Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

У липні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАРКагро" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Геліос-РРС" про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у сумі 5 924, 42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов договору на транспортне експедирування № 12/05 ЖД від 12.12.2005 року, укладеного між сторонами у даній справі, 21.12.2005 року позивач подав відповідачу автотранспорт для завантаження товару, який в той же день був доставлений на ст. Київ-Ліски для експорту з України. Однак, під час митного оформлення товару було прийнято рішення про оформлення запитів до компетентних органів з метою моніторингу експорту товарів відповідача, внаслідок чого сталася затримка транспортного засобу (критий вагон залізниці) і позивач поніс додаткові витрати в розмірі 5 805, 84 грн., в тому числі за користування вагоном 5 658, 00 грн., зберігання вантажу у вагоні 147, 84 грн. Оскільки відповідач не відшкодовує збитки, завдані позивачу добровільно, останній просить стягнути їх в судовому порядку.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2006 року (суддя: Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2006 року (судді: Губенко Н.М. –головуючий, Барицька Т.Л., Ропій Л.М.) по справі № 4/380 господарського суду міста Києва в позові відмовлено повністю.

Мотивуючи судові рішення господарські суди зазначають про те, що позивач не обґрунтував документально розмір понесених збитків та не надав суду доказів наявності причинного зв'язку між діями Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Геліос-РРС" та понесеними збитками, а тому позов задоволенню не підлягає. Крім того, суд зазначає, що умови щодо відшкодування витрат, понесених експедитором, повинні бути передбачені сторонами в договорі, однак в договорі на транспортне експедирування № 12/05 ЖД від 12.12.2005 року порядок відшкодування експедитору таких витрат не передбачений. Також судами зазначено про те, що у разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор мав право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі.

Не погоджуючиcь з постановою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАРКагро" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2006 року по справі № 4/380 господарського суду міста Києва, в якій просить постанову та рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача простроченої суми грошового зобов'язання 5 805, 84 грн., 762, 49 грн. інфляції та 174, 65 грн. річних, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення та неправильне застосуванням судом норм матеріального права, зокрема, статей 629, 929, 932, 933 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 316 Господарського кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що постанова суду суперечить чинному законодавству, судом невірно застосовані норми матеріального права.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАРКагро" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Геліос-РРС" про стягнення з відповідача на користь позивача 5 924, 42 грн. Сума 5 924,42 грн. складається із сум, сплачених відповідно до рахунку станції Київ-Ліски від 05.01.2006 року № 000017/56 за користування вагоном з 21.12.2005 року по 05.01.2006 року у сумі 5 658,00 грн., за зберігання вантажу у вагоні протягом цього періоду в сумі 147,84 грн., інфляційні втрати за січень-березень 2006 року в сумі 93,29 грн. та 25,29 грн. річних.

Судами встановлено, що згідно договору транспортного експедирування від 12.12.2005 року № 12/05 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спейдер Україна" (правонаступником якого стало Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАРКарго", п.1.1 Статуту позивача), за договором експедитор, зобов'язалось за дорученням відповідача, за договором замовника, виконувати транспортно-експедиторське обслуговування перевезень вантажів відповідача у міжнародному сполученні.

Обов'язки замовника передбачені в пунктах 2.2.1, 2.2.2 договору, якими встановлено обов'язки відповідача своєчасно завантажувати наданий автотранспорт, завчасно надавати документи для митного оформлення відвантажуваного товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, підставою для нарахування Державним підприємством "Український державний центр транспортного сервісу" відповідачу плат за користування вагоном в сумі 5 658,00 грн. та зберігання вантажу в сумі 147,84 грн. за рахунком-фактурою №0000117/56 від 05.01.2006 року було перебування вантажу у вагоні на станції Київ-Ліски протягом періоду з 21.12.2005 року по 05.01.2006 року через здійснення додаткових митних процедур.

Однак, судами встановлено, що матеріалами справи не підтверджується порушення відповідачем договірних зобов'язань.

Як зазначено судами, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач або декларант зверталися до відповідача з питань недоліків оформлення відповідачем документів, які могли б потягти за собою необхідність у додаткових перевірках митних органів.

