ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2007 р.
№ 8/229 (7-НР)
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П.- головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Закарпатського обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.
Ужгород (далі - територіальне відділення АМК)
на рішення господарського суду Закарпатської області від
04.08.2006 та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
17.01.2007
зі справи № 8/229(7-НР)
за позовом комунального підприємства "Виробниче управління
водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода", м.
Ужгород (далі - Підприємство)
до територіального відділення АМК
про визнання недійсним рішення від 30.06.2005 № 23.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача - Турецької Н.М.,
відповідача - Атаманюка Т.О., Сочки В.Ю.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про визнання недійсним рішення
адміністративної колегії територіального відділення АМК від
30.06.2005 зі справи № 04-18/2005 (далі - оспорюване рішення).
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.06.2006
зі справи № 8/229 постанову господарського суду Закарпатської
області від 04.11.2005 та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 14.02.2006 з даної справи було скасовано,
а останню передано на новий розгляд до господарського суду
Закарпатської області.
У новому розгляді справа одержала номер 8/229 (7-НР).
Рішенням господарського суду Закарпатської області від
04.08.2006 (суддя Швед С.Б.), залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2007
(колегія суддів у складі: Бойко С.М. - головуючий, судді Бонк Т.Б.
і Марко Р.I.), позов задоволено частково; оспорюване рішення
визнано недійсним "у частині пунктів 2, 3, 4, 6"; провадження зі
справи "в частині пункту 5 рішення щодо притягнення до
адміністративної відповідальності керівника "Водоканалу" припинено
на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
). У прийнятті зазначених рішення та постанови
попередні судові інстанції виходили з відсутності в діях
Підприємства ознак правопорушень, передбачених пунктами 1 і 2
частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
; названими судовими інстанціями взято до
уваги також те, що "пункт 1 рішення (оспорюваного) має
констатуючий характер і не був предметом позовних вимог по суті",
а спір "в частині п. 5 рішення щодо притягнення до
адмінвідповідальності керівника "Водоканалу" не підлягає вирішенню
в господарських судах України.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
територіальне відділення АМК просить скасувати оскаржувані рішення
та постанову попередніх судових інстанцій і передати справу на
новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Скаргу
мотивовано неправильним застосуванням названими судовими
інстанціями норм матеріального і процесуального права, в тому
числі пункту 1 частини другої статті 13, пункту 2 статті 50 Закону
України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
, Правил
користування системами комунального водопостачання та
водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом
Державного комітету України по житлово-комунальному господарству
від 02.07.1994 № 65, Правил надання населенню послуг з водо-,
теплопостачання та водовідведення, затверджених постановою
Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 № 1497 ( 1497-97-п ) (1497-97-п)
(далі - Правила надання послуг), а також статей 4-7, 35, 111-12
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу Підприємство заперечує проти
доводів скаржника, зазначаючи про їх необгрунтованість та про
правильність висновків попередніх судових інстанцій, і просить
оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу -без
задоволення.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до адміністративних судів можуть
бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів
владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи
бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший
порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4
названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на
всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом
встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до
приписів статті 60 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
рішення органів Антимонопольного комітету
України оскаржуються до господарського суду.
У пункті 4 Iнформаційного листа Верховного Суду України від
26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: "Закони України можуть
передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в
порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України
"Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
встановлює, що
заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення
органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у
двомісячний строк з дня одержання рішення)".
Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості
господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з оспорюваним рішенням:
· зафіксовано факти зловживання Підприємством монопольним
(домінуючим) становищем на ринку послуг з водопостачання та
відведення стічних вод у м. Ужгороді, селах Кінчеш та Коритняни
Ужгородського району шляхом встановлення умов реалізації послуг
населенню, які неможливо було б встановити за умов існування
значної конкуренції на ринку, та застосування різних цін та інших
умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання без
об'єктивно виправданих на те причин, що є порушенням законодавства
про захист економічної конкуренції (частина перша, пункти 1 і 2
частини другої статті 13, пункт 2 статті 50 Закону України "Про
захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
);
· до відповідних порушень віднесено:
включення до договорів про надання населенню (громадянам)
послуг умови про можливість припинення надання послуг у разі
прострочення їх оплати понад 2 місяці -замість відповідного
