ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2007 р.
№ 14/267пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
Ходаківська I.П.
судді
Данилова Т.Б., Савенко Г.В.
розглянувши матеріали касаційної скарги
Державного підприємства "Донецька залізниця"
у справі
господарського суду Донецької області
на постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 12.12.2006
року
за позовом
Державного підприємства "Донецька залізниця"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Димитроввантажтранс"
про
розгляд розбіжностей за додатковою угодою від 13.07.2006 року
до договору № 1/22 від 11.09.2003 року
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2006 року державне підприємство "Донецька залізниця"
звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною
заявою до відповідача з вимогою прийняти в редакції залізниці
Додаткову угоду до договору на експлуатацію залізничної під'їзної
колії.
Позовні вимоги залізниця обгрунтувала посиланням на статтю
184 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, яка передбачає
укладання договорів на підставі примірних договорів, пункт 119
Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
та дотримання сторонами
порядку укладання додаткових угод, встановлених пунктом 3.4
розділу 12 Правил перевезень вантажів.
У відзиві на позовні вимоги відповідач заперечив проти
внесення змін у договір на експлуатацію залізничної під'їзної
колії, оскільки частиною 2 пункту 119 Статуту залізниць України
врегульована плата за час затримки вагонів на станціях призначення
та на підходах до неї в очікуванні подавання їх під вантажні
операції.
Рішенням Господарського суду Донецької області від
06.11.2006, підтвердженим Постановою Донецького апеляційного
господарського суду, в задоволенні позовних вимог відмовлено
повністю. Судові рішення грунтуються на тому, що загальними
підставами для зміни або розірвання договору є зазначені в статтях
651, 652 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
обставини, зокрема,
істотні порушення умов договору другою стороною, позивач не довів
істотне порушення відповідачем умов договору на експлуатацію
під'їзної колії.
Не погоджуючись із висновками суду першої та апеляційної
інстанцій, державне підприємство "Донецька залізниця" подало до
Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову
Донецького апеляційного господарського суду та рішення
Господарського суду Донецької області, просить їх скасувати та
прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Обгрунтовуючи касаційну скаргу, заявник зазначив про
порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм
матеріального та процесуального права, а саме незабезпечення під
час розгляду справи всебічного, повного та об'єктивного
дослідження наявних у справі доказів, а також неправильне
застосування норм матеріального права - статей 651 та 652
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
і незастосування спеціальних
норм пункту 119 Статуту залізниць та Правил перевезення вантажів
залізницями України.
Відповідач направив відзив на касаційну скаргу, в якому
просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані
судові рішення без змін у зв'язку з їх відповідністю нормам
чинного законодавства та спробою позивача перекласти на нього
відповідальність без вини за дії третіх осіб.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх в
судовому засіданні представників позивача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи,
предметом спору є укладання Додаткової угоди до Договору на
експлуатацію під'їзної колії відповідача.
Загальні підстави зміни та розірвання договорів, на які
послались суди попередніх інстанцій, встановлені статтями 651 та
652 Цивільного Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
.
Однак, частина 2 статті 9 Цивільного Кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
встановлює, що законом можуть бути передбачені
особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Стаття 188 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
встановила, що зміна або розірвання господарських договорі в
односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено
законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або
розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій
стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію
про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після
одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її
розгляду.
У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання)
договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з
урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право
передати спір на вирішення суду. Тобто норми Господарського суду
України передбачають можливість розгляду по суті розбіжностей між
сторонами, які виникають при внесенні змін в укладений та чинний
договір, без будь-яких обмежень щодо підстав таких змін та
прийняття судом рішення по суті цих розбіжностей.
Пункти 71 та 76 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
, який
є спеціальною нормою щодо договорів на експлуатацію під'їзних
колій, встановлюють, що взаємовідносини залізниці з підприємством,
порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій
визначаються договором, а порядок розроблення та форма договорів
встановлюються Правилами.
Правила обслуговування залізничних під'їзних колій (розділ 12
Правил перевезення вантажів залізничним транспортом України),
затверджені у відповідності із пунктом 5 Статуту залізниць Наказом
Мінтрансу України від 21.11.2000 № 644 ( z0875-00 ) (z0875-00)
та
зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №
875/5096, у пункті 3.4 встановлюють спеціальний порядок оформлення
договору про експлуатацію під'їзної колії та договору про подачу
та забирання вагонів, а саме :
проект договору розробляється залізницею. Підписаний у двох
примірниках проект договору надсилається на підпис підприємству.
Підприємство підписує і повертає залізниці проект договору у
20-денний термін. Якщо при підписанні договору в підприємства
виникнуть заперечення стосовно його умов, то незалежно від цього
воно підписує договір, складає протокол розбіжностей і направляє
його у двох примірниках залізниці одночасно з підписаним
договором. У разі неповернення залізниці підписаного проекту
договору у двадцятиденний термін договір набирає чинності в
редакції залізниці.
