Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого,

Костенко Т.Ф.

Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційної скарги

ВАТ "Укрнафта"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2005

у справі

господарського суду м. Києва

за позовом

Полтавського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі

1.Погарщинської сільської ради;

2.Головного фінансового управління Полтавської обласної державної адміністрації;

3.Фінансового управління Лохвицької районної державної адміністрації.

до

ВАТ "Укрнафта"

треті особи

1.Полтавське обласне управління земельних ресурсів

2.Полтавська обласна виробнича асоціація "Родю-чість"

про

стягнення 40540,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивачів:

не з'явилися

від відповідача:

від третіх осіб:

від Генеральної прокурату-ри

Троценко Ю.В.- дов. № юр -675/д від 27.12.2006

не з'явилися

Баклан Н.Ю. -посвідчення № 7 від 05.01.2005.- прокурор

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 10.03.2005 господарського суду м. Києва позовні вимоги задоволено.

Стягнено з ВАТ "Укрнафта" на користь Погарщинської сільської ради - 24324, 00 грн.

Стягнено з ВАТ "Укрнафта" на користь головного фінансового управління Полтавської обласної державної адміністрації -10135,00 грн.

Стягнено з ВАТ "Укрнафта" на користь Фінансового управління Лохвицької державної адміністрації -6081,00 грн.

Постановою від 12.04.2005 Київського апеляційного господарського суду рішення від 10.03.2005 господарського суду м. Києва залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що проект відведення земельної ділянки затверджений розпорядженням голови Полтавської обласної адміністрації за № 117 від 23.04.2003, тому і обов'язок з відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва виник у відповідача лише після затвердження у встановленому законом порядку проекту і відведення земельної ділянки. Відповідно до ст.209 Земельного кодексу України (2768-14) та ст. 50 Закону України "Про державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) , кошти, які надходять внаслідок відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь підлягають зарахуванню в розмірах, визначених чинним законодавством, на спеціальні рахунки відповідних рад.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ВАТ "Укрнафта" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що судами порушені норми матеріального права та процесуального права, зокрема, ст.ст.92,121 Конституції України (254к/96-ВР) , ст.2 Бюджетного кодексу України (2542-14) , ст.5 Цивільного кодексу України (435-15) , ст.ст. 2,4-2, 84 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Господарським судом встановлено, розпорядженням голови Полтавської облдержадміністрації №117 від 23.04.03 "Про погодження місць розташування об'єктів, передачу в оренду та вилучення і надання земельних ділянок в користування" затверджено проект відведення, вилучено та надано в оренду ВАТ "Укрнафта" в особі структурного підрозділу нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" для несільськогосподарських потреб земельну ділянку загальною площею 2,25 га, з них в довгострокову оренду строком на 25 років -0,42 га, із земель сільськогосподарського призначення фермерського господарства "Москаленко", для будівництва експлуатаційної свердловини №311 Глинсько - Розбишівського родовища та під'їзду до неї, на території Погарщинської сільської ради Лохвицького району Полтавської області. Внаслідок вилучення сільськогосподарських угідь для використання їх у цілях, не пов'язаних із веденням сільського господарства на ВАТ "Укрнафта" в особі структурного підрозділу НГВУ "Полтавнафтогаз" Полтавським обласним управлінням земельних ресурсів нараховані втрати сільськогосподарського виробництва загальною сумою 40540,00 грн.

Згідно п.3 даного розпорядження ВАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" зобов'язано відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва у встановленому законодавством порядку.

Розпорядженням Голови обласної державної адміністрації № 73 від 29.02.2000 запропоновано управлінню "Полтаванафтогаз" на підставі рішення 11-ї сесії ХХIII скликання Полтавської обласної ради від 10.02.2000 здійснити до 01.04.2000 поставку мінеральних добрив в кількості 4,6 тис. тн. на суму 1 млн. грн.. Аналогічне рішення прийнято на 5-ій сесії ХХIII скликання Полтавської обласної ради від 12.12.1999. Поставка мінеральних добрив здійснювалась у 1999-2000 роках.

