ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2007 р.
№ 45/377
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П.- головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу державного видавництва "Преса
України" Державного управління справами, м. Київ (далі -
Видавництво)
на рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2006 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
28.11.2006
зі справи № 45/377
за позовом Видавництва
до Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), м. Київ
(далі - СДПУ(о)
про стягнення 290 318, 84 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача -Горденка Я.В.,
відповідача -не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано (з урахуванням подальших уточнень) про
стягнення: 233 083, 79 грн. основного боргу; 18 434, 47 грн.
неустойки; 10 156, 87 грн. -10% річних; 31 688, 45 грн. штрафу; 2
300 грн. збитків від інфляції.
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.08.2006
(суддя Балац С.В.) позов задоволено частково; з СДПУ(о) стягнуто
на користь Видавництва: 227 738, 94 грн. основного боргу; 18 434,
47 грн. неустойки; 10 156, 87 грн. -10% річних; 2 300 грн. збитків
від інфляції; 4 631, 90 грн. державного мита; 110, 44 грн. витрат
на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в
задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
28.11.2006 (колегія суддів у складі: Шипко В.В. - головуючий,
судді Алданова С.О. і Борисенко I.В.) апеляційні скарги сторін зі
справи залишено без задоволення, а зазначене рішення місцевого
господарського суду -без змін.
У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові
інстанції виходили з обгрунтованості позовних вимог саме в
зазначених сумах.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Видавництво просить:
- скасувати рішення господарського суду міста Києва та
постанову апеляційної інстанції в дані справі в частині відмови у
стягненні з СДПУ(о) штрафу в сумі 31 688, 45 грн., державного мита
в сумі 316, 88 грн. та витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу в сумі 7, 56 грн.;
- прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю,
стягнувши з СДПУ(о) на користь Видавництва 290 318, 84 грн., в
тому числі: 227 738, 94 грн. основного боргу з оплати вартості
поліграфічних робіт; 18 434, 47 грн. неустойки за весь час
порушення строків оплати вартості поліграфічних робіт; 10 156, 87
грн. -10% річних за весь час порушення зазначених строків; 31 688,
45 грн. штрафу в розмірі 7% за прострочку більше 30 днів оплати
вартості поліграфічних робіт, виконаних у березні-травні 2006
року; 2 300 грн. інфляційних витрат за весь час прострочення;
- стягнути з СДПУ(о) на користь Видавництва 4 948, 78 грн.
державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій у
прийнятті оскаржуваних судових рішень в частині відмови у
стягненні штрафу в сумі 31 688, 45 грн. неправильно застосували
частину другу статті 231 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
(далі - ГК України ( 436-15 ) (436-15)
) та припустилися порушення частини
першої статті 6 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
і статті 3 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі - ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
), а судом
апеляційної інстанції також не додержано вимог пункту 7 частини
другої статті 105 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної
скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність скасування судових
рішень, прийнятих по суті даної справи, та передачі останньої на
новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- сторонами зі справи укладено договір від 07.04.2005 №
170-05 на виконання поліграфічних робіт на періодичні видання
(далі - Договір);
- 26.12.2005 сторонами укладено додаткову угоду № 1 про
внесення змін та доповнень до Договору;
- згідно з Договором (і додатковою угодою до нього):
Видавництво (виконавець) зобов'язувалося протягом дії
Договору за завданням СДПУ(о) (замовника) періодично виконувати
поліграфічні роботи з виготовлення тиражів номерів (випусків)
друкованого засобу масової інформації -газети "Наша Газета-+"
(далі - замовлення), виконувати інші роботи і надавати пов'язані з
цим послуги, а замовник зобов'язувався замовляти, оплачувати і
приймати виконані поліграфічні та інші роботи, надані послуги,
отримувати та вивозити виготовлені замовлення (пункт 1.1);
редакційні матеріали кожного номера (випуску) замовлення
повинні супроводжуватися листом-заявкою (пункт 2.5);
СДПУ(о) зобов'язувалася здійснювати остаточну оплату вартості
фактично виконаних протягом звітного місяця поліграфічних та інших
робіт з виготовлення тиражів номерів (випусків) замовлення до 10
