ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2007 р.
№ 01/14-92
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С.- головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали касаційного подання
прокурора Волинської області
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду
від 18.07.2006
у справі
господарського суду Волинської області
за позовом
Ковельського міжрайонного прокурора в інтересах держави в
особі Ковельської міської ради
до
1.Регіонального відділення фонду державного майна України по
Волинській області
2.Колективного підприємства "Ковельбуд"
про
визнання недійсним договору купівлі-продажу
в судовому засіданні взяли участь представники:
від Генеральної прокуратури України
Савицька О.В.- прокурор, посв. № 231 від 20.07.2005.
від позивача:
Майданець С.О.- дор. № 3.14-141 від 19.02.2007; Куц I.О.-
дор. № 3.14-23 від 16.01.2007; Товкач С.В.- дов. № 3.14-140 від
19.02.2007.
від відповідача 1:
Погорілко Н.М. -дов. № 3 від 31.01.2007
від відповідача 2:
Бомазюк О.П. -дов. № 1 від 20.01.2007
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 18.05.2006 господарського суду Волинської
області позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу державного майна №
10 від 14.09.1993 укладений між регіональним відділенням Фонду
державного майна України по Волинській області і організацію
орендарів орендного підприємства "Волиньбуд" в частині продажу
дитсадка, що знаходиться в м. Ковелі по пров.Шевченка,2-а.
Позовну вимогу про визнання дитсадка об'єктом державного
майна залишено без розгляду.
Постановою від 18.07.2006 Львівського апеляційного
господарського суду рішення від 18.05.2006 господарського суду
Волинської області скасовано. Позов прокурора Ковельського
міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Ковельської
міської ради залишено без розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з набуттям
чинності Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
відбулося
відмежування, відповідно до Конституції, комунальної власності від
державної (ст.ст. 326, 327 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
). У даний
час органи місцевого самоврядування відповідно до закону на
власний розсуд розпоряджаються об'єктами комунальної власності,
тобто здійснюють щодо них повноваження власника, а не делеговані
державою функції. Отже, прокурор не вправі звертатись до
господарського суду в інтересах такого позивача, в даному випадку
Ковельської міської ради, оскільки відповідно до ст. 121
Конституції на нього покладено представництво в суді виключно
інтересів держави і громадянина у випадках, визначених законом.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, прокурор
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним
поданням в якому, посилаючись на порушення господарськими судами
норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 4, 12,
14, 18 Закону України "Про освіту" ( 1060-12 ) (1060-12)
, ст. 5 закону
України "Про приватизацію майна державних підприємств", ст. 4
Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
, ст.ст. 2, 29, 107 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, просить рішення господарського суду
Волинської області від 18.05.2006 року в частині залишення без
розгляду вимоги про визнання дитячого садка, що знаходиться у м.
Ковелі по пров. Шевченка, 2-а, об'єктом державної власності та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
18.07.2006 скасувати та прийняти нове рішення.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить
необхідним касаційне подання задовольнити частково.
Господарським судом встановлено, що наказом РВ ФДМУ по
Волинській області № 61 від 04.06.1993 "Про прийняття рішення про
приватизацію" до списку об'єктів, що підлягають приватизації,
включено майно орендного підприємства "Волиньбуд", що знаходиться
за адресою:
м. Луцьк, вул. Винниченка, 26.
28.07.1993 РВ ФДМУ по Волинській області затверджено акт
оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного
підприємства тресту "Волиньпромбуд".
25.08.1993 РВ ФДМУ по Волинській області затверджено План
приватизації майна орендного підприємства "Волиньпромбуд" шляхом
створення колективного підприємства "Волиньбуд", пунктами 4.1.,
4.3. якого визначено покупця - організацію орендарів орендного
підприємства "Волиньбуд", спосіб приватизації - викуп державного
майна, зданого в оренду з викупом.
14.09.1993 між РВ ФДМУ у Волинській області та організацією
орендарів орендного підприємства "Волиньбуд" укладено договір
купівлі-продажу № 10.