Залізниця не пізніше ніж через 20 днів після отримання цього
протоколу розбіжностей зобов'язана призначити день розгляду
розбіжностей, про що вона має повідомити підприємство у
десятиденний термін після отримання протоколу і не пізніше ніж за
10 днів до призначеної дати розгляду. Якщо залізниця у вказаний
термін не призначить дату розгляду розбіжностей, договір набирає
чинності в редакції підприємства, а у випадку неприбуття
представника підприємства у призначений термін для розгляду
розбіжностей договір набуває чинності в редакції залізниці.
Розбіжності, що залишились неврегульованими, оформлюються
новим протоколом і у 20-денний термін після дня їх розгляду
передаються залізницею до господарського суду, а якщо в указаний
термін розбіжності не будуть направлені до господарського суду, то
договір набуває чинності в редакції підприємства.
Такий порядок оформлення поширюється на додаткові угоди до
договору, на його продовження, доповнення або часткові зміни.
Чинний Статут залізниць України та Правила перевезень
вантажів залізничним транспортом України не містять будь-яких
обмежень щодо підстав, умов та випадків внесення змін, доповнень
та укладання додаткових угод до договору на експлуатацію під'їзної
колії.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, і це
підтверджується матеріалами справи, між сторонами 11.09.2003 було
укладено Договір № 1/22 про експлуатацію залізничної під'їзної
колії Товариства з обмеженою відповідальністю
"Димитроввантажтранс" при станції Удачна Донецької залізниці.
Державне підприємство "Донецька залізниця" листом №
НЗ-02/4857 від 17.07.2006 направило ТОВ "Димитроввантажтранс" для
підписання 2 екземпляри Додаткової угоди до договору № 1/22 від
11.09.2003., в якій запропонував доповнити пункт 16 Договору
підпунктом 2 наступного змісту : "За затримку власних вагонів на
коліях станції призначення або на підходах до неї, або на станції
відправлення з причин, які залежать від вантажовласника, власник
під'їзної колії сплачує залізниці плату за користування вагонами в
відповідності зі ст.119 Статуту залізниць України."
Відповідач додаткову угоду повернув залізниці листом № 868
від 07.08.2006 з протоколом розбіжностей, в якому не погодився із
запропонованим підпунктом 2 і запропонував виключити його з тексту
.
При розгляді протоколу розбіжностей по підпункту 2 пункту 16
Договору сторонами згоди досягнуто не було, у зв'язку з чим
Донецька залізниця звернулась 31.08.2006 до Господарського суду
Донецької області з позовом до відповідача, в якому просила
прийняти пункт 2 додаткової угоди від 13.07.2006 до договору №
1/22 від 11.09.2003 про експлуатацію залізничної під'їзної колії в
її редакції.
Таким чином, сторонами дотримано порядку внесення змін у
договір та укладення додаткової угоди, які встановлені пунктом 3.4
Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, спір міг бути
розглянутий господарським судом по суті.
При прийнятті рішень по суті судами попередніх інстанцій
застосовані загальні норми статей 651 та 652 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
і не застосовані спеціальні норми транспортного
права, встановлені Статутом залізниць України та Правил
перевезення вантажів залізничним транспортом України.
Частина 5 статті 307 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
встановлює, що умови перевезень вантажів окремими
видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів
господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними
кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими
актами.
Абзац 2 пункту 119 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
встановив, що плата за користування вагонами вноситься також за
час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них
в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин,
що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної
колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці
вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується
50 відсотків зазначених розмірів плати. При цьому ця норма Статуту
залізниць не встановлює різниці, чи це вагони безпосередньо
власника під'їзної колії, чи будь-чиєї приватної власності.
Однак, запропонована позивачем редакція підпункту 2 пункту 16
Договору не відповідає зазначеним нормам транспортного права, тому
господарські суди попередніх інстанцій обгрунтовано відмовили в
задоволенні позовних вимог, хоча і з інших підстав.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права і не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду, не має права збирати нові
докази або додатково перевіряти докази, а також вносити зміни в
запропоновану позивачем редакцію Додаткової угоди.
За таких обставин наведене спростовує доводи касаційної
скарги щодо неправильного застосування господарськими судами норм
матеріального права, і не може бути підставою для скасування
прийнятих по справі рішень і підставою для постановлення нового
рішення.
Керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу державного підприємства "Донецька залізниця"
залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
12.12.2006 залишити без змін.
Головуючий I.П.Ходаківська
Судді Т.Б. Данилова
Г.В. Савенко