ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2007 р.
№ 4/1597-20/205
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого:
Шевчук С.Р.,
Суддів:
Владимиренко С.В.,
Михайлюк М.В.,
розглянув касаційну скаргу
Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1
на рішення
господарського суду Львівської області від 27.12.2006р.
у справі
№4/1597-20/205
за позовом
Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1
до
Львівського міського комунального підприємства
"Львівтеплоенерго"
за участю
прокуратури м. Львова
про
стягнення 70014,27грн.
за участю представників:
- позивача (скаржника): не з'явились;
- відповідача: Перунов В.В., дов. №8 від 12.03.2007р.,
- прокурора відділу Генеральної прокуратури України:
Громадський С.О., посвідч. №76;
ВСТАНОВИВ:
В липні 2006р. Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична
особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Львівської області
з позовом про стягнення з Львівського міського комунального
підприємства "Львівтеплоенерго" 43141,58грн. заборгованості по
договору НОМЕР_1 про надання юридичних послуг від 25.02.2003р.,
3770,37грн. - 3 % річних, 15228,98грн. інфляційних нарахувань,
783,34грн. пені, 700,14грн. сплаченого державного мита та 118грн.
оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Рішенням господарського суду Львівської області від
27.12.2006р.у справі №4/1597-20/205 (суддя Манюк П.Т.) позовні
вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1
задоволені частково та стягнуто з Львівського міського
комунального підприємства "Львівтеплоенерго"2818грн.14коп., з них
2000грн. боргу, 700,14грн. держмита; 118грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1,
звертаючись з касаційною скаргою до Вищого господарського суду
України, не погоджується з рішенням місцевого господарського
суду, просить його скасувати частково та стягнути з відповідача
43141,58грн. заборгованості, 3770,37грн. - 3 % річних,
15228,98грн. інфляційних нарахувань, 783,34грн. пені. Скаржник
посилається на неправомірне незастосування судом ст.ст.161, 162 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст.525, 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та неправильне
застосування до спірних правовідносин правових норм, які регулюють
розмір судових витрат. Скаржник вважає, що судом першої інстанції
в оскаржуваному рішенні фактичні обставини справи, які входять до
предмету доказування, з'ясовані з достатньою повнотою, але цим
обставинам дана неправильна юридична оцінка. Предметом спору по
розглянутій справі є виконання зобов'язань, встановлених договором
НОМЕР_1 про надання юридичних послуг від 25.02.2003р. і цей
предмет спору не має нічого спільного зі складом та розміром
судових витрат по справі №3/48-13/64, розгляд якої вже завершений
судовими інстанціями.
За розпорядженням Голови Вищого господарського суду України
Демченка С.Ф. від 16.02.2007р. у справі №4/1597-20/205 призначено
колегію суддів: Шевчук С.Р. -головуючий, Владимиренко С.В.,
Мележик Н.I.
За розпорядженням Голови Вищого господарського суду України
Демченка С.Ф. від 13.03.2007р. у справі №4/1597-20/205 змінено
колегію суддів: Шевчук С.Р. -головуючий, Владимиренко С.В.,
Михайлюк М.В.
В судове засідання 13.03.2007р. представник скаржника не
з'явився. Враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи
скаржник був повідомлений своєчасно та належним чином, Вищий
господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційну
скаргу за його відсутності.
Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго"
та прокурор м. Львова скористалися наданим ст. 111-2
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
правом
та надіслали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити
рішення суду у справі №4/1597-20/205 без змін, а скаргу без
задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідача та
прокуратури, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення,
дослідивши застосування місцевим судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково
з наступних підстав.
Як встановлено господарським судом Львівської області,
25.02.2003р. сторонами було укладено договір НОМЕР_1 про надання
юридичних послуг, згідно якого позивач зобов'язувався надавати
правову допомогу в судовому захисті інтересів відповідача в
господарських судах України щодо визнання недійсним рішення
державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області від
11.02.2003р. про застосування економічних санкцій на суму
431415,84грн. (справа №3/48-13/64).
