ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

                            ПОСТАНОВА 

                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ 

     15 березня 2007 р. 

     № 1/118-38 

     Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

     Головуючого суддів:

     Кочерової Н.О. Рибака В.В. Черкащенка М.М.

     розглянув касаційну скаргу

     приватного підприємця ОСОБА_1

     на постанову

     від 21.12.2006 Львівського апеляційного господарського суду

     у справі

     № 1/118-38  господарського суду Волинської області

     за позовом

     приватного підприємця ОСОБА_1

     до

     приватного підприємця ОСОБА_2

     про

     стягнення 1895,49 грн.

                 за участю представників сторін:

     від позивача  не з'явилися

     від відповідача ОСОБА_3 дов. від 15.05.2006

                            ВСТАНОВИВ:

     В  серпні  2006  року  підприємець   ОСОБА_1   звернувся   до
господарського суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_2 про
стягнення 1895,49 грн., з  яких  1251,50  грн.  заборгованості  за
поставлений товар, 244,49 грн. пені.

     В жовтні 2006 року позивач заявою зменшив суму боргу і просив
стягнути  заборгованість  в  сумі  1251,50  грн.  та  59,12   грн.
нарахованої пені за несвоєчасне повернення боргу.

     В обгрунтування позовних вимог  зазначав,  що  відповідно  до
укладеного між сторонами договору НОМЕР_1 за період  з  15.07.2004
по 26.07.2005 відповідачу поставлено  морозиво  на  загальну  суму
6759,90  грн.,   що   підтверджується   відповідними   видатковими
накладними, проте  останній  за  отриману  продукцію  розрахувався
частково у зв'язку з чим виникла заборгованість.

     Рішенням   господарського   суду   Волинської   області   від
25.10.2006 (суддя Гончар М.М.) позов задоволено частково.

     Стягнуто з підприємця ОСОБА_2  1251,50 грн. заборгованості за
поставлене морозиво, 59,12 пені  та  400  грн.  затрат  по  оплаті
послуг адвоката.

     В решті позову відмовлено.

     Задовольняючи   позов    господарський    суд    виходив    з
обгрунтованості позовних вимог. Зазначав, що  відповідач  отриману
продукцію не оплатив чим порушив  свої  зобов'язання  по  договору
щодо своєчасної оплати продукції.

     Постановою Львівського апеляційного господарського  суду  від
21.12.2006 (судді: Давид Л.Л. -головуючий,  Кордюк  Г.Т.,  Мурська
Х.В.) рішення скасовано, прийнято  нове  рішення,  яким  в  позові
відмовлено в повному обсязі.

     Відмовляючи в позові апеляційний господарський суд  зазначав,
що у відповідача виник обов'язок по оплаті  відпущеного  позивачем
морозива ні  на  підставі  укладеного  сторонами  20.05.2004  року
договору НОМЕР_1, ні на підставі неналежно оформлених накладних.

     В касаційній скарзі  приватний  підприємець  ОСОБА_1  просить
скасувати постанову апеляційного господарського  суду  і  залишити
без змін рішення господарського  суду,  посилаючись  на  порушення
норм матеріального і процесуального права.

     Заслухавши пояснення  представника  відповідача,  перевіривши
повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну  оцінку,
Вищий  господарський  суд  України  вважає,  що  касаційна  скарга
підлягає задоволенню виходячи з наступного.

     Статтею 108  Господарського  процесуального  кодексу  України
( 1798-12 ) (1798-12)
          передбачено,  що  Вищий  господарський  суд   України
переглядає за  касаційною  скаргою  (поданням)  рішення  місцевого
господарського  суду   та  постанови  апеляційного  господарського
суду.

     Відповідно до вимог  статті  111-7  цього  Кодексу  касаційна
інстанція виходить з обставин, встановлених у даній  справі  судом
першої та апеляційної інстанції.

     Як вбачається з матеріалів справи, 20.05.2004  між  приватним
підприємцем  ОСОБА_1  (постачальник)  та   приватним   підприємцем
ОСОБА_2  (отримувач)  укладено  договір  НОМЕР_1   на   постачання
морозива, відповідно до  умов  якого  постачальник  зобов'язувався
постачати в торгову  точку,  а   отримувач  зобов'язався  прийняти
оплати товар не пізніше 5-ти банківських днів з  моменту  поставки
даної партії товару.

     Господарськими  судами  встановлено,  що   предметом   даного
судового розгляду  є  вимоги  про  стягнення  боргу  за  неналежне
виконання умов договору поставки продукції НОМЕР_1.

     Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу  України  ( 435-15 ) (435-15)
        
за договором  поставки  продавець  (постачальник),  який  здійснює
підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у  встановлений
строк (строки) товар у власність покупця для використання  його  у
підприємницькій діяльності  або в інших  цілях,  не  пов'язаних  з
особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням,  а
покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за  нього  певну
грошову суму.

     Судом першої інстанції встановлено, що приватний  підприємець
ОСОБА_1 на виконання умов укладеного  між  сторонами  договору  за
період з 15.07.2004 по 26.07.2005 відпустив  відповідачу  морозиво
на загальну суму 6759,90 грн.

     Данні зобов'язання з боку позивача виконані належним чином  і
підтверджується  видатковими  накладними  з  підписами  осіб,  які
приймали товар, податковими накладними які містяться в  матеріалах
справи, (а саме а.с. 16-57).

     Разом  з  тим  досліджено,  що  вимога  позивача,  направлена
приватному підприємцю ОСОБА_2 про оплату товару НОМЕР_2,  залишена
останнім без відповіді та задоволення.

     Господарським судом встановлено та матеріалами  справи  (а.с.
12) підтверджено факт заборгованості підтверджується  двостороннім
актом звірки станом на 01.09.2005 року, підписаними представниками
сторін та неоплаченими відповідачем.

     Отже,  господарські  суди  дійшли  правильного  висновку  про
наявність  боргу   відповідача   перед   позивачем   і   підставно
застосували норми матеріального права, стягуючи борг за  отриманий
товар, а також пеню в сумі 59,12 грн., враховуючи п. 6.1  договору
та ст. 230 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
        .

     Задовольняючи  позов,  господарський  суд  першої   інстанції
виходив з не належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за
договором НОМЕР_1.

     Цей   висновок   господарського   суду   Волинської   області
грунтується на  обставинах  справи  і  не  спростований  приватним
підприємцем ОСОБА_2.

     В порушення ст. 43, 105 ГПК України  ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  Львівський
апеляційний господарський суд не зазначив доводи, за якими він  не
погодився  з  висновками   суду  першої  інстанції  і  неправильно
застосував норми матеріального права.

     Відтак, скасування рішення місцевого господарського суду є не
обгрунтованим та безпідставним.

     За  таких  обставин,   постанова   Львівського   апеляційного
господарського суду підлягає скасуванню, а рішення  господарського
суду  Волинської  області  залишенню  в  силі,   як   законне   та
обгрунтоване.

     Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9  -
111-11 Господарського процесуального кодексу України  ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,
Вищий господарський суд України

                           ПОСТАНОВИВ:

     Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
     Постанову    від    21.12.2006    Львівського    апеляційного 
господарського   суду   скасувати,    рішення    від    25.10.2006
господарського суду Волинської області у  справі  №  1/118-38  без
змін.

     Головуючий   Н.Кочерова

     Судді:  В.Рибак

     М.Черкащенко