ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2007 р.
№ 14/238 ( rs177836 ) (rs177836)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.I. (головуючий),
Харченка В.М.,
Борденюк Є.М.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні у м. Києві
за участю представника
відповідача -Гнатюка О.I.
касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Донвуглеводоканал"
на рішення
від 05.10.2006
господарського суду
Донецької області
у справі
№ 14/238 ( rs177836 ) (rs177836)
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Донвуглеводоканал"
до
Комунального підприємства "Донецькміськводоканал"
про
стягнення 143290,00 грн.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про час
і місце слухання справи сторони були повідомлені належним чином.
В судовому засіданні 22.02.2007 оголошувалась перерва до
15.03.2007.
ВСТАНОВИВ:
У липні 2005 року відкрите акціонерне товариство
"Донвуглеводоканал" звернулося з позовом до комунального
підприємства "Донецькміськводоканал" про стягнення з відповідача
суми збитків у розмірі 143290,00 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 05.10.2006
у справі № 14/238 ( rs177836 ) (rs177836)
в задоволенні позовних вимог
відмовлено.
В апеляційному порядку зазначене рішення не переглядалось.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду
першої інстанції від 05.10.2006 та прийняти нове рішення, яким
задовольнити позовні вимоги. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що
судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та
процесуального права, зокрема, ст.ст. 35, 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ст.ст. 16, 22, 623, 772, 785, 1166 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Відзиву на касаційну скаргу відповідач до Вищого
господарського суду України не надіслав.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника
відповідача, перевіривши правильність застосування господарським
судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу
такою, що підлягає задоволенню частково.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено судом, 06.06.2004 сторони уклали між собою
договір оренди, відповідно до умов якого позивач на строк до
31.12.2004 передав відповідачу в оренду будівлю, що знаходиться за
адресою: м. Донецьк, вул. Юмашева, 92.
Судом також встановлено, що по закінченні строку дії договору
відповідач орендоване майно позивачу не повернув, а також, що
06.04.2005 у будівлі, яка розташована за вищезазначеною адресою,
відбулась пожежа, внаслідок якої було знищено покрівлю на площі
300 м-2, два віконних та два дверних блоки, два стола, двадцять
стільців, а також було пошкоджено перекриття на площі 80 м-2.
Відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог про
відшкодування шкоди, суд виходив з того, що останній, всупереч
вимогам ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, чітко не визначив предмет
спору та не надав суду доказів неналежного виконання відповідачем
зобов'язань, а також не довів наявності причинного зв'язку між
невиконанням відповідачем зобов'язань та заподіяними збитками, не
надав обгрунтований їх розрахунок.
З такими висновками суду погодитись не можна.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач,
наполягаючи на задоволенні заявлених вимог, вказував на те, що
відповідач своєчасно не повернув йому орендоване приміщення. У
цьому зв'язку, наводячи правові підстави позову, позивач посилався
на вимоги ст. 772 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, яка передбачає, що ризик
випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, у випадку
затримання його повернення наймодавцю, несе наймач. Таким чином,
обравши зазначені правові підстави позову, позивач тим самим
окреслив предмет доказування по справі, оскільки зазначив, що
загибель або пошкодження належного йому майна мали місце внаслідок
простого випадку, а тобто стались при таких обставинах, які не
містять в собі ознак вини з боку відповідача.
В той же час з тих же матеріалів справи випливає, що позивач,
обгрунтовуючи свої вимоги, визначав й інші правові підстави для
задоволення позову, а саме посилався на вимоги ст. 1166 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, якою встановлені підстави деліктної відповідальності
за завдану шкоду і згідно якої настання такої відповідальності є
можливим за наявності відповідного складу правопорушення, до якого
входять: наявність самої шкоди, протиправність поведінки
заподіювача шкоди, причинний зв'язок між визначиними складовими та
наявність вини у діях або бездіяльності заподіювача. Таким чином,
за іншими твердженнями позивача, належне йому майно було знищено
внаслідок винних дій (бездіяльності) відповідача, а тобто при
таких обставинах, які не мають нічого спільного із попередніми і
де предмет доказування є відмінним від вищезгаданого.
Крім того, наявні у справі документи свідчать про те, що
позивач, як на підставу заявлених вимог, посилався на такі
фактичні обставини справи, згідно яких відповідач, не дивлячись на
неодноразові вимоги повернути орендоване майно, продовжував
безпідставно його використовувати, про майно належним чином не
дбав, порушив при цьому правила експлуатації електрообладнання
внаслідок чого сталась пожежа і загибель майна, а отже не виконав
своїх зобов'язань повернути позивачу його майно у належному стані.
