Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючий суддя

Ходаківська I.П.

судді

Данилова Т.Б.

Савенко Г.В.

розглянувши

касаційну скаргу

Державного комітету України з державного матеріального резерву

на

рішення від 21.11.2006р. Господарського суду м.Києва

у справі

№ 32/643 т

за позовом

Державного комітету України з державного матеріального резерву

до

Відкритого акціонерного товариства "Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання"

про стягнення 618419, 25 грн.

З участю представників :

позивача - Михайлець О.В., за довіреністю

відповідача - не з'явилися

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся з позовом про зобов'язання відповідача повернути до державного матеріального резерву самовільно використані матеріальні цінності, та про стягнення з відповідача до Державного бюджету України штрафних санкцій на суму 618 419,25 грн.

Рішенням від 21.11.2006р. Господарського суду м.Києва у справі №32/643т в задоволенні позову Державного комітету України з державного матеріального резерву до Відкритого акціонерного товариства "Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання" відмовлено.

Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення від 21.11.2006р. Господарського суду м.Києва у справі №32/643т, як таке що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Також скаржником заявлено клопотання про залучення до участі у справі Генеральної прокуратури України та відкладення, у зв'язку з цим, розгляду справи.

Зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки статтею 29 ГПК України (1798-12) , яка регулює участь прокурора у справі, передбачено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу.

Залучення прокурора до участі у справі за ініціативою суду Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) не передбачає.

Відповідно до розпорядження Заступника голови Вищого господарського суду України від 28.03.2007р., у зв'язку з відпусткою судді Першикова Є.В., розгляд справи здійснюється колегією суддів у наступному складі : головуючий -Ходаківська I.П., судді -Данилова Т.Б., Савенко Г.В.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем було самовільно використані матеріальні цінності, сталь сортову конструкційну у кількості 62,981 тонн, сталь товстолистову у кількості 110,699 тонн, сталь крупносортну в кількості 2,170 тонн, сталь середньосортну в кількості 20,00 тонн, алюміній первинний вкл. силумін в кількості 188 кг., латунь ливарну вторинну в кількості 2,396 тонн, бронзу в кількості 1,902 тонн про що позивачеві стало відомо з результаті проведеної 26.02.2004 перевірки наявності якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Пунктом 3 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) визначено, що перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.

Як встановлено судом, номенклатурою накопичення, затвердженою Міністерством морського флоту СРСР №150 цт. від 09.09.1987р. до відповідача було доведено відповідне мобілізаційне завдання.

Відповідно до пункту 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1129 від 08.10.1997 (1129-97-п) , матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акту про їх прийняття, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обігу.

Аналогічна норма містилася й у Положенні про мобілізаційний резерв, затвердженому постановою ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР від 29.09.1969р., що діяла на момент доведення мобілізаційного завдання.

Документом, що підтверджує закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання, є акт закладки матеріальних цінностей за формою № 1.

Номенклатура накопичення є державним замовленням, тобто тим завданням, яке держава встановлювала підприємству, проте вказаний норматив не може свідчити про фактичну кількість закладених до мобілізаційного резерву цінностей.

Посилання позивача як на підставу своїх вимог на номенклатуру накопичення матеріальних цінностей правомірно не прийнято судом до уваги, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства документом, що підтверджує факт закладення матеріальних цінностей є відповідний акт закладки матеріальних цінностей за формою №1.

Зазначений акт суду надано не було. Позивач пояснив, що акт знищено, у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

Матеріали справи свідчать, що кошти відповідачеві на утримання матеріальних цінностей не надавалися. Письмовий договір на відповідальне зберігання між держкомрезервом та підприємством відсутній.

Як встановлено місцевим господарським судом, акти перевірки відповідача, надані позивачем не дають змоги суду встановити фактичну кількість матеріальних цінностей, які повинні зберігатися у відповідача, оскільки такі акти містять різні дані щодо розміру накопичених матеріальних цінностей так і розміру матеріальних цінностей, які повинні накопичуватися у відповідача.

Відповідно до ст.111-7 ГПК України (1798-12) Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до приписів статті 33 ГПК України (1798-12) обов'язок доказування розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки позивачем не доведено належними засобами доказування факт закладення у встановленій кількості матеріальних цінностей на відповідальне зберігання відповідачеві та їх самовільне використання, місцевий господарський суд обгрунтовано відмовив в задоволенні позову.

Отже, оскаржуване рішення місцевого господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст.ст.85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в судовому засіданні за згодою сторони оголошена вступна та резолютивна частини постанови .

Керуючись, ст.ст.111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.

Рішення від 21.11.2006р. Господарського суду м.Києва у справі №32/643т залишити без змін.