Договором транспортного експедирування встановлено для відповідача єдиний обов'язок щодо митного оформлення вантажу у пункті 2.2.2, а саме: завчасно надавати документи для митного оформлення відвантажуваного товару.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак позивачем не підтверджено матеріалами справи того, що якийсь документ відповідачем несвоєчасно надано для митного оформлення, внаслідок чого митне оформлення тривало з 21.12.2005 року по 05.01.2006 року.

Як вбачається з матеріалів справи, господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу виходив з того, що та обставина, що у митному документі змінено код товару не свідчить про порушення відповідачем договірного зобов'язання, адже новий код визначений рішенням начальника відділу номенклатури Київської регіональної митниці № КТ-100-3227-05 від 29.12.2005 року, однак винесення такого рішення не було обов'язковим на час передання відповідачем вантажу на обслуговування позивачем, крім того умови договору, зміст рахунку-фактури позивача № ЕЖ-0100 від 16.12.2005 року, у якому передбачена плата за митно-брокерські послуги, зазначення у митному документі декларантом особи, із якою позивачем укладено угоду про надання відповідних послуг, свідчать про те, що відповідальність за правильне оформлення митних документів повинен нести позивач, враховуючи, що згідно із статтею 932 Цивільного кодексу України у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Отже у разі необхідності зазначення у митному документі іншого коду товару за станом на 21.12.2005 року, позивач або декларант повинен був би повідомити відповідача про це для виправлення.

Докази того, що позивач 21.12.2005 року поінформував відповідача про намір митного органу надіслати запити та 22.12.2005 року надав відповідачу інформацію для проведення відповідних заходів відсутні, крім того немає доказів того, що відповідачем несвоєчасно було здійснено якісь заходи, які спричинили затримку в діях митних служб, також та обставина, що запити митними органами надсилались разом з представником відповідача не свідчить про наявність зволікань зі сторони відповідача в сприянні діям митних органів.

Твердження позивача про те, що довготривалу затримку митного оформлення спричинило направлення відповідачем запиту до СБУ тільки 28.12.2005 року є безпідставним, адже при відсутності відомостей про те, коли саме відповідачеві стало відомо про необхідність направлення зазначеного запиту до СБУ, немає підстав стверджувати про несвоєчасне направлення відповідачем цього документу та таким чином порушення зобов'язання за договором № 12/05.

Відповідно до частини 1 статті 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу; договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу, в тому числі виконання митних формальностей тощо.

Згідно статті 933 Цивільного кодексу України клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором.

Експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а в разі її неповноти – вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію.

У разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі.

Судами встановлено, що позивач зобов'язався надати послуги по виконанню митних формальностей, отже є відповідальним за виконання цього обов'язку так само, як і за інші зобов'язання, встановлені договором, тому немає підстав стверджувати, що стосовно зобов'язань щодо виконання митних формальностей норми статті 933 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню.

Статтею 10 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачене право експедитора на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювались в інтересах клієнта, однак між позивачем та відповідачем немає погодження щодо обсягів додаткових витрат. Та обставина, що додаткові витрати складаються із плат за користування вагоном та зберігання вантажу, нарахованих позивачу Державним підприємством "Український державний центр транспортного сервісу" та їх розмір відповідає тарифам, встановленим на послуги залізниці, не звільняє сторін за іншим договором –за договором транспортного експедирування від дотримання статті 10 зазначеного Закону, в тому числі погодження обсягів додаткових витрат.

Згідно статті 12 даного Закону клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування; договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші обов'язки клієнта.

Отже умови про зобов'язання клієнта щодо відшкодування витрат, понесених експедитором, повинні бути передбачені сторонами в договорі, однак в договорі № 12/05 порядок відшкодування експедитору таких витрат не передбачений.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Приймаючи постанову господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а в договорі № 12/05, не погоджені сторонами умови, обсяги, порядок відшкодування експедитору додаткових витрат, отже у відповідача немає зобов'язання перед позивачем оплатити останньому додаткові витрати.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, касаційна інстанція вважає, що рішення та постанова у справі прийняті у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРКарго" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2006 року та рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2006 року по справі № 4/380 господарського суду міста Києва залишити без змін.