Таким чином, позивач, обгрунтовуючи свої вимоги, крім іншого,
фактично зазначив про те, що правовою підставою для задоволення
заявлених ним вимог є обставини, що передбачені ст. 779 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, оскільки в даному випадку відповідач, не дивлячись на
припинення орендних правовідносин, продовжував утримувати майно, а
отже не був позбавлений обов'язку дбати про його збереження з тим,
щоб повернути це майно позивачу у належному стані.
Вищенаведене свідчить про те, що розгляд справи здійснювався
судом за умов невизначеності як правових підстав заявленого позову
так і його предмету.
У цьому зв'язку суд не звернув увагу на вимоги ст.ст. 4-3,
43, 54, 65, 74 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а також не врахував
рекомендації, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду
України від 21.12.1990 № 9 "Про практику застосування судами
процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по
першій інстанції" ( v0009700-90 ) (v0009700-90)
, та у Постанові Пленуму
Верховного Суду України від 05.03.1977 № 1 ( v0001700-77 ) (v0001700-77)
"Про
підготовку цивільних справ до судового розгляду", згідно яких,
здійснюючи судочинство на підставах змагальності, суд, в той же
час, зобов'язаний створювати сторонам та іншим особам, які беруть
участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних
обставин самої справи і правильного застосування законодавства;
повинен вживати передбачені законом заходи для всебічного повного
і об'єктивного з'ясування обставин справи; не тільки роз'яснювати
особам, які беруть участь у справі, їх права й обов'язки, але й
сприяти їм у здійсненні цих прав.
З огляду на наведене суду належало відповідно до згаданих
вимог процесуального законодавства та роз'яснень Пленуму
Верховного Суду України, вжити необхідних заходів щодо належної
підготовки справи до судового розгляду з метою з'ясування суті
заявлених позивачем вимог та визначення підстав і предмету позову
і лише після ретельного з'ясування зазначених питань дослідити
надані сторонами докази з метою встановлення фактичних обставин
справи.
У цьому зв'язку твердження суду про те, що позивач не надав
доказів належного виконання відповідачем зобов'язань як не надав і
доказів наявності причинного зв'язку між діями (бездіяльністю)
відповідача і наставшими наслідками не можна визнати такими, що
відповідають фактичним обставинам справи. Тим більше, що серед
наявних у справі документів існують і такі, які, як це випливає з
їх змісту, можуть мати безпосереднє відношення для з'ясування
відповідних питань щодо характеру правостосунків сторін. Ці
документи були згадані судом в оскаржуваному рішенні, але
залишились без будь-якої правової оцінки з його боку.
З тих же матеріалів справи випливає, що постановою Вищого
господарського суду України від 13.04.2006, прийнятою у цій же
справі, було скасовано попереднє судове рішення про відмову у
задоволенні заявленого позову, а справа передана на новий розгляд,
в ході якого суд мав з'ясувати фактичні обставини справи, а
зокрема, у тому числі, визначити предмет та правові підстави вимог
позивача, дослідити і дати правову оцінку наданим по справі
доказам.
Відповідно до вимог ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є
обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду
справи.
В ході нового розгляду справи суд, як це вбачається із змісту
постановленого ним рішення, знехтував вищезазначеними вимогами
процесуального закону і припустився тієї ж помилки.
Сукупність наведеного дає підстави дійти до висновку про те,
що оскаржуване рішення по справі було поставновлено судом за
неповно дослідженими обставинами. Це, в свою чергу, дає підстави
для його скасування з передачею справи на новий розгляд.
В ході такого суду належить врахувати зазначені недоліки,
з'ясувати у позивача предмет і підстави заявленого ним позову,
усунувши тим самим двозначність і взаємовиключність його позиції,
на підставі наданих, а при необхідності і додатково зібраних
доказів встановити фактичні обставини справи та, в залежності від
встановленого, прийняти відповідне рішення, виклавши його згідно
вимог процесуального законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Донвуглеводоканал" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Донецької області від 05.10.2006
у справі № 14/238 ( rs177836 ) (rs177836)
скасувати, а справу передати до
господарського суду Донецької області на новий розгляд в іншому
складі суддів.
Головуючий Остапенко М.I.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Борденюк Є.М.