ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2007 р.
№ 20/540
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів :
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- Бєлецький Р.С.,
відповідача
- Куценко Ю.А., Лікарчук К.I.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
ВАТ "Київський завод "Аналітприлад"
на постанову
від 29.11.2006 Київського апеляційного господарського суду
у справі
№20/540
за позовом
ТОВ "Компанія "БIО"
до
ВАТ "Київський завод "Аналітприлад"
про
стягнення 30000 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м.Києва від 09.10.2006 (суддя
Палій В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 29.11.2006 (судді: Зеленін В.О., Репіна
Л.О., Синиця О.Ф.) позов задоволено у зв'язку з обгрунтованістю
позовних вимог.
ВАТ "Київський завод "Аналітприлад" в поданій касаційній
скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове
рішення про відмову в позові, оскільки вважає, що оскаржувані
рішення та постанова були прийняті з порушенням норм
процесуального права, а саме ст.ст.22, 43, 99, 101 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Зокрема, скаржник
посилається на те, що апеляційна інстанція не розглянула надані
відповідачем додаткові докази (витяги з архівних бухгалтерських
книг), хоча він обгрунтував неможливість їх подання до суду першої
інстанції.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх
інстанцій і заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова -залишенню
без змін з наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову
апеляційний господарський суд виходив з того, що :
22.02.2006 року між позивачем та відповідачем був укладений
договір №22/02/2006, згідно якого позивач (замовник) замовляє та
приймає, а відповідач (постачальник) поставляє наступну технічну
продукцію: металовироби для кріплення, монтажу та установки
електротехнічного обладнання, кабелів та ін.
Згідно п.п.2.1, 3.1, 3.2, 3.3 договору постачальник поставляє
вироби на умовах та в строк, визначені у специфікації. Вартість
складових та комплектуючих партії виробів визначається в
специфікаціях та погоджується сторонами. Оплата виробів
здійснюється замовником за підписаною специфікацією. Строк оплати,
а також процентне відношення до вартості оплачуваної специфікації
(авансовий платіж, оплата поставки виробів), погоджується
сторонами та зазначається у специфікаціях.
22.02.2006 року між позивачем та відповідачем було підписано
специфікацію №1 до договору №22/02/2006 від 22.02.2006р., згідно
якої постачальник поставляє замовнику вказані вироби у
відповідності з технічними вимогами та конструкторською
документацією. Оплата вартості виробів здійснюється у розмірі 100
% суми, вказаної у специфікації. Загальна вартість обсягу поставки
з урахуванням ПДВ становить 50000 грн.
Згідно платіжного доручення №88 від 22.02.2006 року позивач
здійснював оплату за товар згідно договору у сумі 50 000 грн.
21.04.2006 року позивач направив на адресу відповідача вимогу
про розірвання договору.
29.04.2006 року відповідач повідомив позивача про припинення
виробництва продукції та зобов'язався повернути кошти у травні
2006 року.
Відповідач повернув сплачену суму частково у розмірі 20000
грн., в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача
залишкову суму здійсненої передоплати (30000 грн.).
Відповідно до ст.651 Цивільного Кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зміна або розірвання договору-допускається лише за згодою сторін,
якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.7.1 договору замовник має право розірвати
даний договір, попередивши другу сторону за два тижні до
розірвання, яке передбачається. Договір вважається розірваним лише
за умови повного розрахунку сторін по роботам (послугам), які
розпочаті за даним договором.
Позивач надав суду копії листів від 12.04.2006 року та від
21.04.2006 року, у яких повідомив відповідача про розірвання
договору та вимагав повернення сплаченої передоплати у розмірі
50000 грн.
Зазначені листи були одержані відповідачем, про що свідчать
надані акціонерним товариством відповіді, якими відповідач
повідомив позивача про припинення виробництва продукції та про
перерахування сплачених коштів найближчим часом.