числа місяця, наступного за звітним (пункт 3.5);
- СДПУ(о) надіслала Видавництву ряд листів-заявок на
виготовлення тиражів №№ 7-28 газети "Наша Газета-+";
- Видавництво зобов'язання за Договором виконало й передало
замовлення СДПУ(о) згідно з актами здачі-приймання виконаних робіт
та накладними на загальну суму 498 294, 99 грн.;
- за пунктом 3.6 Договору Видавництво має право до закінчення
строків, установлених пунктом 3.5 Договору, вимагати від СДПУ(о),
а остання при отриманні такої вимоги зобов'язується оплатити
Видавництву вартість фактично виконаних Видавництвом поліграфічних
робіт з виготовлення тиражів номерів замовлення; СДПУ(о)
зобов'язується протягом 5 календарних днів з дня направлення
вимоги Видавництвом на зазначену в Договорі адресу СДПУ(о)
оплатити вартість фактично виконаних Видавництвом зазначених
поліграфічних робіт;
- на підставі цього пункту Договору Видавництво надіслало
СДПУ(о) претензію від 03.08.2006 № 103-731-к з вимогою оплатити до
07.08.2006 поліграфічні роботи, виконані протягом липня 2006 року;
- СДПУ(о) частково оплатила вартість замовлень в сумі 270
556, 05 грн., а сума заборгованості (основної) становить 227 738,
94 грн.;
- згідно з пунктом 4.2 Договору за кожен день перевищення
строків оплати, встановлених розділом 3 Договору, СДПУ(о) сплачує
Видавництву неустойку в розмірі 1% від суми заборгованості;
- сума неустойки, яка підлягає сплаті СДПУ(о) за порушення
строків оплати вартості поліграфічних робіт за Договором, з
урахуванням часткової оплати суми основного боргу, становить 18
434, 47 грн. згідно з розрахунком Видавництва, перевіреним судом;
- згідно з пунктом 4.2 Договору у випадку якщо СДПУ(о)
порушено встановлені Договором строки оплати, то за весь час
прострочення вона сплачує Видавництву 10% річних від простроченої
суми;
- за весь час прострочення СДПУ(о) виконання грошових
зобов'язань за Договором інфляційні втрати складають 2 300, 11
грн., а 10% річних - 10 156, 87 грн. згідно з розрахунком
Видавництва, перевіреним судом.
Відповідно до частини другої статті 9 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових
відносин у сфері господарювання.
У даному разі відповідні особливості передбачені ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, який набрав чинності одночасно з ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та норми якого у регулюванні відносин суб'єктів господарювання є
спеціальними стосовно норм ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(відповідну
правову позицію викладено й Верховним Судом України в постанові
від 16.05.2006 № 22/197).
Згідно з частинами першою та другою статті 193 ГК України:
( 436-15 ) (436-15)
- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських
відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним
чином відповідно, зокрема, до закону та договору;
- до виконання господарських договорів застосовуються
відповідні положення ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням
особливостей, передбачених цим Кодексом;
- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для
належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої
сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення
зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій,
передбачених, зокрема, цим Кодексом.
Частиною другою статті 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
визначено,
що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б
одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного
сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням держаного
контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок
Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту,
штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом
чи договором, зокрема, у таких розмірах: за порушення строків
виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка
вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення
виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад
тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків
вказаної вартості.
У розгляді даної справи місцевий господарський суд, з яким
погодився й апеляційний господарський суд, відмовив у стягненні
зазначеного штрафу в сумі 31 688, 45 грн. з посиланням на те, що
частина друга статті 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
визначає розміри
штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, тоді як
зобов'язання відповідача в даній справі не є грошовим, а також на
припис статті 3 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
стосовно справедливості,
добросовісності та розумності як загальних засад цивільного
законодавства.
