Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Добролюбової Т.В.

суддів

Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.

розглянувши матеріали  касаційної скарги

Приватного підприємця ОСОБА_1

на постанову

Запорізького апеляційного господарського суду  від 15.11.06

у справі

№ 15/208/06

за позовом

Запорізького природоохоронного міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Запорізької міської ради

до

Приватного підприємця ОСОБА_1

про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки

в судовому засіданні взяв участь представник відповідача -ОСОБА_1-

за дов. від 10.10.06;

Представники позивача та прокуратури в судове засідання не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Запорізьким природоохоронним міжрайонним прокурором  у  квітні  2006 року заявлений позов в інтересах держави в особі Запорізької міської ради про зобов'язання Приватного підприємця ОСОБА_1  повернути самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0035 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Обгрунтовуючи вимоги прокурор  зазначав про використання відповідачем земельної ділянки під розміщення кіоску без правових підстав, що є порушенням приписів статей 125, 126, 212, 221 Земельного кодексу України (2768-14) .

Доповідач: Добролюбова Т.В.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.07.06, ухваленим суддею Колодій Н.А., позовні вимоги задоволено повністю. Зобов'язано Приватного підприємця  ОСОБА_1 звільнити на користь Запорізької міської ради земельну ділянку, площею 0,0035 га АДРЕСА_1, разом з цим, зобов'язано відповідача повернути спірну земельну ділянку в стані придатному  для  використання.  Вмотивовуючи рішення суд зазначив про закінчення терміну дії договору оренди, правом орендодавця, як власника землі, вимагати повернення земельної ділянки та приведення її в первісний стан.

Запорізький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шевченко Т.М., Кагітіної Л.П., Радченко О.П., постановою від 15.11.06 ухвалене рішення у справі залишив без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 -без задоволення.

Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся  до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням заяви у судовому засіданні про оскарження постанови, просить судові акти у справі скасувати, як прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, а провадження у справі просить припинити. Обгрунтовуючи  касаційні доводи  скаржник  зазначає про порушення судами приписів статті 212 Земельного кодексу України (2768-14) та стверджує, що земельна ділянка зайнята не самовільно, оскільки 22.06.02 в порядку, передбаченому статтями 125, 126  названого Кодексу між ним та виконавчим комітетом Запорізької міської ради було  укладено договір оренди цієї ділянки. Разом з цим, заявник вказує на невірне застосування судами приписів статті 152 Земельного кодексу України (2768-14) , адже, на протязі  2002-2006 років ним постійно вноситься орендна плата за користування спірною земельною ділянкою. Крім цього, отримана  згода на продовження договору оренди від усіх контролюючих органів, а відтак, на думку підприємця,  права Запорізької міської  ради як  власника земельної ділянки не порушені.  Водночас, заявник вказує на порушення судом першої інстанції приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо неналежного повідомлення його про час і місце засідання суду та  приписів статей 1, 21 вказаного Кодексу, стосовно звернення прокурора з позовом до ОСОБА_1, як фізичної особи. Разом з цим, заявник зазначає про порушення судами приписів статті 121 Конституції України (254к/96-ВР) та частин 1, 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , оскільки прокурор має  право на звернення до господарського суду в інтересах органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, проте,  Запорізька міська рада відповідно до приписів статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) таких ознак не має.

Від Запорізького природоохоронного міжрайонного прокурора та  Запорізької міської ради відзиви на касаційну скаргу судом не отримані.

Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді  Добролюбової Т.В., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування  судами приписів чинного законодавства,  відзначає наступне.