Норми Земельного кодексу України, (від 18.12.1990 (561-12) ), чинного на той період та норми чинного Земельного кодексу України (2768-14) передбачають відшкодування втрат сільськогосподарських угідь з їх вилученням для потреб, не пов'язаних з сільськогосподарським виробництвом.

Момент вилучення земель, як юридичний факт, пов'язувався і пов'язується з моментом прийняття рішення відповідним органом місцевого самоврядування.

Статтею 91 Земельного кодексу України (2768-14) (чинного до 01.01.2002) передбачено, що розміри і порядок визначення втрат, що підлягають відшкодуванню, а також випадки звільнення підприємств, установ і організацій від їх відшкодування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 207 чинного Земельного кодексу України (2768-14) визначає, що втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 №1279 (1279-97-п) "Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню" відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського і лісового господарства, проводиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їх земельних ділянок. Враховуючи, що проект відведення земельної ділянки був затверджений розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 08.06.2004 за № 156, то і обов'язок з відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва виник у відповідача лише після затвердження у встановленому законом порядку проекту відведення земельної ділянки. Статтею 209 Земельного кодексу України (2768-14) передбачено зарахування коштів на спеціальні бюджетні рахунки.

Оскільки на день розгляду справи відповідачем не проведено відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, зумовлених вилученням сільськогосподарських угідь, саме грошовою формою, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що оскільки в законі відшкодування втрат пов'язується з вилученням земель, то в даній справі необхідно встановити момент фактичного вилучення спірної земельної ділянки із користування того користувача, який використовував її за сільськогосподарським призначенням. Саме з цього моменту (припинення використання за призначенням як засобу виробництва в сільському господарстві) настають шкідливі наслідки, які підлягають відшкодуванню. При цьому, встановлення кінцевого терміну відшкодування втрат протягом двох місяців після затвердження проекту відведення земельної ділянки є граничним терміном, після якого визначена вартість втрат набуває для особи, яка має їх відшкодувати, статусу заборгованості.

Отже, господарському суду принагідно встановити саме момент вилучення земельної ділянки та дату встановлення розміру втрат в процедурі постанови № 1279 (1279-97-п) і виходити із того, який Земельний кодекс України 1990 (561-12) року чи чинний Земельний кодекс України (2768-14) на той час діяли. Виконання обов'язку до настання строку з яким постанова Кабінету Міністрів України №1279 (1279-97-п)  пов'язує вирахування кінцевого терміну погашення сільськогосподарських втрат в порядку діючого на той час законодавства, не може бути підставою для примушення виконання обов'язку щодо відшкодування втрат вдруге.

Разом з тим, касаційна інстанція вважає, що має бути чітко встановлено яку заборгованість і які втрати було дозволено органом місцевого самоврядування відшкодовувати структурному підрозділу відповідача способом поставки мінеральних добрив. Тобто, заборгованість вже мала існувати на момент прийняття органом місцевого самоврядування рішення про таке погашення. Щодо втрат, які ще не набули статусу заборгованості, то відшкодування дозволено було лише тих із них, проектно-кошторисна документація по яких на час прийняття рішення розглянута управлінням земельних ресурсів, тобто втрати вже мали існувати як чітко зафіксовані суми. Крім того, маючи певні розміри заборгованостей, які мали погашатися відповідно до рішень органу місцевого самоврядування та розпорядження державної адміністрації, судам принагідно встановити чи була включена в цю заборгованість та, яка є предметом спору в даній справі, або чи був на момент прийняття вищенаведених актів визначений розмір втрат, які просять стягнути в даній справі (зазначивши не дату з точністю до року, а зазначивши дату з точністю до числа місяця, місяця, року).

Зважаючи на те, що відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд господарському суду.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При новому розгляді справи принагідно повно та всебічно вияснити всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обгрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, ст. 111-9 - ст.111-11 - Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову від 12.04.2005 Київського апеляційного господарського суду та рішення від 10.03.2005 господарського суду м. Києва зі справи №36/100 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.