Згідно з переліком нерухомого майна, приватизованого у складі
цілісного майнового комплексу, при передачі приватизованих
об'єктів нерухомості РВ ФДМУ по Волинській області передано
приміщення дитячого садка по пров.Шевченка,2а у м. Ковелі
13.05.1999 конференцією співвласників колективного
підприємства "Волиньбуд" прийнято рішення про реорганізацію КП
"Волиньбуд" шляхом виділення з його складу структурних підрозділів
з наданням їм статусу юридичної особи. Відповідно до цього рішення
зі складу КП "Волиньбуд" виділено БУ "Ковельпромбуд", на балансі
якого знаходилося приміщення дитячого садка.
Загальними зборами трудового колективу БУ "Ковельпромбуд"від
12.07.1999р. прийнято рішення про створення на базі будівельного
управління "Ковельпромбуд"- колективного підприємства
"Ковельбуд"та затверджено установчі документи новоствореного
підприємства КП "Ковельбуд".
Як встановлено господарським судом, дитячий садок по пров.
Шевченка,2-а у м. Ковелі приватизовано у складі цілісного
майнового комплексу КП "Волиньбуд".
Відповідно до ст.5 Закону України "Про приватизацію майна
державних підприємств", в редакції, яка діяла на час приватизації,
приватизації підлягали цілісні майнові комплекси державних
підприємств або їх структурні підрозділи.
За змістом ст.4 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
цілісним майновим комплексом є
господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції
(робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він
розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою
енергопостачання.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2000 у справі
№ 1-16/2000 встановлено, що правовий механізм приватизації,
власності, порядок і умови набуття та припинення права власності,
а також права володіння, користування та розпорядження майном
визначаються законами.
У відповідності з ч.2 ст. З Закону України "Про приватизацію
майна державних підприємств", в редакції, яка діяла на момент
приватизації, дія цього Закону не поширюється на приватизацію
об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також
об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які
належать підприємствам, що приватизуються.
Як вже зазначалося, на час приватизації дитсадок перебував на
балансі БУ "Ковельпромбуд" - структурного підрозділу КП
"Волиньбуд". Однак, знаходження майна на балансі підприємства
(організації) не є безспірною ознакою його права власності. Баланс
підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку,
визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових
зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав
знаходження майна у власності (володінні) підприємства.
Господарським судом також встановлено, що орендному
підприємству під час приватизації не передавались об'єкти,
створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних
фондів), як це передбачено ст.24 Закону України "Про приватизацію
майна державних підприємств", в редакції, яка діяла на час
приватизації.
Отже, при укладенні договору купівлі-продажу державного
майна - цілісного майнового комплексу орендного підприємства
"Волиньбуд", у продавця не було правових підстав включати до
об'єктів майна, що приватизується, дитячий садок.
Пунктом 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна
державних підприємств", в редакції Закону чинного на момент
приватизації передбачено, що приватизації не підлягають об'єкти
освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи
технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом. Об'єкти
освіти, які належать підприємствам та відомствам, можуть
приватизуватися за умови збереження освітянського призначення.
Законом України "Про дошкільну освіту" ( 2628-14 ) (2628-14)
,
розпорядженням Президента України "Про заходи щодо запобігання
перепрофілювання дошкільних і середніх загальноосвітніх
навчально-виховних закладів"від 29.12.1994, постановою Кабінету
Міністрів України № 143 від 23.10.1992 ( 143-92-п ) (143-92-п)
"Про
невідкладні питання діяльності дитячих навчальних закладів",
чинною на момент приватизації, передбачено збереження існуючої
мережі дошкільних і середніх загальноосвітніх навчально-виховних
закладів та припинення невиправданого їх перепрофілювання чи
використання не за призначенням.
Як встановлено господарським судом, генеральний директор КП
"Ковельбуд"неодноразово звертався до Ковельської міської ради за
дозволом на припинення діяльності дитячого садка через відсутність
коштів на його фінансування. Однак міська рада такого дозволу не
надала.
Спільним засіданням правління і профспілкового комітету від
15.03.2005 в дитсадку вирішено скоротити одну вікову групу, а
вільну площу дитсадка здати в оренду, вивільнити частину
працівників дошкільного закладу.
Наведене свідчать про порушення КП "Ковельбуд" вимог
законодавства щодо збереження цільового призначення закладу та
відсутність у КП "Ковельбуд" потреби у дитсадку як у дошкільному
навчальному закладі.
