ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2007 р.
№ 42/157
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий
Невдашенко Л.П.
Суддів
Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Комунального підприємства з утримання та експлуатації
житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2006
року
у справі
№ 42/157 господарського суду м. Києва
за позовом
Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"
до
про
Комунального підприємства з утримання та експлуатації
житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"
стягнення 482156,47 грн.
за участю представників сторін:
позивача
Цурка Н.О., Цикалюк Т.С.,
відповідача
Годзяцький О.В.,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.05.2006 р. у
справі №42/157 (суддя: Паламар П.I.), залишеним без змін
постановою Київського апеляційного господарського суду від
14.11.2006 р. (судді: Кондес Л.О., Куровський С.В., Михальська
Ю.Б.) позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача
482 156,47 грн. боргу, 4821,56 грн. витрат по сплаті державного
мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу.
Не погоджуючись з рішенням та постановою господарських судів
першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою в якій просив
рішення та постанову у даній справі скасувати та прийняти нове
рішення у справі. В обгрунтування своїх вимог скаржник посилається
на те, що місцевим та апеляційним господарськими судами
неправильно застосовані норми матеріального права та порушені
норми процесуального права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, заслухавши
пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної
скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими
судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з
наступного.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове
рішення" від 29.12.1976 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
року №11 із змінами,
внесеними постановами Пленуму від 24.04.1981 року № 4, від
25.12.1992 року № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши
обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального
права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх
відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини,
або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом
обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи
інші докази, суд має це обгрунтувати. Мотивувальна частина рішення
повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти
матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки
сторін у спірних правовідносинах.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду
стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні.
Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та
безумовні висновки, що грунтуються на аналізі та оцінці фактичних
обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати
застосованим до спірних відносин нормам права.
Разом з тим, оскаржувані рішення та постанова зазначеним
вимогам не відповідають.
Як встановили господарські суди, 27.02.2003 р. сторони уклали
договір на постачання електричної енергії, відповідно до якого
позивач зобов'язався постачати електричну енергію до належних
відповідачу будинків, а останній -знімати та подавати позивачу
покази електролічильників та оплачувати спожиту електричну
енергію.
Додатком 13а до спірного договору сторони визначили порядок
розрахунків: відповідач направляє свого представника до позивача
для подання звіту про використану електроенергію за розрахунковий
місяць, документів, що підтверджують оплату за розрахунковий
період та для одержання платіжних вимог для оплати використаної
електроенергії.
Господарські суди зазначили, що поясненнями позивача, наданим
розрахунком та актом приймання-передавання боргу підтверджується
факт споживання відповідачем у період з 01.03.03 р. по 01.02.2006
р. електричної енергії вартістю 1 052 491,34 грн, а також оплати
ним 570 334,47 грн. Відтак, господарські суди попередніх інстанцій
прийшли до висновку, що заборгованість відповідача за договором
становить 482156,47 грн.
Разом з тим, суд першої інстанції, вирішуючи господарський
спір, а апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в
апеляційному провадженні, не з'ясували правову природу спірних
правовідносин та не звернули увагу на те, що предметом позову в
даній справі є дві вимоги: вимога про стягнення боргу за
поставлену електричну енергію за договором № 3101540, укладеним
сторонами 27.02.2003 р. та вимога про стягнення суми за актом
приймання-передачі боргу.
Місцевий господарський суд вирішуючи даний господарський спір
не застосував норми матеріального права, які регулюють
правовідносини сторін, а саме зобов'язання з поставки
електроенергії та переведення боргу.
Зазначаючи як підставу для задоволення позову ст. 622 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
місцевому господарському суду належало
мотивувати чому він застосував до спірних правовідносин положення
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, а не ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, адже акт про
передавання боргу був підписаний у 2003 році, борг за поставлену
електричну енергію виник у період з 01.03.2003 р. по 01.02.2006 р.
Водночас, господарські суди не перевірили розрахунок суми
боргу по кожній із заявлених позивачем вимог та не зазначили
окремо розмір заборгованості, що виникла за договором поставки
електроенергії та розмір заборгованості за актом
приймання-передачі боргу, а відтак, всупереч вимогам ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не забезпечили всебічний, повний і об'єктивний
розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Місцевому та апеляційному господарським судам належало
перевірити обгрунтованість вимог позивача в частині стягнення
боргу за актом приймання-передачі боргу, а саме з'ясувати з яких
підстав та коли виник борг у розмірі 97316,11 грн.
Окрім того, місцевому та апеляційному господарським судам
належало оцінити п. 1.1 Статуту позивача згідно якого останній є
правонаступником Дирекції по утриманню та експлуатації житлових
будинків маневреного фонду КП "Київжитлоспецексплуатація" та
з'ясувати які саме права та обов'язки Дирекції по утриманню та
експлуатації житлових будинків маневреного фонду КП
"Київжитлоспецексплуатація" перейшли до позивача.
З огляду на вимоги ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
зобов'язаний був витребувати документи необхідні для правильного
вирішення спору, зокрема баланс за яким позивачу передано
відповідні права та обов'язки Дирекції по утриманню та
експлуатації житлових будинків маневреного фонду КП
"Київжитлоспецексплуатація".
Господарські суди першої та апеляційної інстанцій також не
звернули увагу на те, що перевід боржником свого боргу на іншу
особу допускається лише за згодою кредитора. Уступка вимоги і
перевід боргу, основані на угоді, укладеній у письмовій формі,
повинні бути вчинені в простій письмовій формі (ст.ст. 201, 202 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
). Таким чином, перевід боргу -це письмова угода,
яка укладається між старим та новим боржниками за згодою
кредитора, відповідно до якої старий боржник виходить із
зобов'язання, а новий боржник приймає на себе борг.
Разом з тим, як зазначає скаржник, суди не звернули увагу та
не оцінили той факт, що в акті приймання-передачі боргу відсутній
підпис старого боржника, в ньому міститься запис про те, що
Дирекція по утриманню та експлуатації житлових будинків
маневреного фонду КП "Київжитлоспецексплуатація" (старий боржник)
ліквідована.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку про те,
що господарськими судами неправильно застосовані норми
матеріального права та порушені норми процесуального права, а
тому, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися
законними та обгрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду або
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, рішення господарського суду міста
Києва від 23.05.2006 р. та постанова Київського апеляційного
господарського суду від 14.11.2006 р. у справі № 42/157 підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене,
всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати
об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її
розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які
регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог
закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 23.05.2006 року
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
14.11.2006 року у справі №42/157 скасувати, справу передати на
новий розгляд до місцевого господарського суду.
Головуючий, суддя Л. Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська