ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2007 р.
№ 5/128
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого
Першикова Є.В.,
суддів:
Данилової Т.Б., Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу
Української державної інноваційної компанії в особі
Рівненського регіонального відділення (далі Компанія)
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду
від
20.11.06
у справі
№ 5/128
господарського суду
Рівненської області
за позовом
суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особиОСОБА_1
(далі Підприємець)
до
Компанії
про
стягнення 4 650 грн. заборгованості
В засіданні взяли участь представники
- позивача:
ОСОБА_1(свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта
підприємницької діяльності НОМЕР_1 від 20.07.01) - у судовому
засіданні 22.02.07, 15.03.07;
- відповідача:
Атрощенко О.Л. (за дов. № 19 від 10.01.07) - у судовому
засіданні 01.02.07, 15.03.07; Солонін В.М. (за дов. № 163 від
29.01.07) - у судовому засіданні 01.02.07, 22.02.07.
Ухвалою від 15.01.07 колегії суддів Вищого господарського
суду України у складі: головуючий -Першиков Є.В., судді -Савенко
Г.В., Ходаківська I.П., утвореному розпорядженням від 09.04.04
заступника Голови Вищого господарського суду України, касаційна
скарга Компанії № 01-198 від 07.12.06 була прийнята до
провадження, розгляд справи призначено на 01.02.07.
Врахувавши клопотання Підприємця та його неявку у судове
засідання, ухвалою суду від 01.02.07 розгляд справи було
відкладено на 22.02.07, без початку перегляду по суті.
У зв'язку з перебуванням судді Савенко Г.В. на лікарняному,
розпорядженням від 20.02.07 заступника Голови Вищого
господарського суду України для розгляду справи № 5/128
господарського суду Рівненської області, призначеної до перегляду
в касаційному порядку на 22.02.07 колегією суддів у складі:
головуючого -Першикова Є.В., суддів -Савенко Г.В., Ходаківської
I.П., створено колегію суддів у складі: головуючий -Першиков Є.В.,
судді -Данилова Т.Б., Ходаківська I.П.
Про вказані обставини представників сторін було повідомлено
на початку судового засідання 22.02.07. Відводів складу колегії
суддів не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 3 ст. 77, ч.
2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у судовому засіданні 22.02.07 було оголошено
перерву до 15.03.07 для виготовлення та оголошення вступної та
резолютивної частини постанови Вищого господарського суду України,
які оголошено у судовому засіданні 15.03.07.
Рішенням від 09.06.06 господарського суду Рівненської області
(суддя Мельничук С.С.) позовні вимоги Підприємця задоволено.
З Компанії на користь Підприємця стягнуто заборгованість в
сумі 4 650,00 грн., а також 102,00 грн. державного мита та 118,00
грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідно до вимог
Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
арбітражний керуючий має
право отримувати винагороду за рахунок коштів від продажу майна
боржника, за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних в
результаті виробничої діяльності боржника, у зв'язку з чим суд
першої інстанції прийшов до висновку про можливість задоволення
позовних вимог за період здійснення своїх повноважень Підприємцем,
як арбітражним керуючим (з 06.11.02 по 21.12.04).
Постановою від 07.11.06 Львівського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі:
головуючого -Онишкевича В.В., суддів -Скрутовського П.Д., Слуки
М.Г.) апеляційну скаргу Компанії задоволено частково.
Рішення від 09.06.06 господарського суду Рівненської області
частково змінено.
Позовні вимоги Підприємця задоволено частково.
З Компанії на користь Підприємця стягнуто 3 535,00 грн.
заборгованості.
Судові витрати по справі стягнуто пропорційно задоволеній
сумі позову.
При винесенні вказаної постанови апеляційний суд прийшов до
висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог
оскільки з урахуванням пропуску строку позовної давності сума
заборгованості має розраховуватися за період з 22.05.03 по
21.12.04.
Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій,
Компанія звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить оскаржене судове рі шення
скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким в задоволенні
позовних вимог Підприємцю відмовити.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та
процесуального права, а саме: ч. 12, 14 ст. 3-1 Закону України
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
та ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зокрема, скаржник зазначає, що судовими інстанціями не було
взято до уваги ту обставину, що, як на його думку, будучи
призначеним арбітражним керуючим товариства, Підприємець протягом
двох років своїх обов'язків, встановлених законодавством, не
здійснював.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Підприємець щодо доводів
скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим
просить касаційну скаргу Компанії залишити без задоволення, а
оскаржені судові рішення без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін,
суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення
попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову
оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з
наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, 22.05.06 Підприємець звернувся до місцевого
господарського суду із позовною заявою про стягнення з Компанії на
підставі ст. 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
від 14.05.92 №
2343-XII (далі Закон) 4 650,00 грн. заборгованості з оплати послуг
арбітражного керуючого, обов'язки якого Підприємець виконував в
період з 06.11.02 по 21.12.04 в процесі провадження господарським
судом Рівненської області справи № 9/14 про банкрутство товариства
з обмеженою відповідальністю фірми "Агропаксервіс" (далі
Товариство).
На підставі наданих сторонами доказів по справі судовими
інстанціями встановлено, що у відповідності до постанови від
06.11.02 господарського суду Рівненської області по справі № 9/14,
з метою проведення аналізу та оцінки фінансово-господарського
стану Товариства Підприємця було призначено ліквідатором
Товариства, якого зобов'язано після завершення ліквідаційної
процедури по даній справі подати господарському суду звіт та
ліквідаційний баланс.
При вирішення спору по суті судами першої та апеляційної
інстанцій встановлено, що зборами кредиторів Товариства, які
відбулись 19.09.02, було затверджено протокол № 2, яким кредитори
встановили розмір оплати послуг арбітражного керуючого, який
визначили в сумі 186,00 грн. в місяць за рахунок Компанії.
Також, на підставі матеріалів справи попередніми судовими
інстанціями, що приймали рішення по даній справі, встановлено, що
ухвалою від 21.12.04 по справі № 9/14 господарський суд
Рівненської області затвердив ліквідаційний баланс Товариства та
ухвалив ліквідувати юридичну особу -Товариство, а провадження у
справі припинити.
Вирішуючи спір, місцевий та апеляційний суди встановили, що
Компанією розрахунок з арбітражним керуючим Товариства
(Підприємцем) здійснено не було, у зв'язку з чим останній
звернувся до Компанії з претензією від 11.04.06, в якій він просив
провести оплату послуг арбітражного керуючого в розмірі 4 650,00
грн., проте така претензія Компанією була залишена без
задоволення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до ст. 3-1 Закону арбітражний керуючий має право,
зокрема, отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених
зазначеним Законом.
Законодавчо передбачено, що оплата послуг, відшкодування
витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого
санацією, ліквідатора) у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків
здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, за рахунок
коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок
коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої
діяльності боржника.
Оплата послуг арбітражного керуючого за кожен місяць
здійснення ним своїх повноважень встановлюється та виплачується у
розмірі, встановленому комітетом кредиторів і затвердженому
господарським судом, але не менше двох мінімальних заробітних плат
та не більше середньомісячної заробітної плати керівника боржника
за останні дванадцять місяців його роботи перед порушенням
провадження у справі про банкрутство.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що відповідно до положень Закону, у разі відсутності коштів на
оплату праці ліквідатора - арбітражного керуючого та у випадку
відсутності розробленого та затвердженого зборами кредиторів
механізму відшкодування таких коштів та порядку і строків їх
виплати, арбітражний керуючий має право на їх отримання в
будь-який момент протягом виконання своїх повноважень в межах
провадження у справі про банкрутство, і лише після припинення
провадження у справі про банкрутство чи припинення повноважень
арбітражного керуючого, у нього, в разі невиплати йому винагороди
на оплату праці, виникає право на позов про стягнення таких коштів
в судовому порядку.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере
до уваги, що ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, що особа може звернутися до суду з вимогою про захист
свого цивільного права або інтересу у межах певного строку
позовної давності, загальний строк якої встановлено тривалістю у
три роки.
У відповідності до вимог ст. 261 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
перебіг строку позовної давності починається від дня,
коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого
права або про особу, яка його порушила.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що як встановлено попередніми судовими інстанціями, заборгованість
Компанії перед Підприємцем нарахована ним за період з 06.11.02
(дати призначення Підприємця ліквідатором Товариства) по 21.12.04
(дати припинення повноважень Підприємця як ліквідатора
Товариства), проте позовна заява подана до місцевого
господарського суду лише 22.05.06, а отже за межами законодавчо
встановленого строку позовної давності, у зв'язку з чим судова
колегія вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції про
те, що заборгованість слід рахувати з 22.05.03 по 21.12.04, тобто
за 19 місяців.
Щодо доводів скаржника про бездіяльність та невиконання
Підприємцем своїх обов'язків, як арбітражного керуючого
Товариства, то вони не можуть бути взяті до уваги з наступних
підстав.
Відповідно до п. 4 ст. 25 Закону дії ліквідатора можуть бути
оскаржені до господарського суду власником майна (органом,
уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає
за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом
кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або
іншу підставу, передбачену законом чи договором.
За змістом ст. 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини, на
які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на
сторони. Згідно ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
обставини справи, які відповідно до
законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами
доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами
доказування. Відповідно до ст. 4-1 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судочинство у господарських судах
здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які
беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення
поданими суду доказами. Статтею 32 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено, що доказами у справі є
будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у
встановленому законом порядку, встановлює наявність чи відсутність
обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також
інші обставини, які мають значення для правильного вирішення
господарського спору.
Правовий аналіз змісту оскаржених судових рішень та
матеріалів справи свідчить, що дії арбітражного керуючого
(Підприємця) Компанією до суду не оскаржувались, отже, є
правомірним висновок попередніх судових інстанцій, що оскільки
всупереч вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
Компанією не було надано до суду доказів на
підтвердження обгрунтованості своїх доводів (доказів невиконання
Підприємцем своїх обов'язків, як арбітражного керуючого
Товариства), то такі посилання не можуть бути враховані при
винесенні рішення по суті спору.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що доводи Компанії, викладені в касаційній скарзі,
є необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по
справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального
права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але
оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до
висновку про встановлення тих чи інших обставин справи,
здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не
віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів
та встановлення обставин по справі в силу ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
знаходиться поза межами
компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку про неможливість
задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що судом апеляційної інстанцій було повно та
всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано
їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм
матеріального та процесуального права, що дає підстави для
залишення її без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії
в особі Рівненського регіонального відділення залишити без
задоволення.
Постанову від 20.11.06 Львівського апеляційного
господарського суду у справі № 5/128 господарського суду
Рівненської області залишити без змін.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
I.Ходаківська