Відповідно до ст.48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, який
був чинним на момент укладення спірного договору, недійсною є та
угода, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень,
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
чинного щодо цивільних
відносин, які виникли до набрання ним чинності, положення цього
Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або
продовжують існувати після набрання ним чинності.
У відповідності з ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
зміст правочину не може суперечити цьому
Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним
засадам суспільства.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)
вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою
ст.203 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
є підставою
недійсності правочину.
Статтею 207 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає
вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить
інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками
господарських відносин з порушенням хоча б одним з них
господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може
бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної
влади визнано судом недійсним повністю або частково.
Господарським судом встановлено, що відчуджувачем державного
майна виступало РВ ФДМУ по Волинській області, яке мало всі
повноваження. Чинність наказу № 61 від 04.06.1993 "Про прийняття
рішення про приватизацію" у встановленому законодавством порядку
не скасавано, він також не визнаний недійсним.
Однак, при прийнятті рішення про визнання недійсним договору
купівлі-продажу державного майна № 10 від 14.09.1993, укладеного
між РВ ФДМУ по Волинській області і організацією орендарів
орендного підприємства "Волиньбуд" в частині продажу дитсадка, що
знаходиться в м.Ковелі по пров.Шевченка,2-а, господарський суд, на
підставі ст.208 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
повинен був вирішити питання щодо наслідків визнання
господарського зобов'язання недійсним. Тому, рішення в цій частині
підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.
Пунктом 2 ст.121 Конституцій України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
на
прокуратуру України покладається представництво інтересів
громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.2 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд порушує справи за позовними
заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до
господарського суду в інтересах держави.
Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах
держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає
порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх
захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати
відповідні функції у спірних відносинах.
Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року
визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному
випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на
підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може
відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави,
обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає
орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у
спірних відносинах.
Ковельський міжрайонний прокурор, пред'являючи позов в
інтересах держави, обгрунтував свої вимоги тим, що у відповідності
із ст.ст.3,4,6 Закону України "Про дошкільну освіту" ( 2628-14 ) (2628-14)
держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює
належні умови для її здобуття. Дошкільна освіта є обов'язковою
первинною складовою частиною системи безперервної освіти в
Україні.
Перепрофілювання та ліквідація дошкільного навчального
закладу порушує конституційно гарантоване право неповнолітніх
дітей на отримання дошкільної освіти, інтереси громади м. Ковеля
щодо забезпечення догляду, виховання дітей дошкільного віку, а
тому суперечить інтересам держави.
Оскільки, РВ ФДМУ у Волинській області, укладаючи спірний
договір, порушило чинне законодавство щодо приватизації дитячого
садка, тому такі дії на думку Ковельського міжрайонного прокурора
тягнуть за собою порушення інтересів держави в особі, Ковельської
міської ради.
З вищенаведеного вбачається, що Ковельський міжрайонний
прокурор відповідно до ч.2 ст.2 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, належним чином обгрунтував свої
вимоги, у тому числі стосовно пред'явлення позову в інтересах
держави; висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності у
прокурора доказів необхідності захисту державних інтересів
суперечать матеріалам справи; обгрунтування залишення позову без
розгляду мотивами відсутності у міської ради ознак уповноважених
органів не можна визнати такими, що відповідає вищенаведеним
вимогам процесуальних норм, і стосується розгляду позовних вимог
по суті. Виходячи з цього, постанова суду апеляційної інстанції
підлягає скасуванню.
Відповідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими.
Таким чином господарськими судами неповно з'ясовані обставини
справи, що є підставою для скасування судових рішень і направлення
справи на новий розгляд.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, ст. 111-9 -
ст.111-11 - Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ :
Касаційне подання задовольнити частково.
Постанову від 18.07.2006 Львівського апеляційного
господарського суду зі справи 01/14-92 скасувати.
Пункт 2 резолютивної частини рішення від 18.05.2006
господарського суду Волинської області зі справи 01/14-92 залишити
без змін.
В решті частині рішення від 18.05.2006 господарського суду
Волинської області зі справи № 01/14-92 скасувати.
Справу в цій частині направити до господарського суду
Волинської області на новий розгляд.
Головуючий В.С. Божок
Судді Т.Ф. Костенко
;
Г.П. Коробенко