У листі від 01.08.2006 року відповідач повідомив позивача про
те, що у зв'язку з проведеною закупівлею матеріалів та сировини,
необхідних для вироблення продукції, перерахування коштів буде
здійснено у терміни, що відповідають термінам реалізації вище
згаданих матеріалів та сировини. У листі зазначено, що відповідач
частково перерахував заборгованість у сумі 20000 грн., а
найближчим часом заборгованість буде погашено.
У зв'язку з посиланням відповідача на виготовлення замовленої
продукції, ухвалою господарського суду м.Києва від 27.09.2006 року
було зобов'язано відповідача надати докази виготовлення продукції
за специфікацією №1 до договору № 22/02/2006 на суму 30000 грн.
На згадану вище вимогу суду відповідач надав замовлення на
продукцію №233607 від 27.02.2006 року. Колегія погодилася з
висновком суду першої інстанції про те, що зазначене замовлення на
виготовлення продукції не є доказом виготовлення відповідачем
продукції за специфікацією №1 до договору.
У відповіді на вимогу про розірвання договору відповідач
посилався на закупівлю ним матеріалів та сировини, необхідних для
вироблення продукції та необхідність реалізації зазначеної
сировини третім особам, проте, відповідач не надав суду доказів
закупівлі матеріалів та сировини для виготовлення замовленої
позивачем продукції (договори, накладні) та не надав доказів
наявності нереалізованої сировини третім особам станом на час
розгляду справи №20/540.
Таким чином, відповідачем не доведено виконання робіт по
виготовленню замовленої позивачем продукції на суму 30000 грн.
Посилання відповідача на те, що позивач не звертався до нього
з вимогою у відповідності до ч.2 ст. 530 Цивільного Кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
про здійснення поставки виготовленої продукції,
а звернувся лише з вимогою про розірвання договору, обгрунтовано
не прийнято судом до уваги, оскільки за умовами договору замовник
має право розірвати даний договір, попередивши іншу сторону за два
тижні до розірвання, яке передбачається. Тобто, розірвання
договору за ініціативою замовника не ставиться у залежність від
попереднього направлення вимоги про поставку продукції. Єдиною
умовою для розірвання договору є повний розрахунок сторін по
роботам (послугам), які розпочаті за даним договором.
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач
частково або повністю виготовив замовлену позивачем продукції. Суд
також прийняв до уваги те, що у відповіді постачальника на вимоги
позивача про розірвання договору відповідач жодного разу не
зазначив про часткове виготовлення замовленої продукції, як на
підставу неможливості повернення коштів у повному обсязі.
Щодо посилання позивача на відсутність погодженої сторонами
технічної документації, без погодження якої відповідач не міг
виготовити продукцію, яка була замовлена позивачем, то суд визнав
зазначене твердження необгрунтованим, оскільки у специфікації №1
до договору, яка підписана сторонами, сторони визначили назву
продукції, яка підлягає виготовленню, розмір продукції, яка
замовлялась, варіант замовленої продукції, кількість та ціну.
Таким чином, відповідач мав змогу на підставі підписаної сторонами
специфікації здійснити виготовлення замовленої продукції. Ні в
договорі, ні в специфікації №1 не визначено необхідності
погодження сторонами технічних умов та конструкторської
документації. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що
продукція, виготовлення якої було замовлено відповідачу, повинна
була відповідати загальним технічним умовам та конструкторській
документації, відповідно до яких відповідач повинен виготовляти
всю замовлену у нього продукцію будь-якими способами.
У своїй апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що
господарським судом м. Києва не було проаналізовано бухгалтерську
документацію, яка міститься у декількох архівних книгах, а тому
відповідач вважав за недоцільне подавати ці книги через канцелярію
суду, плануючи передати їх на розгляд в судовому засіданні, а,
отже, суд виніс рішення лише на підставі замовлення №233607 від
27.02.2006 року.
Таке твердження скаржника є безпідставним, оскільки
21.09.2006 року у судовому засіданні було оголошено перерву з
метою витребування неподаних суду документів по справі. Отже,
відповідач мав можливість надати суду необхідні докази. Крім того,
27.09.2006 року розгляд даної справи був відкладений та було
зобов'язано відповідача надати докази виготовлення продукції.
