ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2007 р.
№ 26/297-06-6158
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді:
суддів:
Кравчука Г.А.,
Мачульського Г.М.,
Шаргала В.I.
за участю представників сторін:
позивача
не з'явився
відповідача
не з'явився
прокурора
Громадського С.О. -прокурора відділу Генпрокуратури України
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційне подання
Прокурора Болградського району Одеської області
на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 17.10.2006 р.
у справі
№26/297-06-6158 господарського суду Одеської області
за позовом
Прокурора Болградського району Одеської області в інтересах
держави в особі Болградської районної державної адміністрації
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Кара -Марин"
про
стягнення 4 265,68 грн.
В С Т А Н О В И В :
Прокурор Болградського району Одеської області звернувся до
господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі
Болградської районної державної адміністрації до Товариства з
обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) "Кара -Марин" про
стягнення 4 265,68 грн. заборгованості з орендної плати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов договору
оренди земельної ділянки укладеного між райдержадміністрацією та
відповідачем, останній несвоєчасно вносив орендну плату, в
результаті чого утворилася заборгованість у вказаному розмірі.
Рішенням господарського суду Одеської області від 21.08.2006
року (суддя Никифорчук М.I.) позов задоволений, з ТОВ
"Кара -Марин" на користь Болградської районної державної
адміністрації стягнуто 4 265,68 грн. недоїмки та відповідні судові
витрати.
За апеляційною скаргою ТОВ "Кара -Марин" судове рішення
переглянуте в апеляційному порядку і постановою Одеського
апеляційного господарського суду від 17.10.2006 року (судді:
Колоколов С.I., Разюк Г.П., Петров М.С.) скасоване, в позові
відмовлено. Видача поворотних наказів доручена суду першої
інстанції. Постанова мотивована тим, що договір не зареєстрований
у встановленому законом порядку, а відтак є нечинним, тобто таким,
що не породжує прав та обов'язків для сторін, які його уклали.
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Прокурор
Болградського району Одеської області вніс до Вищого
господарського суду касаційне подання, в якому посилаючись, на
порушення судом апеляційної інстанції ст.13 Закону України "Про
оренду землі" ( 161-14 ) (161-14)
, ч.1 ст. 96 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
, просить її скасувати, а справу направити на новий
розгляд. Прокурор звертає увагу касаційної інстанції на те, що
судами попередніх інстанцій не досліджено обставини щодо
фактичного користування відповідачем переданою в оренду земельною
ділянкою, а відповідно з вимогами зазначеного законодавства
користування землею в Україні є платним.
У судовому засіданні касаційної інстанцій прокурор уточнив
вимоги подання і просив скасувати постанову суду апеляційної
інстанції, залишивши без мін рішення місцевого господарського
суду.
Заслухавши в судовому засіданні прокурора, розглянувши та
обговоривши доводи касаційного подання, перевіривши правильність
застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та
процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду
вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій під час розгляду
справи встановлено, що 11.07.2005 року між Болградською районною
державною адміністрацією (Орендодавець) та ТОВ "Кара -Марин"
(Орендар) для ведення останнім сільськогосподарського виробництва
укладений договір оренди земельної ділянки площею 38,94 га з
невитребуваних за сертифікатами земель. Термін дії договору
становить 3 роки. Розмір орендної плати визначений в сумі 5 295,84
грн. на рік. Орендар свої зобов'язання зі сплати орендної плати не
виконав, в результаті чого утворилася заборгованість в розмірі 4
265,69 грн.
Задовольняючи позов та стягуючи зазначену заборгованість на
користь Болградської районної державної адміністрації, місцевий
господарський суд дійшов висновку про правомірність та доведеність
позовних вимог.
Скасовуючи судове рішення, апеляційний господарський суд
дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову,
оскільки договір належним чином не зареєстрований, а отже є
недійсним.
Проте, відповідно до статті 84 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, роз'яснень, що містяться в п. п. 1, 6
Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11
"Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, з відповідними змінами,
рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних відносин.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про
встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у
судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені
судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну
оцінку, а також оцінку всіх доказів, посилання на закон та інші
нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено
права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Прийняті у справі рішення не відповідають наведеним вимогам з
наступних підстав.
При розгляді цього спору суди попередніх інстанцій не
з'ясували всебічно і повно всі обставини, що мають значення для
правильного вирішення спору, який виник між сторонами у справі, а
також не встановили в повній мірі наявність чи відсутність
підстав, на яких грунтуються вимоги позивача і заперечення
відповідача.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі"
( 161-14 ) (161-14)
відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються
Земельним кодексом України ( 2768-14 ) (2768-14)
, Цивільним кодексом України
( 435-15 ) (435-15)
, цим Законом, законами України, іншими
нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також
договором оренди землі.
За визначенням статті 21 Закону України "Про оренду землі"
( 161-14 ) (161-14)
орендна плата за землю - це платіж, який орендар
вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
використання землі в Україні є платним. Плата за землю
справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що
визначається залежно від грошової оцінки земель.
Тобто, підставою для стягнення плати за землю в даному
випадку є не лише укладення (неукладення) договору оренди, а
наявність фактичного використання земельної ділянки. Обставини
щодо фактичного користування відповідачем земельною ділянкою
судами попередніх інстанцій не досліджувались.
За приписами пункту 8 частини 1 статті 14 Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
плата за землю (земельний
податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і
комунальної власності) належать до загальнодержавних податків і
зборів (обов'язкових платежів), порядок зарахування якого до
Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим,
місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно
з законами України (ч.3 цієї статті).
Відповідно до пункту 2 статті 69 Бюджетного кодексу України
( 2542-14 ) (2542-14)
60 відсотків плати за землю зараховується до бюджетів
сіл, селищ, міст районного значення та їх об" єднань.
Як вбачається з договору оренди від 11.07.2005 року
орендована земельна ділянка розташована на території Галицької
сільської ради. Стягуючи заборгованість з орендної плати на
користь райдержадміністрації, зазначена обставина як і приписи
наведеного законодавства, суди попередніх інстанцій залишили поза
увагою.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого
господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають
скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи
слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційне подання Прокурора Болградського району Одеської
області задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 21.08.2006
р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
17.10.2006р. у справі №26/297-06-6158 скасувати, а справу передати
до суду першої інстанції на новий розгляд.
Головуючий суддя
Кравчук Г.А.
Суддя
Мачульський Г.М.
Суддя
Шаргало В.I.