ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2007 р.
№ 2-24/10011-2006
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого
Першикова Є.В.,
суддів:
Савенко Г.В.,
Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор" (далі
Товариство)
на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду
від
30.11.06
у справі
№ 2-24/10011-2006
господарського суду
Автономної Республіки Крим
за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне
українсько-литовське підприємство "Агромакс" (далі Підприємство)
до
Товариства
про
стягнення 35 223,30 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
не з'явились;
- відповідача:
не з'явились.
Ухвалою від 12.02.07 Вищого господарського суду України
касаційна скарга Товариства № 424/2 від 26.12.06 була прийнята до
провадження, розгляд справи призначено на 15.03.07.
Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в
установленому порядку, документів які б свідчили про її
неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду
України не надходило, отже усіх учасників судового процесу
відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце
розгляду касаційної скарги.
На день розгляду справи у судовому засіданні 15.03.07
будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового
процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.
У судове засідання 15.03.07 представники сторін не з'явились.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду
учасників судового процесу було попереджено, що неявка без
поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення
розгляду справи на інші строки, а від сторін повідомлень щодо
неможливості участі у судовому засіданні 15.03.07 до колегії
суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа
розглядається за наявними матеріалами справи, а повний текст
постанови Вищого господарського суду України направляється
сторонам у справі в установленому порядку.
Рішенням від 05.09.06 господарського суду Автономної
Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) позовні вимоги Підприємства
задоволено частково.
З Товариства на користь Підприємства стягнуто 25 263,30 грн.
штрафу, 252,63 грн. державного мита та 84,63 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою від 30.11.06 Севастопольського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Гонтаря
В.I., суддів -Борисової Ю.В., Горошко Н.П.) рішення від 05.09.06
господарського суду Автономної Республіки Крим залишено без змін,
а апеляційну скаргу Товариства без задоволення.
Вказані рішення мотивовані тим, що уточнені вимоги
Підприємства про стягнення 25 263,3 грн. штрафу підтверджені
матеріалами справи, а саме: в порушення умов договору дистриб'юції
Товариство у січні 2006 року недокупило у Підприємства товар у
кількості 5 470,00 тон. Оскільки Підприємство, уточнивши позовні
вимоги, фактично відмовилось від стягнення 9 960,00 грн. штрафу,
провадження у справі в цій частині припинено на підставі п. 4 ст.
80 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Не погоджуючись з рішеннями попередні судових інстанцій
Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить постанову від 30.11.06
Севастопольського апеляційного господарського суду скасувати та
припинити провадження по справі.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскарженого судового акту було порушено норми матеріального права,
а саме: ст. 613 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 180
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Зокрема, скаржник зазначає, що сторонами не було узгоджено та
підписано додаток до договору дистриб'юції, в якому мали бути
зазначені асортимент та ціна товару, а тому Товариство не могло
виконати вимоги договору щодо щомісячної закупівлі у Підприємства
20 тон товару.
На день розгляд у справи по суті письмовий відзив на
касаційну скаргу від Підприємства не надійшов.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі
встановлених фактичних обставин справи правильність застосування
судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, 30.11.05 між сторонами було укладено договір
дистриб'юції № 234 з протоколом розбіжностей № 1 (далі Договір),
відповідно до п. 1.2 якого постачальник (Підприємство) передає на
певних умовах товар дистриб'ютору (Товариству), який від свого
імені продає товар третім особам на території Автономної
Республіки Крим.
На підставі спірного Договору попередні судові інстанції
встановили, що сторони визначили строк дії цього Договору до
31.12.06, та передбачили, що асортимент та ціни товару узгоджені в
додатку № 1 до Договору, що є невід'ємною частиною даного Договору
і підлягає підпису обома сторонами. Проте, при вирішенні спору по
суті судові інстанції встановили відсутність специфікації
(додатку) до Договору.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в п.
1.4 Договору (у редакції протоколу розбіжностей) сторони погодили,
що право на застосування штрафу до дистриб'ютора (Товариства)
виникає у постачальника (Підприємства) у разі, якщо перший не
візьме 20 тон товару в асортименті у постачальника до 10 числа
кожного наступного місяця. При цьому, встановлено, що у пункті 9.3
Договору сторони визначили, що порушення дистриб'ютором вимог п.
1.4 тягне застосування до нього штрафу у розмірі 10% в місяць від
вартості залишку товару, який залишився неодержаним дистриб'ютором
з метою реалізації. Вартістю в такому випадку сторони домовились
вважати вартість останньої в такому місяці реалізації партії
товару постачальником дистриб'ютору.
Вирішуючи спір, на підставі наданих сторонами доказів по
справі попередні судові інстанції встановили, що в порушення умов
Договору дистриб'ютор (Товариство) по видатковій накладній від
17.01.06, в якій вказані асортимент, кількість та ціна товару,
отримав від Підприємства товар у загальній кількості лише 19
330,00 тон на суму 48 567,00 грн., тобто у січні 2006 року
Товариство недокупило у Підприємства 5 470,00 тон товару.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що згідно ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та ст.
526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, яка містить аналогічні
положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином
відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за
відсутності конкретних вимог щодо виконання
зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно
ставляться.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 525 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
одностороння
відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених
законом не допускається.
Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, зобов'язання припиняється частково або у повному
обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається
лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно вимог ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
договір може бути змінено або розірвано за рішенням
суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення
договору другою стороною та в інших випадках, встановлених
договором або законом.
Правовий аналіз змісту рішень суду першої та апеляційної
інстанцій свідчить, що до попередніх судових інстанцій доказів
щодо існування судових рішень або інших доводів, які б свідчили
про зміну умов Договору або його розірвання в установленому
порядку, не надавалось.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, договір є
обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити
усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання,
враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення
загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою
для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом,
іншими законами або договором.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що доводи Товариства, викладені в касаційній
скарзі, є необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними
по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального
права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але
оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до
висновку про встановлення тих чи інших обставин справи,
здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не
віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів
та встановлення обставин по справі в силу ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
знаходиться поза межами
компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку про неможливість
задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та
всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано
їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм
матеріального та процесуального права, що дає підстави для
залишення її без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Луксор" № 424/2 від 26.12.06 залишити без задоволення.
Постанову від 30.11.06 Севастопольського апеляційного
господарського суду у справі № 2-24/10011-2006 господарського суду
Автономної Республіки Крим залишити без змін.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Г.Савенко
I.Ходаківська