ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2007 р.
№ 4/557-21/62
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.I. (головуючий),
Харченка В.М.,
Борденюк Є.М.
розглянувши у відкритому
за участю представника позивача:
касаційну скаргу
судовому засіданні у м. Києві
Халуса М.М. та представника ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз
України" в особі управління магістральних газопроводів
"Львівтрансгаз" -Безвенюка В.В. та представника ВАТ
"Рівнеазот" -Вороніна Я.Г.
Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот"
на постанову
від 20.11.2006
Львівського апеляційного
господарського суду
у справі
№ 4/557-21/62
господарського суду
Львівської області
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес"
до
Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної
компанії "Нафтогаз України" в особі управління магістральних
газопроводів "Львівтрансгаз",
Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот"
про
стягнення 558000,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
У березні 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю
"Прогрес" звернулося з позовом до дочірньої компанії "Укртрансгаз"
Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі
управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" та
відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот", згідно якого,
уточнивши в ході розгляду справи свої вимоги, просило стягнути з
відповідача 500000,00 грн. основної заборгованості, 43000,00 грн.
інфляційних, 15000,00 грн. річних та 40000,00 грн. витрат по
оплаті послуг адвоката.
Рішенням господарського суду Львівської області від
14.06.2006 у справі № 4/557-21/62 позов задоволено частково.
Стягнено з ВАТ "Рівнеазот" на користь ТзОВ "Прогрес" 156615,20
грн. основного боргу, 10649,81 грн. інфляційних витрат та 4376,64
грн. річних. В решті позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
20.11.2006, за тією ж справою, вищезазначене судове рішення
скасовано частково. Позов задоволено частково. Стягнено з ВАТ
"Рівнеазот" на користь ТзОВ "Прогрес" 156615,20 грн. основного
боргу, 10649,81 грн. інфляційних витрат, 4376,64 грн. річних та
10800,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката. Стягнено з ДК
"Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі управління
магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" на користь ТзОВ
"Прогрес" 10800,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката. В решті
позову відмовлено.
У касаційній скарзі ВАТ "Рівнеазот" просить скасувати
постанову апеляційного суду від 20.11.2006, рішення суду першої
інстанції від 14.06.2006 та прийняти нове рішення, яким в позові
до ВАТ "Рівнеазот" відмовити. Скарга мотивована тим, що постанова
апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального та
матеріального права, зокрема, ст.ст. 22, 33, 35, 44, 78 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст.ст. 179, 180 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, ст.ст.
251, 553, 555, 556, 601 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відзиву на касаційну скаргу позивач до Вищого господарського
суду України не надіслав.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування апеляційним судом
норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що
підлягає задоволенню частково.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 10.01.2003
між ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Рівнеазот" був
укладений договір № Р-02-ПР/03 про надання послуг по
транспортуванню природного газу магістральними трубопроводами.
Судами також було встановлено, що на виконання
вищезазначеного договору між позивачем, як поручителем,
відповідачем-1, як кредитором, та відповідачем-2, як боржником,
був укладений договір поруки № 175 від 08.02.2005, згідно умов
якого позивач зобов'язався солідарно відповідати перед
відповідачем-1 за виконання відповідачем-2 зобов'язань за
вищезазначеним договором від 10.01.2003 в сумі 500000,00 грн. Крім
цього, 23.02.2005 між позивачем та ВАТ "Рівнеазот" укладено
договори купівлі-продажу селітри № 378 та № 379.
Частково задовольняючи заявлений по справі позов та стягуючи
з ВАТ "Рівнеазот" 156615,20 грн. заборгованості, апеляційний суд
виходив з того, що зазначена сума є різницею між сумою по якій до
позивача, як до поручителя, перейшло право вимоги, і сумою, по
якій він зарахував свої зустрічні вимоги до ВАТ "Рівнеазот". У
цьому ж зв'язку, апеляційним судом було стягнуто з другого
відповідача 10649,81 грн. інфляційних витрат, 4376,64 грн. річних
та 10800,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, а також
стягнуто 10800,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката з
відповідача-1.
З такими висновками суду погодитись не можна, оскільки
останній дійшов до них без належного з'ясування всіх фактичних
обставин справи.
Зокрема. Як вбачається з наявних матеріалів справи, як на
обставину, що підтверджує виконання зобов'язання поручителем, суд
послався на лист Дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз
України" в особі управління магістральних газопроводів
"Львівтрансгаз" від 15.03.2005, яким останній повідомив ВАТ
"Рівнеазот", що згідно договору поруки № 175 від 08.02.2005, від
позивача 14.03.2005 по платіжному дорученню надійшли кошти в сумі
282042,40 грн., які відповідач-1 зарахував в рахунок зменшення
заборгованості ВАТ "Рівнеазот" за надані транспортні послуги в
2004 році, а також поставив до відома зазначену особу про те, що
свої зобов'язання по договору поруки позивач виконав повністю на
суму 500000,00 грн.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідач-2
заперечуючи проти позову, стверджував про те, що його
заборгованість перед відповідачем-1 по договору № Р-02-ПР/03 про
надання послуг по транспортуванню природного газу магістральними
трубопроводами за 2004 рік відсутня. У цьому ж зв'язку, він
послався на рішення господарського суду Рівненської області від
22.09.2005 у справі № 14/169, яке є наявним в матеріалах цієї
справи та надав інші розрахункові документи, яким суди не дали
ніякої оцінки.