З відповідними висновками попередніх судових інстанцій
погодитися не можна.
У наведеній частині другій статті 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
йдеться про штрафні санкції за порушення господарського
зобов'язання. Стаття ж 173 названого Кодексу визначає господарське
зобов'язання як таке, що виникає між суб'єктом господарювання та
іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з
підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого, зокрема, один
суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний
вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського
характеру на користь іншого суб'єкта, в тому числі сплатити гроші.
Крім того, за приписами статті 230 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські
санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку
учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі
порушення ним правил здійснення господарської діяльності,
невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Таким чином, передбачений частиною другою статті 231 ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
штраф у розмірі семи відсотків вартості товарів
(робіт, послуг) застосовується також і в зв'язку з невиконанням
грошового зобов'язання. Загалом наведений в оскаржуваних судових
рішеннях поділ статті 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
на норми, які
нібито визначають розмір штрафних санкцій за порушення грошових
зобов'язань і норми, які визначають розмір штрафних санкцій за
порушення "не грошових зобов'язань", є надуманим й не відповідає
справжньому змістові цієї статті. Насправді частина шоста
зазначеної статті, на яку посилаються в зв'язку з цим судові
інстанції, регулює правовідносини між сторонами щодо
відповідальності за несвоєчасне виконання виключно грошових
зобов'язань, а в абзаці третьому частини другої йдеться як про
грошові, так і про інші (негрошові) господарські зобов'язання.
Невірною є й мотивація, пов'язана з тим, що "позивач за одне
й те саме порушення намагається двічі застосувати один і той же
вид відповідальності - неустойку" (тобто і пеню, і штраф). Судами
в зв'язку з цим не взято до уваги, що згаданий абзац третій
частини другої статті 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
однозначно
встановлює стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язання
понад тридцять днів додатково до пені. Тому, а також з урахуванням
спеціального характеру норм ГК України ( 436-15 ) (436-15)
щодо норм ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
(про що вже зазначалося в цій постанові)
попередніми судовими інстанціями до спірних правовідносин у цій
справі безпідставно застосовано приписи статті 3 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Таким чином, у вирішенні спору з даної справи в частині
стягнення штрафу в сумі 31 688, 45 грн. попередні судові інстанції
неправильно застосували статтю 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, не
застосували норми матеріального права, які підлягали
застосуванню -статті 173 і 230 названого Кодексу, і застосували
норму, яка не підлягала застосуванню (статтю 3 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
).
У зв'язку з цим вони не встановили належним чином обставини,
що входять до предмету доказування в цій справі, а саме:
- чи належить позивач (або чи належать правовідносини між ним
і відповідачем зі справи) до тих суб'єктів господарювання (або до
тих правовідносин), про які йдеться в абзаці першому частини
другої статті 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
. Видавництвом у скарзі з
цього приводу зазначається про подання ним господарському суду
відповідних доказів (витягу з статуту, копії довідки про включення
до ЄДРПОУ);
- якщо належить, то чи правильно визначено (розраховано) суму
штрафу 31 688, 45 грн.
Не з'ясувавши зазначених обставин, попередні судові інстанції
припустилися неправильного застосування також й норм
процесуального права, а саме частини першої статті 4-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення за результатами
обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43
названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного
розгляду в судовому процесу всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій
постанові, дати їм і доводам сторін належну правову оцінку,
правильно застосувати норми матеріального і процесуального права і
в залежності від встановленого прийняти законне і обгрунтоване
рішення.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу державного видавництва "Преса України"
Державного управління справами задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2006 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
28.11.2006 зі справи № 45/377 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста
Києва.
Суддя В. Селіваненко
Суддя I. Бенедисюк
Суддя Б. Львов