Господарськими судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 22.07.02 між Приватним підприємцем ОСОБА_1 -орендарем  та виконавчим комітетом Запорізької міської ради -орендодавцем, на підставі рішення останнього НОМЕР_1, укладено договір оренди земельної ділянки. Відповідно до умов договору орендар прийняв, а орендодавець передав в оренду земельну ділянку площею 0,0035 га АДРЕСА_1. Строк дії укладеного договору сторонами визначений до 23.11.02. Підпунктом 4.4 пункту 4 цього договору встановлені обов'язки орендаря, зокрема, після закінчення строку дії договору продовжити його або повернути земельну ділянку орендодавцю в належному стані. Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судами першої та апеляційної інстанцій. Судами встановлено, що предметом спору у даній справі є вимога позивача до Приватного підприємця ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,0035 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Задовольняючи позовні вимоги господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не надано документів, посвідчуючих його право на  користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору. Відносини пов'язані з набуттям, реалізацією та припиненням права на оренду землі регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) та Законом України "Про плату за землю" (2535-12) . Оренда земельної ділянки - це один із видів використання земель на праві користування. Згідно приписів статті 116 Земельного кодексу України (2768-14) , громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельною ділянкою із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених законом. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, згідно з приписами статті 124 названого Кодексу, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.  Статтею 93 цього Кодексу встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, тобто, договір оренди - це угода сторін про взаємні зобов'язання,  відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк. Приписами  статті 125 Земельного кодексу України (2768-14) визначені підстави виникнення права користування земельною ділянкою, а саме - одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, і його державної реєстрації, та виникнення права оренди земельної ділянки, а саме - укладення договору оренди і його державна реєстрація. Судом  встановлено, що строк дії договору оренди, укладеного між сторонами,  закінчився 23.11.02, при цьому, договір не був продовжений на новий термін. Відповідно до приписів статті 27 Закону України "Про оренду землі" (161-14) , у редакції, що діяла на час договірних відносин, після закінчення строку, на який було укладено договір, орендар, який належно виконував обов'язки згідно з умовами договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі продовження договору оренди на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про продовження дії вказаного договору оренди і під час здійснення судового провадження. Отже, суди правильно дійшли висновку про те, що  відповідач безпідставно користується спірною земельною ділянкою і  відповідно до вказаних норм закону вона підлягає поверненню в стані придатному для використання. Довід скаржника про отримання ним згоди на продовження договору оренди від усіх контролюючих органів та про те, що ним  на протязі 2002- 2006 років сплачується орендна плата, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки дані обставини не дають право останньому користуватися спірною земельною ділянко ю без укладення договору оренди. При цьому, посилання Приватного підприємства ОСОБА_1 на порушення судами приписів статті 121 Конституції України (254к/96-ВР) та частин 1, 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не можуть бути  підставою для скасування переглянутих судових рішень з огляду на наступне.  Як  зазначається в пункті 2 статті 121 Конституції України (254к/96-ВР) на прокуратуру України, як на єдину систему, покладається представництво інтересів громадянина  або  держави в суді у випадках, визначених законом. Статтею 36 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами коли порушуються інтереси держави. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій або бездіяльності фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від  08.04.1999 року № З-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України (2768-14) до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема:  розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, зупинення використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства. Таким чином, однією з основних функцій держави, яка віднесена до ведення міських рад, є вирішення, у відповідності з законом, питань які регулюють земельні відносини.  Разом з цим, Приватний підприємець ОСОБА_1 посилається на порушення судами приписів статті 77 Господарського процесуального  кодексу України (1798-12) щодо неналежного повідомлення його про час і місце засідання суду.  Апеляційним судом правильно встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28.04.06 розгляд даної справи призначено на 14.06.06. Згідно протоколу  від 14.06.06  в судовому засіданні був присутній Приватний підприємець ОСОБА_1, під час розгляду  справи було оголошено про перерву до 11 год. 30 хв.  24.07.06.  Відповідно до приписів статті 77 названого Кодексу про оголошення перерви в судовому засіданні ухвала не виноситься. Зауваження на протокол судового засідання від 14.06.06  в порядку передбаченому статтею 87 Господарського процесуального  кодексу України (1798-12) відповідачем не заявлялися, отже, матеріали справи свідчать про обізнаність відповідача щодо часу і місця проведення засідання суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, порушень приписів Конституції України (254к/96-ВР) ,  норм матеріального та  процесуального права не вбачається, тому переглянуті судові акти відповідають чинному законодавству України, а доводи касаційної скарги визнаються  непереконливими.

З  урахуванням  викладеного, керуючись статтями  111-5, 111-7,  111-8,  111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ,  Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В  :

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 15.11.06 у справі № 15/208/06 залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.