В той же час, із змісту зазначеного рішення випливає, що ВАТ
"Рівнеазот" не має боргів перед ДК "Укртрансгаз" у зв'язку з
наданими йому у 2004 році послугами з транспортування газу. А із
змісту інших наявних у справі документів вбачається, що в ході
розгляду справи позивач сам неодноразово згадував про те, що, без
отримання вимоги кредитора виконав свої зобов'язання за договором
поруки на суму 500000,00 грн. і, всупереч вимогам ст. 556 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, не отримав від останнього відповідних
документів, що мали підтвердити наявність невиконаних зобов'язань
з боку товариства "Рівнеазот" по договору транспортування газу за
2004 рік.
Таким чином, перевірці обставин, на які посилався
відповідач-2, суди не приділили достатньої уваги, тоді як без
з'ясування вищенаведених обставин та відповідної оцінки наданих по
справі доказів, посилання суду на вищезазначений лист
відповідача-1 та на сам факт сплати позивачем грошової суми за
договором поруки, як на підставу для задоволення позову, не можна
визнати достатніми для вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 4-7, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ніякі
докази не можуть мати для суду заздалегідь встановленої сили і
повинні оцінюватись лише за таким його внутрішнім переконанням,
яке грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді
всіх обставин справи в їх сукупності та відповідає закону.
Відповідно до ст. 555 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, у разі одержання
вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це
боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати
клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо
поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам
виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги
поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.
Згідно ж із ст. 556 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, після виконання
поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен
вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.
До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою,
переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі
й ті, що забезпечували його виконання.
Вищезазначені вимоги закону не були в повній мірі враховані
судами, а надані сторонами пояснення не були ними належним чином
перевірені. Так, у цьому зв'язку, суду належало з'ясувати чи була
в даному випадку заявлена вимога кредитора (відповідача-1), чи
повідомляв поручитель (позивач) про це боржника (відповідача-2),
чи є обгрунтованими заперечення відповідача-2, який стверджував,
що боргів, по яких розрахувався поручитель, він не мав, а також чи
отримав позивач право вимоги за договором поруки, тобто чи дійсно
до нього перейшли всі права кредитора.
Крім того, як вбачаться з матеріалів справи, позивач, до
прийняття рішення по справі судом першої інстанції, відповідно до
ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, неодноразово уточнював свої
позовні вимоги, і в решті решт просив суд стягнути з відповідача-1
одержані ним грошові кошти в сумі 500000,00 грн., 43000,00 грн.
інфляційних, 15000,00 грн. річних та всі судові витрати, вважаючи,
що грошову суму у розмірі 500000,00 грн. останній за договором
поруки отримав безпідставно, а також просив усунути від
відповідальності товариство "Рівнеазот".
Наведеній обставині, яка по суті пов'язана із реалізацією
такої основної засади судочинства як змагальність сторін, і має
безпосереднє відношення до визначених ст. 22 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
прав позивача у господарському процесі, а отже і до
меж позовних вимог, що ним заявлені, суди не приділили належної
уваги, не уточнили у позивача предметний зміст та правові підстави
його кінцевих вимог і вирішили спір за його попередніми вимогами,
від яких позивач фактично відмовився. Тобто, в даному випадку, в
порушення вимог ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суди, при
постановленні рішень по справі, вийшли за межі позовних вимог, в
той час, як позивач не тільки не заявляв про це будь-яких
клопотань, але і взагалі, як це вбачається із змісту наявних у
справі позовних заяв, як до, так і після зміни свої вимог фактично
не пов'язував належне йому право на отримання зазначеної грошової
суми з особою товариства "Рівнеазот".
Таким чином сукупність вищенаведеного свідчить про те, що при
розгляді спору суди допустили неповноту у з'ясуванні фактичних
обставин справи. Це дає підстави для скасування постановлених по
справі судових рішень і передачі справи на новий розгляд.
В ході такого суду належить врахувати вищенаведені недоліки,
з'ясувати у позивача предмет та правові підстави заявлених ним
вимог, на підставі наданих, а при необхідності і додатково
зібраних доказів повно встановити фактичні обставини справи та, в
залежності від встановленого, прийняти відповідне рішення,
виклавши його згідно з вимогами процесуального законодавства.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9-111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Рівнеазот" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
20.11.2006, рішення господарського суду Львівської області від
14.06.2006 у справі № 4/557-21/62 скасувати.
Справу передати до господарського суду Львівської області на
новий розгляд в іншому складі суддів.
Головуючий Остапенко М.I.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Борденюк Є.М.