Пунктом 4.1 договору сторонами узгоджено, що за надання
юридичних послуг замовник (відповідач) перераховує на
розрахунковий рахунок виконавця (позивача) 2000грн. та 10
відсотків від суми, визначеної в договорі (431415,84грн.), не
пізніше 10 днів з часу прийняття рішення судом на користь
відповідача повністю або частково.
В укладеному сторонами договорі відсутні будь-які розрахунки,
які б підтверджували розмір винагороди виконавця (позивача).
При винесенні рішення суд виходив з того, що правова
допомога, є специфічним видом послуг, щодо яких відсутня єдина
практика визначення їх вартості.
В той же час, суд зазначив, що розмір винагороди за надання
вказаних послуг не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно
завищеним.
Задовольняючи частково позов по стягненню суми основного
боргу, господарський суд послався на те, що спірна грошова сума
складається із судових витрат позивача по справі №3/48-13/64, на
відшкодування яких він має право, однак у зв'язку з їх завищенням
та неспіврозмірністю зменшує до 2000грн.
З таким висновком, колегія суддів Вищого господарського суду
України погодитись не може з огляду на те, що господарським судом
не взято до уваги, що звернення до суду з позовом є способом
захисту порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права, яке
передбачено тією чи іншою нормою матеріального права. Що ж до
судових витрат, до складу яких згідно ст. 44 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
входить і оплата послуг адвоката, та, як передбачено
ст. 49 та ч.5 ст.84 цього Кодексу, вказан і витрати розподіляються
між сторонами господарським судом при прийнятті рішення за
правилами ст. 49 названого Кодексу. Звідси вимога щодо розподілу
судових витрат по господарській справі не може бути предметом
позову по іншій господарській справі. У зв'язку з цим
господарському суду слід було з'ясувати правову підставу позову
Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1,
запропонувавши позивачу уточнити свої позовні вимоги з точки зору
обгрунтування їх нормою матеріального права, якою передбачене
право на стягнення з відповідача спірної суми. Це, в свою чергу,
вплинуло б на визначення господарським судом кола фактичних
обставин, встановлення яких по справі вимагало правильного
вирішення спору.
Відповідно до статті 332 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за договором
підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну
роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а
замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.
Згідно ст. 342 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
замовник зобов'язаний
прийняти роботу, виконану підрядчиком відповідно до договору,
оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від
договору або інших недоліків заявити про них підрядчикові без
зволікання.
Статтею 345 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що замовник
зобов'язаний оплатити виконану підрядчиком роботу після здачі
всієї роботи, якщо інше не встановлене законом або договором.
Отже, у даній нормі йдеться про обов'язок замовника оплатити
виконані підрядчиком роботу.
Відтак місцевому господарському суду при розгляді даної
справи необхідно було з'ясувати предмет та правову природу
договірних відносин сторін, вичерпно з'ясувати обставини,
пов'язані з фактичним виконанням (чи невиконанням) замовникові
робіт за договором, і в залежності від цього вирішувати питання
про задоволення позовних вимог чи про відмову в такому
задоволенні. З цією метою суд першої інстанції мав, зокрема,
належними засобами доказування перевірити факт виконання робіт
позивачем, витребувати акти виконаних робіт, докази часткової
оплати та інші документи первинного обліку.
Не встановивши обставин, що входять до предмету доказування в
даній справі, місцевий господарський суд припустився неправильного
застосування приписів частини першої статті 4-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення за результатами
обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43
названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного
розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Оскільки усунути вищезазначені недоліки, допущені при
вирішені спору судом першої інстанції, в межах повноважень
касаційної інстанції, встановлених ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, неможливо, справа підлягає направленню на новий
розгляд до суду першої інстанції відповідно до п.3 ч.1 ст. 111-9
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до закону.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9-111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької
діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 на рішення господарського суду
Львівської області від 27.12.2006р. у справі №4/1597-20/205
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Львівської області від
27.12.2006р. у справі №4/1597-20/205 скасувати.
Справу 4/1597-20/205 передати на новий розгляд до
господарського суду Львівської області в іншому складі суддів.
Головуючий
С. Шевчук
Судді:
С. Владимиренко
М. Михайлюк