3-місячного строку, передбаченого пунктом 35 Правил надання
послуг;
встановлення розрахунку за послуги з бюджетними
організаціями, виходячи з обсягів бюджетного фінансування цих
послуг; нарахування плати за послуги за нормами водоспоживання,
які не відповідають нормативно-правовим документам, і
відповідно -стягнення економічно необгрунтованої плати за надані
послуги;
встановлення та застосування в рівнозначних договорах з
обласним госпіталем інвалідів та учасників ліквідації аварії на
ЧАЕС і з обласним кардіологічним диспансером різних умов оплати
послуг, а саме: в першому випадку -відповідно до розміру
бюджетного фінансування, а в другому -за нормами водопостачання;
· за вчинені порушення до Підприємства на підставі статті 52
Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
застосовано штраф у загальній сумі 5 000 грн. (пункти 2, 3, 4, 6
оспорюваного рішення);
- на Підприємство покладено обов'язки з якісного забезпечення
потреб населення та міста Ужгорода у централізованому
водопостачанні та водовідведенні; Підприємство є монополістом у
цій сфері (статті 1, 2, 5 Закону України "Про природні монополії"
( 1682-14 ) (1682-14)
);
- з урахуванням вимог статті 8 цього Закону Підприємство не
може встановлювати вільні (в тому числі й різні) ціни для
споживачів та змінювати їх, оскільки ціни "встановлюються
централізовано органами державної влади (місцевого
самоврядування)", а відтак, за висновками господарських судів, не
може бути й суб'єктом зловживання своїм монопольним становищем "у
сфері ціноутворення на послуги водопостачання та водовідведення у
розумінні інкримінованого йому порушення";
- аналіз змісту договорів, укладених Підприємством з іншими
суб'єктами господарювання, та наявні рішення Ужгородського
міськвиконкому про встановлення цін (тарифів) на послуги з
водопостачання та водовідведення свідчать про відсутність
зловживань з боку Підприємства "по цій позиції";
- аналіз договорів щодо встановлення обсягів послуг у межах
бюджетного фінансування не свідчить про встановлення для
споживачів різних умов стосовно рівнозначних угод без об'єктивно
виправданих на те причин та з метою стягнення завищеної плати за
воду й водовідведення; об'єктивною причиною у відповідних випадках
є вимоги бюджетного законодавства щодо лімітування витрат на
утримання бюджетних організацій з метою економії та раціонального
використання коштів державного бюджету (частина п'ята статті 51
Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
, стаття 54 Закону України
"Про Державний бюджет України на 2005 рік" ( 2285-15 ) (2285-15)
);
- у договорах Підприємства з госпіталем інвалідів війни,
кардіологічним диспансером передбачено обов'язкове встановлення
споживачами засобу обліку води (лічильника), визначено можливість
зміни обсягів споживання води шляхом укладення додаткової угоди.
Відповідно до пунктів 1 і 2 частини другої статті 13 Закону
України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку,
зокрема, визнається:
- встановлення таких цін чи інших умов придбання або
реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов
існування значної конкуренції на ринку;
- застосування різних цін чи різних інших умов до
рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи
покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.
З урахуванням цих законодавчих приписів, за якими
територіальне відділення АМК у прийнятті оспорюваного рішення
кваліфікувало дії підприємства, господарські суди у розгляді даної
справи повинні були вичерпно з'ясувати обставини, з якими названий
Закон пов'язує визнання певних дій зловживанням монопольним
(домінуючим) становищем та застосування передбачених ним заходів
відповідальності. Однак усього кола таких обставин попередніми
судовими інстанціями не перевірено.
Так, у вирішенні спору названі судові інстанції виходили з
того, що Підприємство не може встановлювати вільні (в тому числі і
різні) ціни для споживачів, змінювати їх, оскільки такі ціни
встановлюються централізовано відповідними органами, а тому
Підприємство не може бути й "суб'єктом зловживання своїм
монопольним становищем у сфері ціноутворення на послуги
водопостачання та водовідведення у розумінні інкримінованого його
порушення".
З таким твердженням погодитись не можна, оскільки спір у
даній справі стосувався не питань встановлення цін (тарифів), а
обставин, пов'язаних з установленням Підприємством інших умов
придбання товару, які неможливо було б встановити за існування
значної конкуренції на ринку. Наявність чи відсутність таких умов
в укладених Підприємством із споживачами угодах господарськими
судами належним чином не з'ясована.
Попередні судові інстанції всупереч приписові частини першої
статті 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не виконали викладеної в
постанові Вищого господарського суду України від 06.06.2006 зі
справи № 8/229 вказівки щодо з'ясування обставин, пов'язаних з
належністю Підприємства до числа виробників чи виконавців послуг з
централізованого водопостачання та водовідведення.
Крім того, суду з огляду на вимоги частини другої статті 35
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
слід перевірити доводи скаржника стосовно
наявності постанови Ужгородського міськрайонного суду від
26.07.2005 зі справи № 3-7987/05, якою, на думку територіального
відділення АМК, підтверджено обставини, покладені в основу
оспорюваного рішення адміністративної колегії цього відділення.
Касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
встановити та перевірити зазначені в цій постанові обставини, дати
їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Закарпатського обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України задовольнити.
2. Рішення господарського суду Закарпатської області від
04.08.2006 та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 17.01.2007 зі справи № 8/229 (7-НР) скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Закарпатської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя I. Бенедисюк
Суддя Б. Львов