те,
що недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону, і в
частині другій містить положення, згідно з яким по недійсній угоді
кожна зі сторін зобов'язана повернути одержане в натурі -
відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки
недійсності угоди не передбачені законом.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач 1
виконав свої зобов'язання за спірним договором і передав новому
кредитору -АК "Росток Банк" документи, на яких грунтується право
вимоги, а саме: договір уступки права вимоги №1/у від 19.12.2003
р.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач є
боржником за уступленою вимогою і не є суб'єктом правовідносин
уступки вимоги, яка відбулася між відповідачами, однак позивачем
не доведено наявності порушення його прав чи охоронюваних законом
інтересів внаслідок укладення між відповідачами спірного договору
уступки вимоги.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції не звернув уваги на
те, що права позивача не підлягають захисту шляхом задоволення
позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не
є, тобто з застосуванням правового механізму встановленого ст. 48
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, незалежно від того чи відповідає спірна угода
закону.
Результатом задоволення такого позову стало застосування
судом першої інстанції наслідків недійсності угоди, які стосуються
сторін угоди і не поширюються на права позивача який не є стороною
угоди.
Суд першої інстанції при розгляді справи на це уваги не
звернув, що потягло за собою ухвалення судового рішення, яке не
відповідає вимогам закону.
Таким чином, місцевий суд неправильно застосував ст. 48 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції не звернув на це належної уваги і,
відповідно, постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення
було скасовано з інших підстав, також не може вважатися законною.
Згідно ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі
докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої
сили.
Відтак, судова колегія Вищого господарського суду України
дійшла висновку, що судами не було з'ясовано, що є предметом даної
справи, на яких вимогах грунтується оскаржуваний договір, судом
першої інстанції також не було доведено, яким чином оскаржуваний
договір уступки права вимоги порушує права та законні інтереси
позивача, який не є стороною оскаржуваного договору, на що не
звернув належної уваги суд апеляційної інстанції. Суд апеляційної
інстанції також належним чином не оцінив договір уступки права
вимоги від 19.12.2003 р. № 3/у.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що прийняті судами рішення та постанова не
грунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх
обставин справи та не відповідають вимогам Постанови Пленуму
Верховного Суду України № 11 від 29.12.76р. "Про судове рішення"
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
із змінами, внесеними Постановами Пленуму від
24.04.81р. №4, від 25.12.92р. № 13 ( v0013700-92 ) (v0013700-92)
.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, оскаржувана постанова суду апеляційної
інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню,
а справа направленню на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати
вищевикладене, дослідити всі обставини справи та вирішити справу у
відповідності з нормами матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного комерційного банку "Росток Банк
задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2006 р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.03.2006 р. у справі № 22/42 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста
Києва в іншому складі суддів.
Головуючий О.С. Удовиченко
Судді I.Ю. Панова
М.I. Хандурін