Однак, відповідач надав лише замовлення №233607 від 27.02.2006р.
Будь-яких інших доказів виготовлення продукції відповідач не
надав.
Статтею 75 Господарського процесуального Кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що якщо витребувані господарським судом
документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній
матеріалами.
Таким чином, місцевий господарський суд правомірно
обгрунтував своє рішення тими доказами, які є в матеріалах справи.
Колегія погоджується з висновками суду з огляду на таке.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є
договором поставки.
Відповідно до ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
до договору поставки застосовуються загальні положення
про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом
або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не
передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати
передання оплаченого товару або повернення суми попередньої
оплати.
Предметом спору є повернення коштів, перерахованих позивачем
(покупцем) в якості передоплати за продукцію, яку відповідач не
виготовив та не передав покупцю.
Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової
оцінки умов укладеного між сторонами договору поставки від
22.02.2006 № 22/02/2006, специфікації №1 до нього, замовлення на
продукцію №233607 від 27.02.2006, платіжного доручення №88 від
22.02.2006, наявного у справі листування сторін та інших доказів в
їх сукупності з достовірністю встановлено, а відповідачем не
спростовано факт невиконання останнім, як постачальником, своїх
договірних зобов'язань по виготовленню замовленої позивачем
продукції на спірну суму коштів (30000 грн.), внаслідок чого
покупець обгрунтовано звернувся до відповідача з позовною вимогою
про повернення залишкової суми здійсненої передоплати, яка
(вимога) і була правомірно задоволена судом.
Колегія враховує те, що касаційна скарга відповідача не
містить жодних заперечень щодо правильності застосування судами
попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні даного
спору та щодо встановлених судом фактичних обставин справи.
Наявні ж заперечення скаржника зводяться виключно до посилань
на порушення судами норм процесуального права, однак, такі
посилання не заслуговують на увагу з наступних підстав.
Твердження скаржника про порушення судом першої інстанції
норм ст.ст.22,43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
шляхом ненадання відповідачу можливості подати певні
докази (витяги з архівних бухгалтерських книг) повністю
спростовано апеляційним судом з посиланням на неодноразове
вчинення господарським судом м.Києва процесуальних дій (перерва в
судовому засіданні, відкладення розгляду справи) з метою надання
позивачу можливості надати докази виготовлення продукції.
В свою чергу, касаційна інстанція визнає безпідставними
доводи скаржника щодо порушення апеляційним судом вимог ч.1 ст.101
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
шляхом
неприйняття поданих відповідачем (апелянтом) додаткових доказів,
оскільки прийняття таких доказів та їх подальша оцінка є правом
суду апеляційної інстанції, реалізація якого допустима виключно в
разі доведеності заявником неможливості їх подання до суду першої
інстанції з причин, що не залежали від заявника.
В даному випадку апелянт належним чином не обгрунтував
неможливість подання додаткових доказів до суду першої інстанції з
незалежних від скаржника причин, а тому суд апеляційної інстанції
правомірно не прийняв їх до уваги, врахувавши, що місцевий
господарський суд надавав відповідачу достатньо часу для надання
цих доказів. В свою чергу, хвороба бухгалтера акціонерного
товариства має суб'єктивний характер і не є причиною, що
унеможливлювала подання представниками відповідача зазначених
доказів до суду першої інстанції.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що наведеної
правової позиції дотримується також Верховний Суд України при
здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах,
пов'язаних з порушенням апеляційним судом вимог ч.1 ст.101
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(постанова ВСУ від 22.02.2005 у справі №34/400).
Зважаючи на вищенаведене колегія не вбачає підстав для
скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111-5, 111-7,
111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.11.2006 року у справі №20/540 залишити без змін, а касаційну
скаргу ВАТ "Київський завод "Аналітприлад" - без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун